Глава тридцять сьома

Глава тридцять сьома

Зранку прозора стіна в покоях Софілади раптом змінила колір із синього на ніжно-смарагдовий. Два місцеві сонця ліниво піднімалися над горизонтом, пронизуючи товщу води золотавими стрілами, від чого підводні сади за склом спалахнули справжнім калейдоскопом барв.

Софілада розплющила очі й кілька секунд розгублено роззиралася навколо. Пам’ять послужливо підсунула їй події вчорашнього дня: ресторан-краб, жриці з перлами на головах і дванадцять інопланетних красунь, які дивилися на неї так, наче вона страва із макаронів в елітному ресторані.

— Ну що, Софіладо, настав час показати цим інопланетним русалкам, що українські дівчата так просто не здаються? — пробурмотіла вона сама до себе, підводячись із ліжка.

Тільки-но вона встигла вмитися, як у двері наполегливо постукали.

На порозі стояв той самий службовець у білому, а за ним зацікавлено вирячалася на неї місцева дівчина, очевидно, служниця, яка тримала в руках щось мерехтливе.

— Час готуватися, тринадцята претендентко, — урочисто промовив службовець. — Перше випробування відбудеться за годину на Великій Арені Рифів. Жриці всіх наречених там чекають. А це вбрання — подарунок від Храму для кожної учасниці.

Софілада скептично поглянула на сукню, яку принесла служниця. Урочисте і святкове вбрання була зроблене з дивної тканини, що нагадувала їй фольгу, але постійно змінювала відтінок від руху.

Коли Софілада привела себе в порядок і одягнулася в нову сукню, то служниця повела її з покоїв до спеціального місця, де мало відбутися перше випробування для наречених Кеана. Її знову вели тими ж довгими коридорами, але тепер вони були заповнені придворними та гвардійцями, які при появі тринадцятої претендентки починали витріщатися на неї й перешіптуватися. Ну, що тут скажеш, дівчина викликала серед мешканців планети справжній фурор. Була проста гуманоїдка, а змагалася за місце біля Імператора Гігантських Жезлів нарівні з представницями вищих каст планети, дочок і родичок самих величних Восьминогів.

Велика Арена Рифів виявилася гігантським амфітеатром, вирізаним прямо в скелі. У центрі на високому троні сидів Кеан. Сьогодні він виглядав як справжній Імператор, був у прекрасній синій мантії і з короною на голові. “Вродливий і неймовірно брехливий вомьминожачий мачо”, — отак про нього думала дівчина, якій він дуже подобався, але вона не могла пробачити йому обману і недомовок.

Софілада почала все тут розглядати, щоб коли писатиме про відбір наречених у своїй книзі, то все гарненько описати. Раптом мимохіть погляд Софілади зустрівся з поглядом Імператора, і дівчина помітила в його очах таку суміш тривоги та захоплення, що в неї на мить аж серце зупинилося. Чорт, він такий гарний, що тепер зрозуміло, чому весь його гарем аж пищить за ним. Думка про гарем зіпсувала настрій дівчині, і вона відвернулася від трону, щоб не бачити Кеана.

Поруч із троном, як завжди, височіла Старша жриця. Вона виглядала задоволеною, наче вже знала результат сьогоднішніх подій.

Дванадцять наречених уже вишикувалися в лінію. Вони сяяли в своїх мерехтливих сукнях, нагадуючи зграю якихось дивних тропічних риб. Софілада спокійно стала крайньою, гоодо задерши свого носика.

— Починаємо перше випробування! — проголосила жриця. — Кожна наречена Імператора Гігантських Жезлів планети Крак повинна довести, що її серце б’ється в унісон із океаном. Це випробування називається сяйво перлини. Кожна з вас повинна приборкати одну з перлин, що лежать перед вами. Ви всі знаєте що на нашій планеті деякі перлини відгукуються на биття серця і починають сяяти, якщо їх візьмеш у руки, але сяють вони не у кожній руці, а в долонях тільки тих мешканців Крака, які справді налаштовані на його ритми. Саме такі перлини лежать перед вами. Ви повинні змусити її засвітитися своїм внутрішнім світлом. Якщо перлина залишиться темною — ви залишите Відбір!

Перед кожною дівчиною на спеціальних підставках з’явилися великі тьмяні кулі, схожі на темне каміння.

— Починайте! — наказала жриця.

Одна за одною претендентки підходили до своїх куль, торкалися їх руками, заплющували очі, налаштовувалися, певно, на якісь ритми… І деякі кулі починали жевріти, у когось червоним, у когось блакитним, не у всіх, правда, але в багатьох.

Софілада підійшла до своєї кам'яної кулі-перлини, яка виглядала особливо похмурою та холодною. Поклала руки на неї, постояла трохи, але нічого не відбувалося. В залі почулися перші смішки.

— Ну що, земна самко, ти чужа на нашій планеті? Перлина не слухається тебе? Що й треба було довести! — прошипіла жриця, що стояла неподалік.

Софілада глибоко вдихнула. Вона згадала першу зустріч із Кеаном, як вона його везла в машині й рятувала від алергії, як він їв її вареники з вишнями, яким потішним був у шароварах і безформній туніці з секонд хенду... Дівчина відчула зненацька таку хвилю ніжності до нього, що аж розчервонілася, її долоні самі собою стиснулися на холодній поверхні кулі. Так, Кеан був зарозумілим типом, але інколи був і дуже милим у своїй наївності, що весь світ належить тільки йому. В принципі, це й не дивно, що він був таким, адже був Імператором, але Софіладі хотілося провчити його, щоб він усвідомив, що не лише навколо нього одного крутиться все навколо, що не тільки він вирішує все у цьому світі… 

«Ану, світися, каменюко! — подумки наказала вона перлині. — Ось візьму свою сковорідку, то розгецаю тебе на шматки, одні уламки посиплються! Щоб якась безмозка перлина стояли в мене на заваді у перевихованні Кеана? Не буде цього!».