Глава сімнадцята

Глава сімнадцята

Софілада приходила до тями поступово і повільно, і почувалася так, ніби її перекрутили в пральній машині в режимі максимального віджиму. У голові гуділо, а у вухах досі стояв пронизливий вереск Макса та бойові вигуки пані Мерседес. Дівчина обережно, готуючись до найгіршого, розплющила одне око. Потім друге.

Перше, що вона усвідомила, що вона жива і відносно здорова, бо нічого, наче, у неї не боліло. Друге — пахло чимось неймовірно свіжим, водоростями, солоним морем і ледь відчутно її полуничним гелем для душу. Третє — вона лежала на чомусь дуже гарячому, твердому і підозріло рельєфному. Під її вухом розмірено і потужно билося серце. Потім вона прислухалася і зрозуміла, що ритмів серця було декілька. Билися два чи три серця одночасно.

— Боги Гігантських Жезлів, ти жива, моя хоробра теплокровна? — з полегшенням промовив хтось над її головою, і дівчина зрозуміла що це Кеан.

Вона різко підняла голову. Восьминіг сидів, прихилившись до якоїсь гладенької перламутрової стіни, і міцно й ніжно пригортав її до своїх грудей. Його тісна сорочка була повністю мокрою і стала абсолютно прозорою, прилипнувши до ідеальних кубиків пресу.

Софілада рефлекторно стиснула праву руку. Слава всім українським богам і виробникам посуду! Важка чавунна сковорідка все ще була надійно затиснута в її долоні! О, з такою зброєю можна було починати переговори хоч із самим дияволом!

Дівчина мовчки випручалася з обіймів Імператора, відповзла на пів метра, пльохкаючись у воді, і нарешті роззирнулася.

Вона сиділа по пояс у воді, але вода була незвичайною, бо ледь помітно світилася ніжно-блакитним люмінесцентним світлом і була приємно теплою. Вони з Кеаном знаходилися у гігантському, схожому на розкриту мушлю, басейні, а навколо височіли велетенські колони, витесані з суцільного корала. Над ними переливався гігантський прозорий купол, за товстим склом якого повільно пропливали тіні якихось фантастичних морських створінь.

— Трясця моїй мамі й бабі Мерседес, — прошепотіла Софілада вражено. — Де моя квартира? Де мій десятий поверх? Кеане, куди нас занесло?!

Імператор Гігантських Жезлів повільно підвівся на ноги. З нього водоспадами стікала блакитна сяюча вода. Червоні атласні шаровари намокли й потемніли і тепер спокусливо облягали його могутні стегна (і всі його інопланетні і неінопланетні принади!) так тісно, що Софілада мимоволі почервоніла і відвела погляд. Але найкомічнішим було те, що у правій руці величний правитель міцно, неначе королівський скіпетр, стискав її синю пластикову швабру з намотаною на неї мильною ганчіркою.

— Вітаю тебе у своєму світі, істинна паро, — гордо промовив Кеан, обвівши шваброю навколишню розкіш. — Це планета Крак. А якщо точніше, то це Малі купальні моєї літньої резиденції, що знаходяться глибоко на дні океану. Телепорт зреагував на мої координати і переніс нас у найбезпечніше місце, подалі від столиці, саме про це я подумав під час телепортування.

— Купальні?! Глибоко на дні океану?! — Софілада рвучко підскочила, здійнявши фонтан блакитних бризок. — А де всі інші?! Де мій дурнуватий колишній зі своїми трояндами?! Де пані Мерседес і Степанида?! Де ті броньовані краби?!

Кеан похмуро насупив свої ідеальні брови і сперся на швабру.

— Мильна вода з твого відра спричинила збій у матриці порталу. Нас із тобою викинуло тут, бо ми були в епіцентрі резонансу, і я тримав тебе. А от інших… Думаю, їх викинуло на Гуманоїдні острови в океані. Якщо не налаштований на конкретне місце в телепорті, то він обирає найоптимальніший варіант. 

— Острови?! Сподіваюся, що не на дно океану? Вони ж там потонуть чи задихнуться! — в паніці зарепетувала дівчина.

— Не задихнуться! Це єдине місце на планеті, де є нормальна атмосфера на поверхні і де традиційно живуть люди та інші дихаючі раси, — заспокоїв її Кеан і задумливо почухавши підборіддя вільним мацальцем. — Знаєш, теплокровна… Згадавши, як та літня самка в плямистому одязі лупила елітного кілера своєю торбою, я б більше хвилювався за місцевих жителів островів. Сподіваюся, вони не зустрінуться з моїм братом, бо мені його навіть трохи наперед шкода.

Софілада уявила бабу Мерседес, яка вимагає в інопланетян здати гроші на ремонт ліфта, і нервово гигикнула. Справді, ця жінка виживе скрізь. Потім дівчина захотіла добряче налаяти Кеана, через якого вона зараз знаходилася невідомо де у глибинах космосу, але на думку стрибнуло інше, що вже давно її нервувало. 

— Значить так, мені набридло, що ти називаєш мене весь час самкою і теплокровною! — раптом визвірилася Софі. — Мало того, що ти звалився мені на мою голову зі своїми крабами і проблемами, мало того, що розповідаєш якісь нісенітниці про істинну пару, то ти ще й імені мого не годен назвати! Мене звуть Софілада! Я вже двадцять шість років як Софілада! Зрозумів, восьминогу недотямкуватий?

Кеан вирячився на неї, не чекаючи такого обурення через дрібниці, хотів щось сказати, пояснити, але вияснити стосунки Кеану і Софі не дали.

Величезні, інкрустовані перлами та дорогоцінним камінням двері купальні раптом з гуркотом розчинилися, і до зали увірвався цілий загін озброєних воїнів у золотистій броні. Софілада міцніше перехопила пательню, готуючись знову до битви, але Кеан не напружився, а навпаки розслабився, а отже, це не були вороги.

Попереду загону йшов високий чоловік, як тут казали, гуманоїд зі шрамом через усе обличчя. Побачивши Кеана, він раптом кинув свій меч на підлогу і впав на коліна прямо на мокру підлогу, і решта воїнів миттєво зробили те саме.