Глава тридцять шоста

Глава тридцять шоста

Пройшовши через телепорт, всі вони опинилися посеред величезної зали, в якій панувала напружена обстановка.

— Ми на місці, але ти не бійся, тебе тут ніхто не скривдить, бо ти під моєю опікою, — тихо сказав Кеан, не випускаючи її руки. По його обличчю було видно, що він готується до непростої розмови.

Софілада тільки презирливо гмикнула на його слова про те, що вона чогось боїться, і почала роззиратися. У залі на витончених кріслах сиділи дванадцятеро вродливих дівчат, очевидно, претенденток-наречених Імператора Гігантських Жезлів. Також у цьому ж залі товклося ще чимало народу: біля кожного із крісел згрупувалася, певно, група підтримки, родичі, знайомі, і всі вони були, в цьому дівчина навіть не сумнівалася, високоповажними та багатими особами, адже жриця розповідала про королівських Восьминогів, очевидно, це були якісь їхні протеже або родички. «Ну звичайно, — зітхнула в душі дівчина, — всі, напевно, мають високе походження та неймовірно багаті!».

Дівчата були неймовірної та, в буквальному сенсі, неземної краси, у деяких із них шкіра була такою білою, як крейда, в однієї дівчини з темно-червоним волоссям це волосся повільно коливалося в повітрі навколо її голови, неначе під водою, а в іншої дівчини очі світилися червоними вуглинами, і вона була чимось схожа Софіладі на вампірку. Всі у залі, побачивши, що з'явився сам імператор та жриця зі своїми помічницями, заворушилися, почали стиха перемовлятися та розглядати Софіладу, про яку, напевно, вже чули.

Старша жриця вийшла наперед і задоволено почала говорити:

— Імператор Кеан жалкує, що... гм... певні справи змусили його на деякий час залишити наш Храм, але тепер він бажає продовжити відбір наречених, — промовила жінка урочисто. — Як бачиш, Кеане, всі кандидатки в наречені в зборі. Закон вимагає поваги до кожної з них. Оскільки ця… е-е-е... гостя з іншої планети, — незадоволено зиркнула вона на Софіладу, — також вирішила прийняти виклик, то ми будемо дотримуватися протоколу. Дозвольте вам усім представити тринадцяту претендентку в наречені для нашого Імператора, яка теж на рівні з усіма буде брати участь у відборі! — проголосила вона на весь зал.

Софілада відчула на собі десятки оцінюючих, ревнивих, злих і геть недоброзичливих поглядів. Вона ж натомість теж упевнено розглядала своїх майбутніх суперниць, намагаючись зрозуміти, куди ж її знову занесла доля.

— Сьогодні вже ніяких випробувань не буде, — продовжувала тим часом жриця, звертаючись уже до всіх присутніх. — Всім учасницям потрібен відпочинок після стресу, але ми всі радіємо, що імператор Кеан повернувся. Перший етап Великого Відбору почнеться завтра. А зараз розходьтеся по своїх покоях.

Кеан повернувся до дівчини і хотів був щось сказати Софіладі, можливо, знову почати виправдовуватися чи щось обіцяти, але жриця владно перебила його:

— Ваша Імператорська Величносте, ви зможете поговорити з дівчатами завтра. Зараз правила рівні для всіх! Ви не повинні надавати перевагу якій-небудь одній дівчині. Претендентку номер тринадцять проведуть до її кімнати.

До Софі підійшов мовчазний службовець у білому одязі, який жестом запросив її слідувати за ним. Вона подивилася на Кеана, а потім задерла гордо носика і пішла за службовцем.

Її вели довгими затишними коридорами, де під ногами стелилося щось м'яке, схоже на водяний мох. Кімната, до якої її привели, виявилася просторою і світлою, одна зі стін була повністю прозорою, і за нею відкривався неймовірний вид на підводні сади Зелених Рифів, що світилися в морських сутінках тисячами різнокольорових вогників.

— Ваші покої, — коротко вклонився службовець і зник, залишивши її наодинці.

Софілада підійшла до прозорої стіни, розглядаючи дивовижний морських світ за склом.

«Ну що ж, Софіє, — подумала вона, — ти ж сама хотіла пригод? Отримуй за повною програмою. Відбір наречених для інопланетного монарха — це тобі не за хлібом у магазинчик за рогом сходити. Ой, сьогодні стільки було перипетій, що головне на даний момент — це просто відпочити, а завтра подивимося, що це в них тут за такий відбір...»...

І хоч було ще досить рано, але незабаром сон зморив дівчину під тихий та заспокійливий гул океану по той бік скляної стіни…