Глава п'ятдесята

Глава п'ятдесята 

Ніч на цій одинокій скелі серед океану остаточно перестала бути холодною для закоханої пари, перетворившись на яскраве вогнище пристрасті. Кеан пестив Софіладу з такою несамовитою жадобою, наче намагався компенсувати кожен день із того проклятого місяця їхньої розлуки. Але як тільки Софілада повністю розчинилася в його гарячих обіймах, тоді зненацька пробудилася прадавня природа Імператора Гігантських Жезлів! Коли емоції Кеана перейшли межу людського контролю, його істинна іпостась почала га́ряче відгукуватися на поклик кохання.

Софілада раптом відчула, що під її спиною, прямо на піску, з’явилося щось гладеньке й сильне, і це було вже знайоме їй неслухняне мацальце Кеана, яке повільно й обережно почало обвиватися навколо її талії, злегка підіймаючи дівчину трохи вгору і ще щільніше притискаючи до гарячих грудей Імператора.

— Ой, що це? Ти не чоловік, а одна суцільна халепа! — прошепотіла Софілада Кеанові, коли раптом друге мацальце дуже делікатно, але наполегливо почало лоскотати їй шкіру дражливими присосками. — Кеане, твої мацальця знову скрізь лізуть!

Кеан хрипко засміявся, і його очі запалали ще більшою пристрастю.

— Вони не лізуть, моя Софіладо, — прошепотів він, перериваючи слова палкими поцілунками, від яких по тілу дівчини розповзалися тисячі солодких мурашок. — Вони просто кохають тебе так само, як і я. Адже кожна моя частина і кожна клітина гостро відчуває і бажає тебе всю.

Мацальця тим часом виросли прямо за спиною Кеана, переплітаючись між собою і створюючи навколо закоханих справжній живий кокон, який повністю закрив їх від пронизливого нічного вітру з океану.

— Щось ти багато говориш, а мало робиш, Імператоре Гігантських Жезлів, — лукаво смикнула дівчина одне з настирливих мацалець поруч. — Але знаю тепер, чому назвали тебе і всіх вас, інопланетних Восьминогів, саме так. Жезли... гм... і справді великі. Але менше слів! Ти обіцяв мені колись і в мене вдома, і в ресторані такі сцени, що я прямо не вірила, що таке може бути... Тож доводь справу до кінця, бо твої жезли-мацальця поки що не дуже мене вразили...

— А так? — спитав Кеан, і його мацальця, усі вісім, почали робити такі речі, які Софілада колись бачила на картинах в галереї імператорського палацу. І їй зараз зовсім не було соромно чи дивно, бо це було чудово. — Я кохаю тебе, Софіладо, і все зроблю, щоб ми були разом, — шепотів Кеан у ритмі пристрасті. — Ти моя єдина кохана жінка у всьому Всесвіті.

Його руки і всі без винятку мацальця дарували дівчині незвідані досі відчуття, які можна було б назвати космічним коханням, де істота з іншої планети віддавала всю свою дику й чуттєву силу та ніжність земній дівчині.

— І я кохаю тебе, Кеане, і не відпущу тепер зі свого життя. Ти мій назавжди, такий, як є, восьминогий, восьмирукий, восьмижезлний і... з приємним бонусом, — прошепотіла Софі, міцно обіймаючи коханого.

— О, так, моя Імператрице, тепер ти точно моя, а я твій! — вигукнув Кеан, і вони обоє, переплетені руками, ногами та мацальцями, одночасно досягнули піку шаленого щастя й емоцій, відчули неймовірно прекрасний вибух відчуттів, яких давно не бачила планета Крак...