Глава тридцять восьма

Глава тридцять восьма

— Це неможливо, — першою оговталася Старша жриця. Її обличчя, перекусилася від здивування та злості. — Жодна істота без відкритого водного енергоцентру не здатна викликати сяйво перлини!

Софілада повільно повернула голову до жриці й іронічно підняла брову.

— Пані жрице, не дуже розумію і не знаю, про що ви зараз говорите, — спокійно відповіла дівчина. — Але от щодо слова неможливо, то я з вами дуже і дуже посперечалася б... Знаєте, на планеті Земля кажуть, що якщо дуже захотіти, то можна і в космос полетіти. І я от прилетіла, як бачите, на вашу планету. То чому б вашому камінчику не засвітитися? Я просто дуже і дуже цього захотіла!

Кеан, який до цього стояв біля свого трону, зробив крок вперед, а на його губах заграла ледь помітна горда посмішка, яку він навіть не намагався приховати. Його істинна пара щойно втерла носа всій верхівці Храму, і він насолоджувався цим моментом так само як і Софілада.

— Закон є закон, — промовив він переконливо дивлячись на вражених жриць та запрошених гостей. — Ця перлина визнала Софіладу. Перше випробування пройдено, як ви всі бачите, тільки шістьома претендентками. І Софілада теж входить у цей список.

Старша жриця гнівно стиснула губи, але сперечатися з Імператором Гігантських Жезлів перед усіма присутніми тут гостями із найвпливовіших кланів планети не наважилася. Вона різко розвернулася до дівчат.

— Перший етап завершено! — проголосила розлючена жінка. — До цього етапу переходять шестеро наречених, перлини яких засвітилися. Але не радійте завчасно! Справжня майбутня Імператриця повинна розуміти мову самої нашої планети Крак. І під час другого нашого випробування, яке відбудеться завтра, ви повинні будете знайти і принести квітку коралового лотоса, яка розквітає лише в найглибших печерах під нашим храмом. І я сподіваюся, що всі пам'ятають, що кораловий лотос дуже примхлива квітка, і він росте переважно у важкодоступних місцях, і кажуть, що цього року його ще ніхто не бачив, тому це завдання буде дуже і дуже складним.

Дівчата-претендентки почали перемовлятися, кидаючи на Софіладу вже не просто презирливі, а відверто ворожі погляди. Дівчина з червоним волоссям, що коливалося навколо голови, підійшла до Софі майже впритул.

— Не радій, чужинко, все це випадковість, — прошипіла вона тихо, щоб чула лише Софілада. — У печерах немає світла, там дуже темно, і там ти будеш сама-самісінька. Різне може статися, тому щоб зберегти своє життя, я тобі рекомендую відмовитися від змагань!

От, це були вже неприховані погрози, але Софілада навіть не моргнула. Вона згадала, як одного разу в її будинку вимкнули світло на три дні, і їй довелося жити при світлі ліхтарика.

— Знаєш що, рибко, — відповіла вона червонокосій, ледве стримуючи злість, — темрява — це просто відсутність світла, а я, як ти бачила, вмію його викликати. Тож краще стеж за своїм волоссям, щоб я його тобі зараз не повисмикувала!

Софі ще хотіла щось додати ошелешеній красуні, але Кеан зробив знак рукою, і службовці знову почали розводити дівчат по кімнатах. Цього разу Кеан навіть встиг перехопити погляд Софі і ледь помітно підморгнув їй.

Повертаючись до своїх покоїв, Софілада думала лише про одне: де б їй дістати ліхтарик, або принаймні дізнатися, як виглядає той клятий кораловий лотос… І доведеться взяти з собою свою вірну сковорідку як зброю, бо очевидно, що натяки тої червонокосої видри були не порожнім звуком…