Глава двадцять дев'ята

Глава двадцять дев'ята

До місцевого лазарету тепер прямувала дивна процесія. Попереду, змушуючи розбігатися строкату базарну юрбу самим лише своїм величним і впевненим виглядом, крокував Кеан, котрий ніс непритомну пані Степаниду. За ними йшла пані Мерседес і Софілада зі своєю вірною чавунною пательнею, а замикав цю дивну колону Макс. Він тягнув, скажемо по секрету, три трилітрові банки консервації та дві пачки гречки в клітчастій сумці пані Мерседес. Було трохи важко.

Лазарет виявився просторим наметом із напівпрозорого матеріалу, що світився зсередини спокійним зеленим світлом. Кеан обережно поклав пані Степаниду на широку кушетку, накриту чимось схожим на гігантський листок з якогось дерева.

— Трясця його матері! — раптом гучно ляснула себе по лобі пані Мерседес. — Я ж у того синього лускатого афериста на ринку свій валідол на прилавку забула! Оце так облапошили чесну жінку! Це ж треба, так мене заговорив, що я ліки там залишила! Сподіваюся, тут лікарі компетентні? Чим у вас тут лікують, коли комусь зле? Сподіваюся, не равликами і п'явками, бо Степанида їх боїться і гидується!

Її злий і розпачливий монолог перервав місцевий цілитель, який нечутно вийшов із сусідньої кімнати. Пані Мерседес миттєво замовкла, бо лікар виявився ну дуже видним мужчиною!

Це був високий ставний гуманоїд із благородною сріблястою шкірою і з неймовірно красивими фіалковими очима. А ще в нього було чотири сильні та м'язисті руки. Одягнений він був у білосніжну туніку, що вигідно підкреслювала його широкі плечі та ідеальну статуру. Пані Мерседес так і затихла з нарівроззявленим ротом, бо лікар їй дуже сподобався!

Він подивився на Кеана, вклонився йому і, вислухавши пояснення, хто ця жінка і що з нею, наблизився до Степаниди, схилився над нею і почав своє лікування. І це було найдивніше лікування, яке Софілада коли-небудь бачила.

Лікар витягнув із кишені якусь маленьку сяючу сопілочку і почав водити нею над головою Степаниди, одночасно наспівуючи дуже низьким голосом пісеньку, що нагадувала муркотіння величезного задоволеного кота. З сопілки раптом посипався рожевий блискучий пилок, який почав осідати на обличчя Софіладиної сусідки.

Але пані Степанида не отямилася, як всі очікували, а навпаки, вона раптом посміхнулася уві сні, солодко прицмокнула губами і тихенько й затишно захропіла.

— Що ви з нею зробили? — насторожено запитала пані Мерседес. — Вона заснула?

— Саме так, красуне, — кивнув головою сріблястий цілитель, ховаючи до кишені сопілку. — Ця пані була вкрай виснажена емоційним стресом. Я занурив її у глибокий та зцілюючий альфа-сон. Їй необхідно залишитися тут, у лазареті, під моїм особистим наглядом принаймні на кілька годин, доки її нервова система не відновиться.

Пані Мерседес примружилася. Її практичний розум миттєво оцінив ситуацію. Вона критично, але з явним і дуже палким схваленням оглянула широкі плечі лікаря, його фіолетові очі і чотири руки. «Це ж скільки пакетів із супермаркету він за один раз донести може!» — напевно, промайнуло в голові голови ОСББ.

Вона миттєво поправила на грудях поли свого леопардового халату, кокетливо відкинула пасмо волосся і, змінивши тон на вкрадливий та муркотливий, зробила крок до цілителя.

— А ви, пане лікарю, такий професіонал, що капець! І сам ви дуже навіть нічого… Видний такий мужчина, — грайливо промовила Мерседес, стріляючи очима. — А вас як звати? Мене Мерседес! І прошу не плутати з маркою машини! Наголос на передостанній склад! Це така героїня любовного роману була! Я читала колись! І голос у вас такий приємний та заспокійливий. Прямо мрія всіх жінок! А ви тут самі працюєте? Жінка не ревнує до пацієнток? Бо в мене, знаєте, тиск теж іноді скаче. То вгору, то вниз… Шалений тиск! От, я зараз вже прямо відчуваю, що стрибнув! Угору! Може, мені теж якийсь… е-е-е… масаж аури треба зробити? Або сопілочкою послухати? — жінка взялася за комір халата, готова розчахнути його поли на грудях для такого імпозантно лікаря хоч зараз. 

Сріблястий лікар трохи зніяковів від такого відвертого напору, але його фіалкові очі весело зблиснули. Він галантно вклонився:

— Я неодружений, шановна пані Мерседес. Моє серце належить лише медицині. І звати мене Навішатал. І для такої яскравої жінки я завжди знайду вільну хвилину, — він недвозначно зиркнув на монументальні груди жінки, і пані Мерседес раптом зашарілася, як дівчинка, і помолодшала років на двадцять. — Можете не хвилюватися за свою подругу, вона в надійних руках.

— От і чудово! — задоволено резюмувала пані Мерседес, повертаючись до своєї непритомної і сонної подруги. — Степанидо, ти полежи тут поки що, я за тобою повернуся! І дуже-предуже скоро! А ми всі ходімте надвір, не будемо набридати лікарю в його важкій праці! — і жінка майже виштовхала усю компанію на вулицю. В її голові вже був у процесі формування чудовий план, як би так ненав'язливо спокусити цього цікавого мужчину, і щоб ніхто не заважав.

Коли вся компанія, залишивши Степаниду під наглядом чарівного багаторукого лікаря, знову вийшла на галасливу базарну площу, Макс, котрий нарешті непомітно для всіх позбувся важкої сумки, залишивши її у приймальній лікаря, полегшено зітхнув і якось дивно змінився. В його очах раптом загорілася агресивна рішучість, бо він помітив, що Кеан вже простягає руку, щоб обняти Софіладу. Він зрозумів, що треба діяти, і в ньому, як би сказати це зрозуміліше, щось… еее… клацнуло, перемкнулося.

Макс різко випростався і зробив крок ближче до Імператора Гігантських Жезлів.