Глава двадцять сьома

Глава двадцять сьома

Кеан знову натиснув на непомітний виступ у стіні, і секретні двері безшумно відкотилися вбік, впускаючи їх назад до розкішної тронної зали.

Софілада йшла поруч із ним, міцно тримаючи ручку пательні. Вона намагалася не думати про те, чия ж усе-таки фігура настільки ідеально збігається з її власною, що цей темно-синій мисливський костюм сів на неї, як влитий. Внутрішня письменниця, звичайно ж, вже підкидала ідеї про якихось довгоногих інопланетних красунь які крутяться біля її Восьминога, але Софі зусиллям волі відігнала ці думки. Вона вирішила поки що поводитися скромно, не привертати до себе зайвої уваги і просто уважно придивлятися до того, як працює місцева влада.

У тронній залі на них уже чекало захопливе видовище. Командир Кадос та його озброєні воїни вишикували в рядочок вісьмох дуже поважних, дуже огрядних і зараз неймовірно переляканих інопланетних чиновників. Рада Вісьмох була у повному складі. Зрадники були одягнені в якісь неймовірно пафосні мантії, розшиті перлами та дрібними мушлями, але зараз ці дорогі одежини кумедно тряслися на їхніх плечах від жаху.

Побачивши живого й неушкодженого Кеана, чиновники синхронно, наче по команді, бухнулися на коліна, загупавши лобами об мармурову підлогу.

— О, Світанку наших Глибин! О, Великий Імператоре Гігантських Жезлів! — заголосив найстарший із них, лисуватий гуманоїд із зеленуватою шкірою і трьома підборіддями. — Яке щастя! Ви живі! Боги милосердні! А ми ж так плакали, так побивалися, коли підступний Моркан повідомив про вашу трагічну загибель!

Софілада мовчки спостерігала за цим театром абсурду. Ну класика ж! Типові слизькі радники, які спершу продають правителя, а потім першими ж повзають у ногах, розповідаючи казочки, що вони знати не знали і гадки не гадали, що відбувається зрада і переворот.

Кеан зупинився за кілька кроків від них із верхнього та гордовитого поглянув на чиновників.

— Ви побивалися так сильно, раднику Зілюсію, що навіть не призначили розслідування моєї смерті і миттєво визнали узурпатора законним правителем? — тихо, але смертоносно запитав Імператор.

Рада Вісьмох колективно зіщулилася. Зеленуватий Зілюсій гарячково замахав руками:

— Нас жорстоко змусили! Зрадливий Моркан погрожував нам своєю гвардією найманців! А ми лише хотіли зберегти стабільність Імперії та вберегти народ від громадянської війни! Все заради народу, Ваша Імператорська Величносте!

Кеан презирливо скривився.

— Ваше щастя, що в мене зараз є нагальніші справи, ніж міняти весь уряд і влаштовувати публічні трибунали, — холодно промовив він. — Я приймаю ваші вибачення, але більше помилок я не подарую!

Чиновники колективно й полегшено зітхнули і почали кланятися ще нижче.

Аж раптом Кеан простягнув руку, м'яко взяв Софіладу за талію і вивів її наперед, ставлячи поруч із собою. Дівчина трохи зніяковіла під пильними, здивованими поглядами вісьмох пар інопланетних очей. Вона міцніше притиснула до стегна свою сковорідку, намагаючись виглядати природно і гідно, хоч і була трохи заскочена і схвильована. 

— А тепер слухайте мене уважно і запам'ятовуйте, — голос Кеана залунав урочисто і гордо, розносячись під самісінький купол тронної зали. — Перед вами Софілада. Вона — моя істинна пара, призначена мені самими зорями та Богами Глибин. Вона врятувала моє життя на своїй планеті і допомогла повернути цей трон. Віднині ви будете ставитися до неї з такою ж повагою, як і до мене. Вона стане мені за дружину!

Радники здивовано заморгали очима і почали перезиратися. Що це за чужинка з невідомо чим у руці? Істинна пара?! Уся Рада Вісьмох була у великому шоці! Але сперечатися з розлюченим і знову всевладним Імператором ніхто не наважився,ті вони покірно схилили голови вже перед Софіладою.

Дівчина відчула, як її щоки заливає гарячий рум'янець. Ну, це зрозуміло, офіційне представлення уряду аж цілаї планети — це вам не жарти! Це означало, що Кеан налаштований більш ніж серйозно, а от вона не знала навіть , що і думати. Виходило так, що Імператор вирішив усе за них двох, навіть те, що вона стане його дружиною, а цього вона не могла допустити, але з цим питанням дівчина вирішила розібратися трохи пізніше.

— От і чудово, — Кеан відвернувся від них, остаточно закриваючи тему. — Кадосе! Запускай негайно телепорт на Гуманоїдні острови!

Командир миттєво підскочив до панелі керування біля масивного сріблястого кільця телепорта, котрий і досі височив у тронній залі, із чимось там пововтузився, і кільце тихо загуло, в всередині нього закрутився вихор іскристого блакитного світла, утворюючи перехід.

— Портал відкритий і налаштований, мій володарю! — відрапортував Кадос. — Дозвольте мені та моїм воїнам супроводжувати вас!

— Ні, Кадосе, ти залишаєшся тут і жорстко контролюєш палац та цих вісьмох діячів, — Кеан кивнув на Раду Вісьмох. — Ми з Софіладою впораємося самі, — він знову взяв Софіладу за руку.

— Готова? — м'яко запитав Кеан.

— Пішли вже, — тихо відповіла Софі. — Сподіваюся, вони там ще всі цілі.

Вони пройшли до телепорту і пірнули у сліпуче блакитне сяйво. І буквально за декілька секунд, покружлявши в іскристій блакиті, вони опустилися на твердий ґрунт.

І Софілада одразу зрозуміла, що вони точно вже на місці і що недарма вона хвилювалася не за своїх сусідів, а за місцевих жителів, бо звідкись із-за великих фіолетових дерев, перекриваючи галас яскравих веселкових пташок, які раптово розрепетувалися над їхнім телепортом, лунав до болю знайомий та пронизливий жіночий крик: