Глава тридцять третя

Глава тридцять третя

Телепорт перед Максом продовжував рівномірно гудіти, випльовуючи в інопланетне повітря запахи сирих під’їздів та дешевої хлорки, якою якраз, очевидно, хтось щось мив в українському будинку, а сам Макс стояв абсолютно розгублений і дивився, як його, як він думав, законна власність, Софі, рішуче іде кудись під руку з напівголим інопланетним монархом.

— Софі, ти що, серйозно?! — зарепетував Макс, зробивши останню спробу повернути Софіладу, і його голос зірвався на ображений фальцет. — Ти залишаєшся з оцим слизьким типом? А як же наше спільне щасливе майбутнє? Я пропоную тобі стати моєю дружиною! Ми хоч сьогодні підемо і розпишемося! 

Кеан, попри свій брудний і дещо пошарпаний вигляд після басейну, гордо випростався і обернувся. Те, що Софілада обрала його за власним бажанням, подіяло на нього краще за будь-який приз. Він пригорнув дівчину до свого боку і відповів Максу.

— Твій час вичерпано, лисий гуманоїде, — прогримів Кеан, і в його очах знову спалахнула імператорська велич. — Моя жінка зробила свій вибір. Вона поки що залишається тут. І якщо ти не наважуєшся ступити у телепорт, то я особисто можу допомогти тобі прискоритися.

— Та йдіть ви всі! — ображено псіханув Макс, зрозумівши, що глядачі-інопланетяни вже не аплодують, а відверто над ним підсміюються. — Живи тут хоч із медузами, хоч із восьминогами! Але ти довго тут не витримаєш, Софі, от побачиш! Потім не кажи, що я тебе не попереджав! Але якщо захочеш повернутися до мене, то я, так і бути, прийму тебе назад!

Він розвернувся, схопив свою футболку і, гордо задерши підборіддя, з якого якраз відвалився рожевий шматок слизу, ступив у портал. Мерехтливе сяйво здригнулося і зникло, залишивши після себе лише легкий запах потойбічної хлорки та тишу.

Пані Мерседес, яка весь цей час із неабияким інтересом спостерігала за цією мелодраматичною, майже серіальною, розв’язкою, зітхнула так, як вона це робила завжди у кінці чергової серії улюбленого серіалу.

— Ну і Бог з тобою, — пробурмотіла вона. — Не чоловік, а суцільне непорозуміння. Софіє, ти все правильно зробила. Від такого «щастя» можна і навіть треба втікати навіть на іншу планету. Тільки от що мені тепер з моїми п’ятьма сотнями робити? Не піду ж я видирати із клешень того шахрая-продавця мої гроші! А це ж моя пенсія, тобто, гм, відчутна її частина, і я ж на ту пенсію розраховувала… Треба порошок пральний купити, помада закінчилася, і манікюр Василина з сусіднього під'їзду обіцяла зробити зі знижкою…

Вона раптом замовкла, бо з намету лазарету вийшов вродливий сріблястий цілитель Навішатал. Він тримав у одній із рук якийсь сяючий напій і прямував прямо до пані Мерседес.

— Чарівна пані Мерседес, — промовив він, чомусь схвильовано жестикулюючи одразу трьома руками (у четвертій тримав склянку), — я бачу, ваші фінансові втрати завдали вам душевного болю. Дозвольте мені пригостити вас нектаром Забутих Турбот. І, якщо ваша ласка, ми могли б обговорити методи земної профілактики тиску в моєму особистому кабінеті. Ваша енергетик... е-е-е... вона така… е-е-е... незвична… І мені хотілося дослідити її більш детально, якщо ви не проти…

Говорячи це лікар Навішатал чомусь сам дуже хвилювався, і його сріблясте обличчя стало майже білим від нервування. Пані Мерседес миттєво розцвіла, а леопардові плями на халаті, здавалося, аж замуркотіли.

— Ой, ну ви такий галантний, Навішатале Батьковичу… чи як вас там по-батькові, не знаю, — кокетливо промовила вона, беручи цілителя під одну із вільних рук. — Я й справді відчуваю, що треба трохи знизити тиск. Чи підвищити?! Ви повинні детально все вивчити і сказати, який тиск у мене зараз. Софіє, сонечко, ви йдіть зі своїм Восьминогом, там поїжте що-небудь, а я тут ще… е-е-е… проконсультуюся. Та й треба ж за Степанидою наглянути, самі розумієте!

Кеан усміхнувся, дивлячись на цю дивну, але неймовірно чудову пару, яка попрямувала до цілительського намету, а потім повернувся до Софілади.

— Ходімо вже нарешті, моя бойова самко. Мені, по-перше, треба відмитися від цієї рожевої ганьби, — вказав він на себе, — і, нарешті, побути з тобою наодинці. Я маю до тебе дуже серйозну розмову.

Софілада кивнула, і вони повільно пішли в бік смачних запахів, які поширювалися над базаром, напевно, там були якісь місцеві кав'ярні чи ресторани…