Глава двадцять перша

Глава двадцять перша

На величезному й майстерно написаному полотні не було жодних пейзажів. Там був зображений гігантський і дуже натуралістично промальований восьминіг, справжній, не гуманоїдний, із величезною головою та потужними щупальцями. І цей восьминіг був не сам. Його вісім мацалець неймовірно відверто, сороміцьки і детально й ретельно пестили кількох розкішних та повністю оголених дівчат різних інопланетних рас. Картина випромінювала таку неприховану чуттєву хіть, що Софілада відчула, як її щоки миттєво заливає густий рум'янець.

Дівчина пройшла трохи далі до наступної картини. Там сюжет був ще гарячішим: справжній монстр-восьминіг сплітався в екстазі з цілою купою гуманоїдок. Це була якась місцева Камасутра, не інакше! На третій картині мацальця витворяли з жіночими тілами такі акробатичні дива, від яких навіть досвідченій авторці любовних романів Софіладі стало трохи млосно.

Вона йшла галереєю, розглядала намальовані сороміцькі мальовидла, і на кожному з полотен було зображено відверті і безсоромні сцени інтимних ігор гігантського молюска та його гаремних наложниць.

— Боже мій! Капець! — Софілада відчула, що вся також горить і зовні, і всередині. — То ось який він має вигляд у своїй справжній формі? Коли він тоді напав на мене біля моря, я навіть і не роздивилася толком. І ось чим він тут, виявляється, займається?! А мені такі гарні слова казав, майже вірші, про про істинну пару, про вогонь та призначену долею, а я і вуха розвісила! Збоченець! Маніяк головоногий! Хентай ходячий!

Вона розлючено стиснула ручку сковорідки, бо романтичний флер у голові Софілади остаточно розвіявся, поступившись місцем обуренню, страшенним ревнощам і нестримному бажанню знайти цього Великого Жезлового Імператора і добряче гупнути його по голові, а також по всіх отих безсоромних мацальцях які зараз на картинах виробляли хтозна-що!

Раптом стіни галереї відчутно здригнулися від потужного вибуху десь у глибині восьминогової резиденції. Величезна картина із зображенням безсоромних інтимних ігор восьминога захиталася, а потім із гуркотом гепнулася прямо під ноги Софіладі. Дівчина ледве встигла відстрибнути подалі.

Ого! Невже вже почався напад Кеанових ворогів? 

Софілада поправила вузол скатертини-сукні на грудях і вже збиралася бігти й шукати, де Кеан і Кадос відбивали атаку найманців Моркана (треба ж було допомогти їм!), але раптом із темної ніші між кораловими колонами з'явилася знайома постать.

Це була Увва. На її вродливому перламутровому обличчі заграла зла, зверхня і дуже впевнена посмішка. Вона перевела погляд із Софілади на картину під її ногами і дзвінко та зневажливо розсміялася.

— Що, дикунко, ти шокована? — голос Увви був сповнений зверхності та отрути. — Я бачила, як ти тут червонієш перед цими картинами! Не кожному до снаги така спритність і вправність, як нашому Імператору Гігантських Жезлів! Ти думала, що знаєш нашого Імператора? Думала, якщо він дозволив тобі постояти поруч із ним у купальнях, то ти вже його господиня? Я чула, що він назвав тебе істинною парою, але це така дурня! Навіть не сподівайся, що він буде проводити ночі з тобою однією! Нас аж тридцять дівчат, і ми всі незадоволені цією новиною! Та ми тобі очі видряпаємо і ніс розквасимо за нашого Кеана!

Софілада закотила очі. Тільки інопланетних жіночих розбірок їй зараз не вистачало для повного щастя!

— Слухай, рибко моя перламутрова, у вас там війна йде, вибухи лунають, — Софілада кивнула в бік коридору, звідки вже долинали якісь крики. — Давай ти свої істерики залишиш на мирний час? Тоді і поговоримо!

— Ти нічого не знаєш про нього! — Увва геть не слухала розумних доводів Софілади, напевно, не сприймала всерйоз те, що відбувається у замку, підступила ближче. Поглянула на одну з картин на стіні, і її очі заблищали від збудження та ревнощів. — Ти одна не зможеш дати йому того, що даємо ми всі в гаремі! А він! О, Боги Глибин, ти навіть у своїх найсміливіших мріях не уявляєш, який Кеан неймовірний у ліжку у своїй істинній формі!

Софілада хотіла обірвати монолог цієї підводної збоченки, або хоча б закрити вуха чи піти геть, але письменницька цікавість (і, ніде правди діти, дикі й шалені ревнощі, які раптом новою хвилею накотилися на неї) змусили дівчину залишитися на місці. Вона продовжувала мучитися і слухати.

— Коли він перетворюється на справжнього восьминога, — голос Увви став хрипким і захопленим, і вона мрійливо прикрила очі, ніби заново переживаючи ті моменти, про які почала розповідати — Це просто неймовірно! Коли він випускає всі вісім своїх довгих і м'язистих мацалець… О-о-о-о! Всі мацальця одночасно і неймовірно ніжно пестять усе, до чого можуть дотягнутися… А його присоски! О, ці присоски! Ти не знаєш, що таке справжня насолода, поки сотні маленьких присосок не почнуть рухатися по твоїй шкірі, доводячи до шаленства!

У Софілади відвисла щелепа. Вона витріщилася на наложницю, відчуваючи, що її обличчя знову заливає гарячий рум'янець, а уява починає малювати сцени ще спекотніші, аніж на картинах.

— А ще в нього є особливі мацальця! — продовжувала Увва з маніакальним блиском в очах, явно насолоджуючись ефектом від своїх слів. — Вони такі гнучкі, такі вправні! Таке жодному гуманоїду просто не під силу! А головне, дурна гуманоїдко, він ніколи не втомлюється!

«Трясця, це шикарно! — раптом зарепетувала у голові Софілади її друга письменницька сутність. Дівчина продовжувала слухати про чуттєві експерименти та ігри восьминога з мацальцями та присосками, про які смачно продовжувала розповідати Увва, а сама вже думала про інше. — Це ж готові сцени для книги вісімнадцять плюс на моєму Букнеті! Вау! Це ж просто розрив усіх шаблонів і топ продажів! Але який же він блудливий, хтивий, багаторукий (тобто... е-е-е... багатомацальний) бабій! Одночасно п'ятьох дівчат?! — ахнула вона почувши останню репліку Увви. — Ах ти ж гад морепродуктний!».