Глава двадцята

Глава двадцята

Двоє кремезних воїнів у золотистій броні шанобливо провели Софіладу довгими коридорами, стіни яких світилися м'яким дивним сяйвом. Охоронці зупинилися біля масивних дверей, відчинили їх і поштиво відхилилися, пропускаючи гостю всередину величезної кімнати.

— Ваш сухий одяг зараз принесуть, — промовив один із вартових і зачинив за нею двері.

Софілада опинилася в розкішній спальні з гігантським ліжком. Але дівчині було геть не до роздивляння інтер'єру. Вона й справді страшенно змерзла, а мокра сукня неприємно липла до тіла.

За хвилину двері тихо відчинилися, і, напевно, місцева служниця з блідо-зеленуватою шкірою боязко зайшла до кімнати, тримаючи в руках акуратний згорток із блакитної тканини.

— Ваш одяг, — пискнула вона, поклала згорток на край ліжка і хотіла швидко втекти.

— Стривай-но, дівчино, — Софілада підійшла до ліжка і розгорнула тканину.

Її брови повільно поповзли вгору, сховавшись десь під мокрим чубчиком. Чорт, це була не сукня, а якийсь знущальний натяк на одяг, зшитий із напівпрозорих типу шифонових клаптиків, з'єднаних між собою тонкими золотими ланцюжками. Лише елегантні капці, які їй принесли переодягнути замість мокрих кросівок, на вигляд були, напевно, найпристойніші з усього того одягу.

— Це що таке? — Софілада підняла двома пальцями невагому ганчірочку, крізь яку було видно абсолютно все. — А де сукня?! Я ж просила! У мене носовичок удома більше тканини має! Це не одяг!

— Але ж це одяг, — заїкаючись, пробелькотіла служниця. — Командир Кадос наказав принести вам жіночий одяг, і я принесла. У літній резиденції немає іншого жіночого вбрання! Тільки сукні для дівчат із гарему Його Імператорської Величності!

— Тобто нормальних штанів, сорочок або хоча б закритого халату у вас тут немає? Тільки оцей напівпрозорий… е-е-е… стриптиз?! — обурено вигукнула Софілада.

— Т-т-тільки це! Наложницям не дозволяється носити закритий одяг перед очима Імператора, — служниця ледь не плакала.

— Ох, і блудливий же у вас Імператор, я тобі скажу! — простогнала Софілада, закочуючи очі. — Добре, дякую, іди вже. Не твоя вина, що ваш правитель збоченець.

Служниця кулею вилетіла з кімнати, а Софілада зітхнула і стягнула з себе мокру сукню, а потім, зціпивши зуби, натягнула на себе цей гаремний шедевр. Підійшла до дзеркала і мало не розплакалася від злості: прозора тканина не приховувала зовсім нічого, навпаки, лише підкреслювала її форми та принади, а дурні золоті ланцюжки дзвеніли при кожному кроці. Виходити в такому вигляді до купи інопланетних солдатів і воювати з найманцями вона точно не хотіла.

Дівчина хижим поглядом обвела кімнату. Її увага зупинилася на великому круглому столі біля вікна. Він був застелений розкішною і щільною яскраво-зеленою скатертиною.

— О, те, що треба! — зраділа Софілада.

Вона підбігла до столу і рвучко стягнула скатертину. Тканина була легкою і достатньо великою. Дівчина швидко обмотала її навколо грудей, як це часто робила з великими рушниками після ванної. Кінець тканини вона ретельно і міцно заправила збоку під пахвою.

Тепер вона була вся замотана у довгу тканину, схожу на сукню. Правда, плечі залишилися відкритими, але для Софі це вже не мало значення: головне, що вона отримала щось на зразок сукні, яка майже сягала колін.

Софі сподівалася, що закріпила тканину достатньо міцно. Вона походила по кімнаті, активно порухалася, і тканина трималася добре. Правда, колір їй не дуже подобався, бо був їдучо-зелений, аж очі виїдав, але то вже було інше питання.

Що ж, із сукнею проблему було вирішено. Дівчина вирішила вважати, що одяг, який принесла їй служниця, — це її білизна. Найголовніше, що все було сухе. Тепер вона насолоджувалася тим, що одяг не прилипає до тіла холодними ганчірками. До речі, у цій резиденції було досить тепло, напевно якимось чином вона й обігрівалася.

— Ось так значно краще, — задоволено констатувала дівчина, одягаючи замість кросівок капці і хапаючи свою вірну пательню.

Сидіти в чотирьох стінах і чекати якихось новин Софілада не збиралася. Вона обережно прочинила двері. Охоронців у коридорі не було, дівчина вислизнула зі спальні і тихо пішла коридорами літньої резиденції. Їй було цікаво роздивитися, як живе її інопланетний залицяльник, коли не їсть її вареники, не репетує про свої Гігантські Жезли і не риється у її шухлядах із білизною.

Коридори були порожніми. Софілада завернула за ріг, пройшла повз кілька зачинених дверей і раптом опинилася у довгій просторій галереї. Світло тут було приглушеним, навіть інтимним. А вздовж стін висіли величезні картини у вигадливих коралових рамах.

— О, місцеве мистецтво, — пробурмотіла Софі, підходячи до першого полотна. — Напевно, портрети видатних пращурів-восьминогів або якісь морські пейзажі…

Софілада підняла очі на картину і завмерла, як статуя, здивовано вирячившись й відкривши рот, не в змозі відвести погляд від того, що побачила…

---------------

Як думаєте, що побачила там Софілада?😁