Глава двадцять четверта

Глава двадцять четверта

Але перш ніж вирушати на захоплення влади, потрібно було вирішити одне дуже пікантне, але вкрай важливе питання. Дівчина красномовно опустила погляд на горду й величну, але абсолютно голу фігуру Імператора Гігантських Жезлів.

— Ваша Імператорська Величносте, — тактовно, але з помітною єхидцею почала Софі, намагаючись дивитися виключно в його сині очі. — Я, звісно, розумію, що твої підданці мають тремтіти перед твоєю величчю та міццю в усіх сенсах цього слова, але ти збираєшся захоплювати трон прямо в чому мати-океаниха народила? З одно боку, це чудовий тактичний хід, бо твій брат Моркан, напевно, просто помре від заздрощів, побачивши твої... е-е-е... гігантські неозброєні аргументи, проте для державного перевороту це якось не дуже солідно, тобі не здається!

Кеан моргнув, опустив очі на своє мускулисте тіло, яке ще хвилину тому було здоровецьким восьминогом, і, звичайно ж, зовсім не зніяковів, навпаки гордо випнув груди (ну, а чи випнув він свій Імператорський Жезл, Софілада не знала, бо намагалася не дивитися вниз).

— Справжній правитель не потребує ганчірок, щоб довести свою владу! Моя сила завжди зі мною! Мені немає чого соромитися! — гордо промовив він, розправивши могутні плечі.

— Ага, а ще в тебе застуда може з'явитися, якщо ти голяка по палацах бігатимеш, — пробурчала дівчина, відводячи очі. — Кадосе, у вас є хоч якісь штани для вашого Імператора? Бо я не витримаю ще однієї голозадої битви!

Командир Кадос, який і сам вже зніяковіло відводив очі від Імператора, поспішно зірвав зі своїх плечей довгий формений плащ із темно-синьої тканини і шанобливо простягнув Кеану. Той лише зневажливо пирхнув, закотивши очі, але плащ узяв і недбало обмотав його навколо стегон, закріпивши збоку при поясі вузлом. Тепер він нагадував суворого давньогрецького бога, який щойно вийшов із лазні і дуже чимось незадоволений.

— Телепорт готовий, мій Імператоре! — доповів один із вартових, відступаючи від панелі в стіні поруч, яка раптом засяяла сліпучим сріблястим світлом, утворюючи яскраве коло телепорту.

— Чудово, — Кеан хижо посміхнувся і простягнув руку до Софілади. — Ходімо, моя бойова самко, покажемо Моркану, що буває з тими, хто зазіхає на чуже! Кадосе, веди всіх своїх солдатів за мною!

Софілада міцніше стиснула чавунну ручку своєї вірної пательні, вчергове поправила на грудях зелену скатертину і рішуче ступила в портал слідом за своїм голодупим (під плащем), але дуже цілеспрямованим інопланетним залицяльником.

Перехід через телепорт цього разу був набагато м'якшим, ніж їхній перший аварійний політ із Землі, геть не був схожим на віджим у пральній машині, на який дівчина налаштувалася. Софі відчула лише легке поколювання в тілі, і ось вони вже стояли на якійсь твердій поверхні.

Софілада розплющила очі і ледве не впустила сковорідку від захвату. Тронна зала Головного Палацу Імператора Гігантських Жезлів була неймовірно гарною! Величезне приміщення з куполоподібною стелею, крізь яку просвічувала товща блакитного океану, було оздоблене чистим золотом, перламутром та величезними сяючими коралами, а в самому кінці зали на підвищенні з чорного мармуру височів імператорський трон. Це була велетенська розкрита мушля, вкрита дорогоцінним камінням.

І от на цьому троні, розвалившись у неймовірно вальяжній позі і закинувши ногу на ногу, сидів чоловік. Він був схожий на Кеана, але трохи нижчий, з гострішими рисами обличчя і якимось щурячим прищуром очей. Це був, певно, брат Кеана Моркан. У руці він тримав витончений кришталевий келих, із якого ліниво попивав якусь рідину, що світилася рожевим. Поруч із ним трохи віддалік від трону стояли всього двоє охоронців у сріблястій броні. Вороги Кеана й справді не очікували нападу.

— Ну що, братику, — пролунав громоподібний голос Кеана, який луною прокотився величезною залою. — Не чекав гостей?

Моркан поперхнувся своїм рожевим напоєм, обляпавши розкішний одяг, і закашлявся. Келих випав із його рук і з дзвоном розбився об мармурові сходи, а обличчя самозванця миттєво втратило всю свою пиху і геть зблідло від переляку.

— К-кеане?! — прохрипів він, відкашлюючись і різко підскакуючи на троні. — Це неможливо! Тебе ж мали вже знищити! Мені доповіли, що тебе вбили!

— Звільняй місце, узурпаторе нещасний, — Кеан зробив крок уперед, а з-за спини законного Імператора миттєво виросла шеренга воїнів Кадоса, націливши зброю на перелякану охорону Моркана…