Глава сорок сьома

Глава сорок сьома 

Лазерні гарпуни охоронців були направлені на Софіладу та Кадоса, а Старша жриця Корраста хижо ощирилися, чекаючи на криваву розправу. Генерал Кадос міцніше стиснув свій меч, але розумів, що проти всіх цих солдатів він вистояти не зможе. Він повернувся до Софілади і швидко сказав:

— Я бачу що ми не зможемо перемогти всіх цих солдатів, тому я змушений іти на крайнощі. Думав, що не застосую цього ніколи. Але це єдиний вихід, щоб ми, можливо, врятувалися. А імператор Кеан під дією зілля, і він нам не допоможе, на жаль. Софіладо, як тільки я крикну «Втікай!», то ти одразу ж втікай куди-небудь, і подалі звідси!

Він блискавично засунув руку в кишеню і витягнув звідти маленьку капсулу, всередині якої вирувало якесь густе синьо-чорне зілля.

— Навішатал дав мені це на крайній випадок, — хрипко прошепотів Кадос, і в його очах спалахнув божевільний вогонь. — Це «Перетворення сутності», страшне і небезпечне зілля прадавніх мутацій, яке на нашій планеті заборонено використовувати. Лікар благав використати його лише в самому крайньому випадку, бо воно миттєво зриває з наших тіл людські іпостасі. А також робить нас нерозумними істотами, в хижими тваринами. Я думав, що ми впораємося без нього, але іншого виходу немає!

Генерал Кадос швидко кинув капсулу на підлогу прямо перед собою і блискавично наступив на неї своїм чоботом. Капсула луснула під його підошвою, і по всьому Храму миттєво полетів густий та їдкий сизий туман, що розходився зі неймовірною швидкістю.

— Софіладо, втікай! Заховайся! — щосили закричав Кадос, і це були останні людські слова, які вона від нього почула.

Те, що почалося далі, нагадувало страшний сон, точніше, кошмар. Дим від зілля «Перетворення сутності» подіяв миттєво. Усі гості в залі, від присутніх гостей-придворних до озброєних солдатів, почали з дикими криками трансформуватися, втрачаючи людську подобу і повертаючись до своїх істинних та первісних морських іпостасей. Але це не було звичайне перетворення, зілля випустило назовні їхніх прихованих і диких монстрів!

Софілада швидко відбігла і сховалася за тонку високу колону, дивлячись на це все очима, повними жаху.

Прямо на її очах генерал Кадос почав стрімко збільшуватися в розмірах. Його військові обладунки тріснули по швах, шкіра потемніла й покрилася шипованим панцирем. За мить на місці генерала вже випрямився гігантський кракен-охоронець із потужними мацальцями, якими він одразу ж зніс перший ряд солдатів-нападників, котрі ще тільки почали перетворення.

Солдати ж гвардії Храму трансформувалися на справжніх чудовиськ, на масивних та прямоходячих акул-молотів і броньованих риб-вудильників з гострими, як бритви, зубами й іклами. Вони голосно заревіли й кинулися один на одного, втрачаючи будь-який контроль, бо вже не були розумними істотами, а всього лише тваринами, зілля затьмарило їм здоровий глузд. Придворні панічно верещали, перетворюючись на хижих гігантських мурен та отруйних медуз. Старша жриця Корраста видала гучне пищання, а її тіло витягнулося, вкрилося слизькою зеленою лускою і перетворилося на велетенську й потворну глибоководну морську змію з кривими рогами на голові. Вона загрозливо засичала, намагаючись хвостом дістати Кадоса.

А от червонокоса Люссіала трансформувалася в дещо дуже екзотичне, але не менш страшне. Її сукня розірвалася, шкіра стала яскраво-червоною, а сама вона перетворилася на гігантського глибоководного наутилуса, хижого молюска у величезній та гострій спіральній мушлі, з центру якої виривалися десятки тонких та чіпких червоних мацалець, що плювалися кислотою. І вони, ті мацальця, дуже були схожі на її червоне волосся, Софіладу мало не знудило від того видовища. 

Але найстрашнішим і найвеличнішим видовищем був Кеан. Напевно, це страшне Кадосове зілля вступило в реакцію з дурманним напоєм у його крові, викликаючи справжній вибух сили. Його імператорські шати розлетілися на шматки, й Імператорський Восьминіг виріс до розмірів двоповерхового будинку, перетворюючись на Володаря Океану, колосального Восьминога Кракенівської крові. Його шкіра замиготіла грізними сріблясто-синіми відблисками, а очі спалахнули зеленим світлом. От, так! Кеан був найсильнішим монстром у цій залі. Його велетенські мацальця з неймовірною силою почали крушити все навколо: морських істот, колони та стіни Храму, підіймаючи вихори каміння і зносячи зрадників просто натовпом.

У великому залі почалася справжня кривава битва монстрів. Стеля Храму почала тріскатися, і навколо все руйнувалося під ударами гігантських хвостів та мацалець.

Софілада сиділа під колоною і з жахом дивилася на цього велетенського й жахливого Восьминога, який трощив усе на своєму шляху. Кеан був прекрасним і страшним водночас. Але найгіршим було те, що його погляд усе ще залишався скляним, навіть у подобі монстра підступна отрута, очевидно, продовжувала тримати його розум у полоні, і він не впізнавав і не відчував свою Софіладу...