Глава вісімнадцята

Глава вісімнадцята

У Малих купальнях запала така мертва тиша, що було чути, як із швабри Кеана, котру він тримав сторчма, повільно скапує вода у басейн. Сам же Імператор Гігантських Жезлів злегка напружився. Його мацальце, яке до цього по-хазяйськи обвивало талію Софілади, нервово сіпнулося, ніби роздумуючи, чи не варто йому... е-е-е... превентивно сховатися назад під червоні шаровари, адже земна самка невідомо як відреагує на такі новини. А вона досить бойова, може сильно заревнувати і знову почне його стукати сковорідкою.

Але Софілада, на диво, залишалася спокійною, навіть бровою не повела в бік розгубленого Імператора. Натомість дівчина у повній тиші мовчки двома пальчиками відтягнула від талії і скинула з себе його рожеве мацальце, наче це був якийсь набридливий ожилий поясок, і почала діловито викручувати поділ своєї наскрізь промоклої сукні. Опустила голову, щоб ніхто не бачив її розгубленого і розчарованого обличчя. Так, Кеан розповідав, що його люблять жінки, але ж не в таких масштабах! І ті жінки, про яких він хвалився, Софіладі здавалися несправжніми і страшенно далекими, але коли вони виявилися реальними і знаходилися десь поруч, то це трохи не сподобалося дівчині. 

— Чудово! Перевороти, найманці, гареми, телепорти, втрачений трон, це все неймовірно захопливо, просто готовий сюжет для фентезі, — пробурмотіла вона собі під ніс, намагаючись оговтатися від такої новини, але її слова почули всі. — Але мене ваші місцеві розбірки, чесно кажучи, абсолютно не обходять, — вона підняла голову і спитала у Кеана. — Де у вас тут найближчий робочий телепорт на Землю? Мені треба додому. У мене там квартира відкрита залишилася, ще злодії влізуть. Але перед цим треба знайти Макса і пані Мерседес із пані Степанидою, їх теж слід повернути до нас у під'їзд. Я бачу, Кеане, ти й без мене тут впораєшся з ворогами, бо у тебе є є аж тридцять гаремних дівчат! Дай їм в руки зброю, і вони всіх твоїх ворогів покоцають! Де який-небудь телепорт на Гуманоїдні острови? Покажіть мені дорогу до виходу, і я піду, а ви тут самі розбирайтеся зі своїм Морканом.

Кеан ошелешено дивився на дівчину. Він явно чекав істерики, ревнощів, ударів сковорідки по мацальцях, чого завгодно, тільки не Софіладиної байдужості.

— Теплокровна… е-е-е… Софіладо, ти що, не чула? — обережно перепитав Імператор, трохи опустивши свою швабру. — У мене тут гарем. Тридцять наложниць. Ти не ревнуєш?

— Та хоч триста, Ваша Імператорська Величносте, — Софілада нарешті вилила всю воду з другого кросівка і почала натягувати його на мокру ногу. — Мені до твого особистого життя немає жодного діла. Ревнощі? Ха! Я просто хочу додому…

Вона брехала. Брехала так правдоподібно, що сама дивувалася. Десь глибоко всередині її щось болісно і неприємно дряпало. І це були все-таки, чорт забирай, ревнощі. Гіркі, колючі і абсолютно нелогічні ревнощі шкребли її душу котячими кігтями. Тридцять найкращих наложниць! Поки він там у неї в квартирі їв вишневі вареники і розпинався про істинну пару, про те, що його Третє серце б'ється тільки для неї, то тут, виявляється, його чекав цілий гарем! Сволота океанська! Жезлоносець восьминогий! Зараза мокродупа!

«От же ж козел інопланетний! Розпусник мацаковий!», — подумки кипіла Софілада, але на її обличчі не здригнувся жоден м'яз. О, ні! Вона не дасть йому задоволення побачити, що її це зачепило.

— Але ж ти моя істинна пара! — обурився Кеан, і його голос луною відбився від коралових колон. — Ти не можеш просто так піти!

Він зробив крок до неї, але тут двері купальні знову розчинилися.

— Мій володарю! Мій ясний світанку Глибин Рептіналу! — пролунав високий та мелодійний голос, схожий на дзвін кришталевих дзвіночків.

Крізь стрій вартових миттєво протиснулася якась жінка і побігла до Кеана, ступивши просто у воду купальні.

Софілада мимоволі завмерла, похмуро оцінюючи, очевидно, представницю гарему, а значить, як не крути, суперницю. Трясця, вона була ідеальною! Висока, струнка, з перламутровою шкірою, яка ледь помітно переливалася срібним блиском, очевидно, намащена якимись інопланетними кремами. А може, то було на її шкірі щось схоже на луску, бо якось вона була вся рибоподібна і океановидна. Її довге хвилясте волосся блакитно-срібного кольору струменіло по спині чудовими елегантними хвилями, а одяг… Ну, одягом це назвати було важко. Це були якісь напівпрозорі блакитні ганчірочки, схожі на тюль, які скоріше підкреслювали, аніж приховували її бездоганну фігуру.

Красуня підлетіла до Кеана і, не звертаючи жодної уваги на його мокрі шаровари й безглузду швабру в руці, з розгону кинулася йому на шию.

— Кеане! Ти живий! — заридала вона, притискаючись своїми великими і ледь прикритими грудьми до його рельєфного пресу, туди, де ще хвилину тому була притиснута Софілада. — О, мій Імператоре! Ми так плакали! Так страждали! Я не могла спати, не могла дихати без тебе, мій повелителю!

Софілада відчула, що її пальці настільки сильно стиснули ручку сковорідки, яку вона якраз взяла до рук, що пластикове покриття металевої ручки навіть трохи відкришилася. Усередині дівчини спалахнув справжній вулкан. Ця перламутрова луската кілька зараз терлася об її восьминога! Об чоловіка, якого вона, Софілада, щойно відбила у кілерів!

— Увво, заспокойся, — Кеан був хоч і по-справжньому розгубленим, але й задоволеним, зараза! Він спробував м'яко відсторонити від себе наложницю, водночас кидаючи тривожні погляди на Софіладу, ніби перевіряючи, чи не летить йому вже в голову сковорідка із Землі. — Я цілий. Але зараз не час для ніжностей.