Глава тридцять друга

Глава тридцять друга

Поки Макс намагався втримати героїчну позу, з його носа, вух та підборіддя повільно і зовсім не героїчно крапав рожевий слиз. За межами басейну ця субстанція остаточно втратила свої неньютонівські властивості і тепер поводилася, як звичайнісінький і дуже липкий кисіль. Рожеві шматки плюхали на бруківку, створюючи навколо переможця не дуже презентабельну калюжу.

Повітря над площею раптом густо завібрувало, видаючи низький гул. Кадос, вірний помічник Імператора, хоч і залишився в королівському палаці Кеана, але навіть звідтіля виконав наказ свого правителя, миттєво спрямувавши формування телепорту поруч із Імператором. За кілька метрів від них простір розірвався, і утворилася вже знайома Софіладі мерехтлива арка телепорту. Звідти одразу ж повіяло чимось до болю рідним: вихлопними газами, сирістю під'їзду та ледь вловимим ароматом смаженої картоплі від чиїхось сусідів. Земля чекала на своїх героїв.

— Ну що, Софіладо? — Макс широким та владним жестом (від якого зірвалася з його руки і полетіла в натовп велика рожева шмаркля) вказав на портал. — Я переміг! Я довів, що гідний тебе! Ходімо додому. Я навіть згоден сам виносити сміття... ну, хоча б через раз…

Він зробив крок до Софілади і спробував узяти її за руку.

Але Софілада скривилася і відступила на крок, виставивши перед собою свою незмінну пательню.

— Максе, ти, мабуть, погано мене почув, коли я намагалася вас зупинити перед вашим безглуздим запливом?! — злим і зверхнім голосом промовила Софі, дивлячись йому просто в очі. — Так, ти переміг у басейні з тією рожевою багнюкою. Молодець! Можеш пишатися собою. Але ти не виграв МЕНЕ. Я тобі не трофейна здобич і не мультиварка по акції! Тому з тобою нікуди не піду!

Макс недовірливо дивився на дівчину, не вірячи її словами, потім моргнув раз, вдруге... Його обличчя витягнулося від розчарування, коли він усвідомив слова дівчини і зрозумів, що вона не жартує.

— Але ж Софі! Я ж заради тебе на пузі в оцьому болоті повзав! — він обурено тицьнув пальцем в бік басейну. — У нас же була угода! Я виграв, і ми повертаємося до нашого нормального життя!

— Це була твоя угода з Кеаном! А зі мною ти нічого не узгоджував! — відрізала Софілада.

Вона обернулася до Імператора Гігантських Жезлів. Кеан стояв трохи віддалік. Він теж був вимазаний слизом з ніг до голови, проте це якось підкреслювало красу його досконалого тіла, але очі чоловіка дивилися кудись у порожнечу. Восьминіг був у шоці. Але він програв і, як справжній правитель, прийняв свою поразку, відпустивши кохану жінку. Проте слова Софілади змусили його здригнутися і підняти погляд.

— Кеане, — звернулася до нього дівчина, і її голос раптом теж здригнувся. — Те, що ти відчинив двері, ще не означає, що я зобов'язана в них вийти.

В очах Восьминога раптом спалахнула крихітна, але яскрава іскра надії. Він зробив несміливий крок назустріч Софі...

Але тут раптом зазвучав на всю площу громовий голос пані Мерседес.

— Агов, людоньки добрі, ну, і… е-е-е… нелюдоньки також, — глянула вона на інопланетян, що згрупувалися навколо. — Ви що, здуріли?! Який телепорт?! Яка Земля?! — голова ОСББ рішуче стала між Максом і телепортом, схрестивши руки на своїх монументальних грудях. — Максе, ти що, головою в ту багнюку вдарився? — обурено вирячилася на нього жінка. — Яке додому?! А гроші мої хто поверне?! Я п'ятсот гривень програла через твою любов до повзання на пузі! А Степанида?! Вона там, у лазареті, в альфа-сні якомусь! Ми її що, тут залишимо?!

Пані Мерседес красномовно стрільнула очима в бік медичного намету, де залишився чарівний чотирирукий лікар Навішатал.

— І взагалі! — жінка поправила зачіску. — Мені тут клімат підходить! Тиск не стрибає, медицина на вищому рівні, лікарі тут дуже… гм… уважні. Тому я офіційно заявляю, що ми нікуди не повернемося, аж поки мені не компенсують фінансові та моральні збитки! І поки Степанида не виспиться!

Натовп інопланетян навколо знову радісно загудів. Земляни виявилися найкращим реаліті-шоу, яке коли-небудь бачив цей ринок.

Макс розгублено переводив погляд з рішучої Софілади на непохитну пані Мерседес, а потім на телепорт, що стиха гудів поруч. Його тріумф розсипався на очах, як картковий будиночок.

— Але ж чому? — пробурмотів він, розуміючи, що залишився в абсолютній меншості. — Я ж переміг...

— Ти переміг, Максе, — зітхнула Софілада. — Але ти забув просту життєву мудрість, що жінку не можна примусити себе кохати і бути з тобою, вигравши її в лотерею. Можеш сам повертатися додому, Максе, телепорт відкрито.

Вона відвернулася від колишнього і зробила рішучий крок до Кеана. Імператор Гігантських Жезлів, забувши про свою поразку, рожевий слиз і трохи підмочену гордість, розплився в такій широкій і щасливій усмішці, що всім здалося, ніби над площею зійшло ще одне сонце.

— Я голодна. Після ваших державних переворотів, телепортів і ще чорт знає чого я страшенно захотіла їсти! То ми десь будемо вечеряти, чи як? — запитала у Восьминога Софі, дивлячись у його сяючі сині очі.

— Що завгодно для моєї істинної пари, — щасливим голосом відповів Кеан.

Він обережно, щоб не дуже сильно вимазати рожевим слизом, взяв дівчину за руку і повів через натовп роззяв. Пані Мерседес радісно почимчикувала за ними, а Макс залишився стояти посеред площі біля телепорту. Він вагався. Так, як виявилося, інколи деякі битви краще не вигравати, якщо не розумієш, за що саме борешся…