Глава тринадцята

За дверима стояла сусідка Софілади пані Мерседес у своєму фірмовому бойовому халаті з леопардовими плямами, склавши руки на пишних грудях. Її погляд, наче рентген, миттєво просканував Софіладу з ніг до голови, трохи затримавшись на розпашілих щоках та розтріпаному волоссі.

— Софіє, що це таке?! — одразу ж пішла в наступ голова ОСББ, і тицьнула пальцем у бік ліфта. — Весь майданчик у якійсь білій піні! А посеред цього неподобства валяються розірвані сірі штани! Чиї це лахи?! Що в тебе тут відбувалося, я питаю?! І не треба заперечувати мені, що ти нічого не знаєш і це тебе не стосується, сліди ведуть сюди! — вказала вона на сліди від босих ніг Софіладиного восьминога, які й справді мокрою вервечкою тягнулися до її порогу. 

— Та це я… е-е-е… вогнегасник перевіряла, пані Мерседес! — випалила Софілада, натягуючи на обличчя найневиннішу зі своїх усмішок. — У нього термін придатності, здається, закінчився. Я його зняла, хотіла подивитися, а він як пшикне! Ледве його в руках втримала! — дівчина вигадувала но ходу, та ще й так, щоб було правдоподібно. — А штани… Е-е-е… то моя ганчірка для підлоги! Старі порвані спортивки. Я якраз збиралася все це прибирати, тільки що пішла за шваброю!

— Гм. То вогнегасник уже на робочий? — захвилювалася пані Мерседес, і її монументальні груди заходили ходуном. — Непорядок! Обов'язково треба буде написати у чат нашого ОСББ, щоб здавали гроші на нові вогнегасники! Ти бач, як швидко зіпсувалися, наче ж ми їх пів року назад купували! — жінка дістала із широкої кишені халату телефон і швидко щось заклацала на екрані, але потім раптом підвела голову і підозріло примружилася та спробувала зазирнути через плече Софілади у глибину квартири. — А гупало чому так, ніби тут слони бігали?! І взагалі, я чула страшне рикання і чоловічий голос. Наче у нас тут поряд ніхто великого собаку у квартирі не тримає. Софі, ти мені щось не договорюєш! Степанида розповідала, що в тебе новий залицяльник з'явився? Його наче Пістряк із Комариком допомогли сюди привести, бо нещасний зомлів? Це він тут репетував і гупав? 

Софілада здивувалася, як швидко поширюються плітки в їхньому будинку, адже минуло буквально пів години, а уже всі у під'їзді знають, що в неї новий залицяльник!

— Хто? А, мій друг? Та він уже пішов! — Софілада зробила легковажний вигляд і махнула рукою. — То просто друг, то не залицяльник. Йому краще стало, і він давно вже поїхав додому. А голоси… Та це телевізор! Я дивлюся науково-фантастичний фільм! Про… е-е-е… про глибоководних монстрів із мацальцями! Там дуже реалістичні спецефекти.

Пані Мерседес недовірливо підтиснула губи, явно збираючись продовжити допит, аж раптом за спиною Софілади у квартирі почувся страшенний гуркіт, ніби там перекинули шафу. А слідом за ним пролунав гучний і незадоволений чоловічий голос, який явно долинав не з телевізора:

— Теплокровна самко! Чому твоє ложе таке коротке?! Мої ноги звисають! Як Імператор буде тут відпочивати?!

У коридорі запала мертва тиша. Очі пані Мерседес повільно розширилися від здивування, і вона поглянула на Софіладу, котра миттєво почервоніла, наче маків цвіт.

— Імператор? — пошепки перепитала голова ОСББ, і на її обличчі раптом розцвіла хитра й розуміюча посмішка. — Ложе закоротке? Ой, Софійко… То ось які в тебе спецефекти?! А казала, що пішов додому! Та не соромся, дуже добре, що ти знайшла собі нового залицяльника, тому що твій Макс нікому в під'їзді не подобався! А цей, Степанида розказувала, нічогенький, видний мужчина! 

— Це зовсім не те, про що ви подумали! — спробувала виправдатися Софілада.

— Ага, ага, — пані Мерседес змовницьки підморгнула дівчині. — Ну, справа молода, діло гаряче… Зараз, кажуть, рольові ігри дуже модні! Я в одному серіалі бачила, як головні герої перевдягалися у Вовка та Червоний Капелюшок! Ох, і витворяли! — погляд жінки мрійливо заблищав, але потім вона отямилася, знову набрала строгого і ділового виду (ну, наскільки його можна було набрати у леопардовому халаті) й помахала вказівним пальцем на Софіладу. — Але щоб через пів години майданчик блищав, усе тут поприбирайте і повимивайте! — напустила вона у свій голос строгості й кивнула на залишки піни в коридорі. — І з тебе двісті гривень на нові вогнегасники! Я вже у чат нашого ОСББ усім написала, щоб здавали.

— Все приберу, пані Мерседес, обіцяю! А гроші на картку скину просто зараз! Гарного вам дня і вечора! — Софілада радісно закивала головою і, не чекаючи нових коментарів сусідки, швидко втекла до своєї квартири.

А потім, зла, як чорт, рішуче попрямувала до спальні, готова влаштувати цьому Гігантському Жезлу гігантський скандал, тому що геть не слухається, тож просила, як людину, не шуміти сидіти тихо, а він розгепався і розпатякався, Імператор чортів!

Вона рвучко відчинила двері і отетеріло завмерла на порозі. Кеан нахабно розвалився на її акуратно застеленому двоспальному ліжку, і червоні шаровари ефектно контрастували з білою постіллю. Він лежав, закинувши руки за голову, і з виглядом абсолютного господаря ситуації розглядав те, що зараз висіло у нього перед носом.

Софі в шоці спостерігала, як три довгенні й рожеві мацальця вільно розгулювали по кімнаті, і одне із них активно і з неабиякою цікавістю порпалося в її відкритій шухляді з нижньою білизною. А інше якраз підняло в повітря її улюблені мереживні червоні трусики і зацікавлено крутило їх перед обличчям Імператора.

— Що це за мікроскопічна ганчірочка? — задумливо запитав Кеан, переводячи погляд на онімілу дівчину. — Невже це те, про що я думаю? Але ж вона навіть моє найменше мацальце не прикриє. Проте… Мені подобається. Я хочу, щоб ти зараз це приміряла! — і довге мацальце з трусиками почало рухатися до дівчини.