Глава одинадцята

Глава одинадцята

Софілада стояла перед відчиненою шафою і в розпачі дивилася на свої сукні, спіднички та джинси. Жодна з цих речей не налізе навіть на одне мускулисте стегно інопланетного Імператора, не кажучи вже про те, щоб вмістити його гігантський скарб і всі ті вісім (хто його знає, може, їх там і більше?) мацалець на додачу.

«Думай, Софі, думай, — бурмотіла вона, гарячково перебираючи вішаки. — Мені потрібен точно якийсь чохол від танка або парашут!».

Але, трясця, чоловічих речей у її домі не було, а її одяг не налізе на Кеана!

Раптом погляд Софілади впав на самісінький низ шафи, де під коробками із взуттям притулився старий пакет. Софілада радісно скрикнула і кинулася до нього. Ну, звичайно ж! Це чудова ідея! У пакеті лежали її театральні костюми ще з часів студентського театрального гуртка. Вона витрусила вміст пакету на підлогу, і поруч з циганською спідницею та поролоновими вухами зайця впала яскрава червона пляма.

— Супер! — дівчина тріумфально підняла над головою справжні українські шаровари. — Якраз те, що треба!

Це був просто шедевр кравецького мистецтва. Пошиті з блискучого червоного атласу, вони мали таку неосяжну ширину штанин, що в кожну з них Софілада могла б залізти цілком. Гумка на талії була міцною і дуже добре тягнулася. І логічно, що якщо ці шаровари свого часу могли вмістити двох худих студентів під час комедійної вистави, то мускулистий зад Імператора і його додаткові недисципліновані кінцівки там точно сховаються. Це було ідеальне маскування для інопланетної фізіології!

Тепер треба було знайти щось на його широчезні плечі. Софілада знову пірнула в шафу і витягнула звідти білу лляну сорочку в стилі бохо. Вона купила її в інтернет-магазині як одяг оверсайз, але китайці явно переборщили з тканиною і розміром, тому сорочка висіла на дівчині, як мішок, сягала колін і мала дуже широкі рукави. Для Кеана це мало б стати чимось на зразок обтислої футболки…

Шум води у ванній раптом стих.

Софілада завмерла, притискаючи до грудей червоні шаровари та білу блузу, а потім побігла до вітальні. Якраз у цей час двері ванної відчинилися, і на порозі з'явився Кеан.

Він був мокрий, чистий і шалено привабливий. Краплі води повільно скочувалися по його довгому чорному волоссю, падали на широкі плечі, текли вздовж глибокої ложбинки на могутніх грудях і губилися десь внизу, на рівні бездоганних кубиків та ліній живота. Жовтий рушник із качечкою, намотаний на стегна чоловіка, якимось дивом тримався там, але висів небезпечно низько.

— Ваша вода виявилася досить приємною, теплокровна, — задоволено промовив він, проходячи до вітальні.

— Я знайшла тобі одяг! — швидко вигукнула Софілада, простягаючи йому знайдені в шафі речі на витягнутих руках. — Ось. Одягай. Це шаровари на ноги. Такий спеціальний бойовий одяг українських воїнів. Тобі точно підійде за габаритами.

Кеан підійшов ближче, обдавши її теплом свого тіла і солодким запахом полуничного гелю для душу.

Він узяв речі, недбало відкинув рушник (Софілада миттєво заплющила очі і відвернулася до вікна, подумки рахуючи до десяти) і почав одягатися.

— Можеш розплющувати свої гарні очі, самко, — за хвилину пролунав його насмішкуватий голос за спиною дівчини. 

Софі обережно обернулася й мало не розреготалася, хоча сама ситуація взагалі-то була геть не смішною.

Червоні атласні шаровари сіли на Кеана просто ідеально. Їхня величезна ширина дозволила тканині вільно спадати, надійно ховаючи в своїх глибоких складках і його мускулисті ноги, і всі багаточисленні інопланетні відростки. Правда, низ штанин закінчувався десь під колінами, на потужних литках, але то вже було неважливо, головне, що він був, нарешті, одягнений нижче пояса.

А от із сорочкою виникли проблеми. Широка горловина, певно, ледь пропустила його голову, бо комір був трохи надірваний, а сама тканина сорочки натягнулася на його грудях дуже туго. Широкі бохо-рукави обтягнули його потужні біцепси, як друга шкіра, ледь доходячи до ліктів.

Чорт, він виглядав як неймовірно сексуальний і перекачаний пірат із жіночого любовного роману, якого випадково занесло в нашу реальність.

— Цей одяг дуже дивний, — Кеан порухав плечима, і тканина на його спині небезпечно затріщала. — Але в нижній частині він забезпечує неймовірну свободу дій. Мій Жезл і мацальця не відчувають жодного тиску. Мені подобається. Ваші українські воїни дуже передбачливі! Вільні мацальця в бою — це зручно!

Кеан зробив ще один крок до Софілади й чуттєво промовив:

— А тепер, теплокровна, коли ми позбулися вбивці, а я відмився і одягнув твої дари.., — Кеан схилив голову, і його голос став просто гіпнотичним. — Моє Третє серце вимагає віддячити тобі за порятунок…