Глава сорок четверта

Глава сорок четверта

Дівчина шмигнула носом, намагаючись стримати непрохані сльози, і вже збиралася розвернутися, щоб піти геть із цього порожнього пляжу, як раптом вода біля її ніг неначе закипіла. Хвилі закрутилися у правильну й ідеально круглу спіраль, яка засяяла фіолетово-смарагдовим світлом. Софілада затамувала подих, і її серце шалено забилося, бо вона подумала, що Всесвіт почув її благання, що це телепорт, і дівчина чекала, що ось зараз із хвиль з’явиться Кеан, і вона, забувши про всю свою дурну гордість, просто впаде в його обійми.

Але з вирви, яка й справді виявилася телепортом, на мокрий пісок зненацька вивалився… Кадос. Його військовий одяг був порваний, а обличчя покривали кіптява та глибокі садна. Слідом за ним із мерехтливого туману з'явився… цілитель Навішатал, котрий ледве тримався на ногах, підтримуючи одну зі своїх рук, вивернуту під дивним кутом і закривавлену.

— Кадосе?! Пане Навішатале?! — скрикнула здивовано дівчина. І якщо сказати, що Софілада здивувалася, то це нічого не сказати, вона була в шоці, злякано підбігла до них. — Що з вами сталося?! 

Кадос важко піднявся на ноги, і його очі були повні розпачу й тривоги.

— Софіладо, як добре що я не помилився з розрахунками, і ми з'явилися біля тебе! На Краку відбулася катастрофа! Можна сказати, що навіть державний переворот! Нам із лікарем Навішаталом ледве вдалося врятуватися! А от наш Імператор Гігантських Жезлів Кеан…

— Що з ним?! Що з Краном?! — у дівчини всередині все похололо від поганого передчуття, а руки стиснулися в кулаки. — Він живий?! До він?! Його вбили?!

— Гірше, — тихо промовив Навішатал, безсило опускаючись на холодний пісок. Його срібляста шкіра тепер здавалася сірою, а із рани на закривавленій руці текла блакитна кров. — Його розум більше не належить йому. На планеті велика змова, і найстрашніше те, що Імператор Кеан сам іде в цю пастку, абсолютно нічого не розуміючи і не помічаючи!

А воїн Кадос важко зітхнув і почав розповідати, ковтаючи слова від хвилювання:

— Після того, як ти, Софіладо, повернулася на свою планету, наш Імператор був сам не свій. Він не спав, відмовлявся від їжі й лише повторював, що знайде спосіб повернути тебе. На нашій планеті було багато чого змінено, і переглянуто чимало законів. Імператор також таємно готував новий надпотужний портал, збирався з’явитися перед тобою на Землі, підготувавши оригінальний сюрприз… Він закінчив підготовку якраз учора. Був такий піднесений, щасливий, наказав зробити великий букет квітів для тебе і сьогодні збирався з'явитися тут. І саме в такий важливий для Його Імператорської Величності період життя заздрість і підлість наздогнали його! Ми дізналися про все це надто пізно, щоб зупинити невідворотне!

Цілитель Навішатал опустив голову, і в його голосі почулася гіркота:

— І все це я винен! Старша жриця Ордену Хвилі прийшла до мене кілька днів тому. Вона наказала приготувати мені особливе зілля «Сльози Забуття». Сказала, що це для одного з бунтівників на Диких Рифах, щоб вгамувати його агресію і зберегти державну таємницю. Я не знав, клянуся, Софіладо, я не знав, що це зілля призначалося для Кеана! Вони підлили його в імператорський кубок перед телепортуванням! Перед самим його виходом до тебе! Я якраз був у королівському палаці й передав це зілля старшій жриці. І вона схопила його й одразу ж кудись побігла. А потім я вже побачив, як нашого Імператора Кеана, повністю дезорієнтованого, вели по коридору геть подалі від відкритого телепорту. Я все зрозумів. Адже ця зілля — це отрута, яка не вбиває, а повністю стирає спогади про кохання, замінюючи їх на покору та фальшиві почуття до того, на кого вкажуть! А коли я почав розпитувати та обурюватися, то мене заарештували.

— Навіщо їм це? — прошепотіла Софілада, відчуваючи, як вся вона аж закипає від гніву. Адже хтось посмів вплинути на Кеана так, щоб він забув усі свої почуття до неї, Софілади! Це просто обурливо і жорстоко по відношенню до них обох!

— Щоб повернути владу під свій контроль, — вставив слово Кадос, і його голос також тремтів від гніву й розпачу. — Я якраз теж там був, біля того порталу, налаштовував його, й Імператор Кеан якраз підійшов із букетом квітів. А потім звідкілясь з'явилася старша жриця Корраста і піднесла йому бокал із вином, начебто для того, щоб випив за удачу. Тепер-то вже я знаю, що там було те дурманне зілля! Імператор Кеан, не очікуючи жодних підступів, зробив кілька ковтків, і його яскравий та радісний погляд зненацька згас. Ох, він забув тебе, Софіладо! Забув, напевно, геть усе, що з тобою пов'язано. Жриці все перекрутили на свій манер, одразу ж втовкмачили йому в голову, що він палко закоханий у червонокосу Люссіалу, доньку очільника найбагатшого клану планети Крак! Коли ж я почав ставити запитання, то мене звинуватили у зраді та з ганьбою вигнали з двору, позбавивши звання генерала, а Навішатала, як він вже казав, кинули до в'язниці. але я встиг витягнути його в останню хвилину перед стратою. Зараз палац оточений гвардією Храму.

— І що тепер буде? — перелякано запитала Софілада.

— Прямо зараз у Великому залі Храму готують термінове весілля, — тихо сказав Навішатал. — Наш Імператор Кеан, наче підкорена лялька, що виконує всі накази, піде до вівтаря. Він підпише шлюбний контракт, згідно з яким передасть управління всіма ресурсами планети Раді Жриць. Я все це чув, коли мене вели до в'язниці і змовники обговорювалися це. Якщо таке станеться, то Кеан назавжди залишиться живим трупом без власної волі. Ох, він так чекав на зустріч із тобою, Софіладо! А тепер, напевно, вже йде до вівтаря з іншою жінкою! Але по праву і за результатами королівського Відбору тільки ти можеш стати дружиною нашого Імператора! Саме тому ми вирішили знайти тебе і просити допомоги! Ти повинна врятувати імператора Кеана і нашу планету Крак!