Глава п'ятнадцята

Глава п'ятнадцята

Кеан похмуро поглянув на пательню в руках дівчини, потім перевів погляд на рішуче і палаюче праведним гнівом обличчя Софілади, й важко зітхнув. Його імператорська гордість щойно зазнала поразки від звичайного земного посуду. Але кривдити жінок у його світі було не прийнято, тому він навіть і пальцем (тобто, мацальцем) до неї не доторкнувся, навіть і в думках у нього не було відбиватися від Софіладиної сковорідки. Але такий бойовий запал дівчини його дуже здивував, адже на його планеті усі жінки були покірними та з вдячністю й благоговінням сприймали увагу Імператора, але ця дівчина була, напевно, дуже особливою. І це, до речі, Кеана дуже захоплювало і приваблювало.

Він обережно, щоб не спровокувати новий замах пательні, підвівся на ноги.

— Добре, теплокровна. Твоя, гм, зброя неймовірно переконлива, — промовив він. — Я розповім тобі щиру правду. Я тут, на планеті, яку ви, аборигени, називаєте Землею, не випадково.

Софілада не опустила сковорідку, але трохи розслабилася, приготувавшись слухати.

— На моїй рідній планеті Крак стався заколот, майже державний переворот, — почав Кеан, і його голос став злим і похмурим. — Мій молодший брат, Моркан, підкупив Раду Старійшин і частину імператорської охорони. Він завжди заздрив моїй силі і розміру моїх Гігантських Жезлів! Вони напали вночі. Мені довелося з боєм прориватися до прадавнього храму, де знаходився найближчий міжгалактичний телепорт.

— І ти вирішив телепортуватися навмання і прилетів саме на мою планету і саме в моє провінційне містечко? — саркастично підняла брову дівчина. — Просто чисто випадково? 

— Ні. Телепорти ніколи не працюють навмання, — Кеан подався вперед, і в його очах знову спалахнув той самий гіпнотичний синій вогонь. — Він завжди вимагає координати і зчитує їх просто з твоєї голови. Я був поранений, виснажений, але я чітко знав, де знаходиться магічно вирахувана моїми магами жінка, котра доповнить мене своїм вогнем. Тобто, ти. Я ж уже тобі розповідав, що придворні маги вирахували тебе для мене як ідеальну пару для народження мого спадкоємця. І я біля того телепорту просто дозволив своєму Третьому серцю знайти у Всесвіті ту єдину близькоспоріднену мені енергію. Я вступив у резонанс із моєю істинною парою. І ось я тут.

Софілада отетеріла, а пательня в її руках раптом здалася дуже і предуже важкою.

— Істинною… е-е-е… ким? — перепитала вона, відчуваючи, як щоки зрадницьки починають горіти.

— Парою. Це ти, теплокровна, — прошепотів Імператор. — Мене притягнуло до тебе через безодню космосу! Твоя енергія, твій вогонь і ті три родимки, які є давнім знаком нашої династії, покликали мене. Ти моя доля, ми споріднені душі. Інакше я б просто розщепився на атоми десь у чорній дірі. Ти моя істинна пара!

У спальні запала тиша…

**********

І тут, трохи відступивши від основної сюжетної лінії, слід пояснити деякі моменти. Справа в тому, що Софілада була письменницею. Вона писала любовні фентезійні романи, і деякі з них навіть були досить популярними.

Почувши розповідь Імператора Гігантських Жезлів і втямивши магічне словосполучення «істинна пара», романтична письменницька душа Софілади радісно запищала: ах, інопланетний принц (ну, добре, Імператор, що в принципі, навіть краще!), подолав неосяжні простори галактики конкретно заради неї, Софілади! Споріднені душі! Доля! Це ж готовий сюжет для бестселера! Правда, про кохання вона не почула жодного слова, проте це вже були, погодьтеся, нюанси…

************

Але її внутрішня стійка і загартована суворими українськими реаліями жінка миттєво дала романтиці ляпаса!

— Це все, звісно, дуже зворушливо, Ваша Імператорська Величносте, — Софілада прокашлялася і енергійно похитала головою, розганяючи романтичний туман у голові, проте все ж опустила сковорідку. — Прямо романтична фентезі-космо-мелодрама! І я не вірю жодному твоєму слову! Щось тут не те, я просто задом своїм це відчуваю! Але знаєш, що? Як би там не було, доля долею, пара парою, але брудний коридор треба помити!

Кеан здивовано поглянув на дівчину.

— Що? Яке ще миття?

— А таке миття! — дівчина розвернулася і попрямувала геть зі спальні, гукаючи Кеана йти за нею. — Ходімо! Раз ти вже сюди потрапив і добряче тут нашкодив, то мусиш все виправити. А якщо ти, як стверджуєш, моя істинна пара, то маєш розділяти зі мною і горе, і радість, і різноманітні комунальні проблеми! А пані Мерседес і ОСББ сьогодні стали нашою спільною проблемою.

Через п'ять хвилин у коридорі звичайного трохи занедбаного українського під'їзду біля оббитих дермантином дверей звичайної української квартири відбувалося незвичне й епічне дійство.

Могутній двометровий інопланетянин у розкішних червоних атласних шароварах та тісній білій бохо-сорочці, яка чудова підкреслювала його рельєфні груди, з виразом страшенної огиди на вродливому обличчі, тримав у руках Софіладину пластикову швабру так, ніби це був якийсь особливо підступний ворожий гарпун. Поруч біля його ніг стояло зелене пластикове відро з мильною водою.

— Ти просто вмочуєш оцю пухнасту штуку у воду, віджимаєш і треш підлогу, поки не зникне вся піна від вогнегасника, — інструктувала його Софілада, спираючись на одвірок своїх дверей (сковорідку, про всяк випадок, дівчина все ще тримала у своїй руці). — І без жодних мацалець! Працюй руками!