Глава сьома

Глава сьома

«Три родимки на сідниці!» — раптом згадала дівчина. Звідки цей восьминіг знає про те, що вони у неї є? Невже й справді він із іншої планети? Якщо спочатку дівчина думала, що у неї можуть бути просто якісь дивні галюцинації, не зафіксовані наукою, і отой восьминіг та його мацальця просто інколи з'являються у її хворій підсвідомості, то тепер вона серйозно задумалася над тим, що Кеан і справді може бути представником якихось інопланетян. Адже такого не міг знати ніхто.

Дівчина рефлекторно опустила руку і торкнулася сідниці саме в тому місці, де справді знаходився акуратний трикутник із трьох маленьких родимок! Про них не знав абсолютно ніхто, крім неї! Потім, правда, Софілада подумала, що про цей пікантний нюанс можуть знати її колишній та батьки. Ну, може, ще хтось, хто бачив її на пляжі чи у басейні. Але от звідки цей ходячий збочений морепродукт міг отримати таку інформацію? Адже вони були абсолютно незнайомі люди! Невже ці його інопланетні віщуни і справді все про неї знали?!

— Ні! Я звичайна українська пересічна дівчина зі звичайного провінційного містечка на березі моря! Я не можу бути цікавою для інопланетян! І взагалі, не збираюся бути якоюсь там наложницею й інкубатором для інопланетянського молюска, навіть якщо він схожі на античну скульптуру! — рішуче прошепотіла сама собі Софілада. — Треба його нагодувати, і нехай забирається назад на свою планету Крак, чи куди там ще!

З такими думками дівчина відчинила холодильник, і її погляд, поблукавши по судочках, пляшечках та пакетиках, зупинився на великій тарілці, накритій спеціальною опуклою кришкою, яку ще вчора звечора вона сюди поставила. О! Вареники з вишнями! Вона сама їх ліпила вчора, спеціально наробила багато, тому що дуже їх любить, але тепер доведеться всіх згодувати голодному монстру.

— Ну що ж, нахабо, зараз ти спробуєш справжні українські смаколики. Сподіваюся, вареники не викличуть у тебе алергію, — усміхнулася вона, ставлячи тарілку в мікрохвильову піч.

За три хвилини гарячі й пухкі вареники, щедро политі вершковим маслом і домашньою сметаною, красувалися у великій глибокій мисці. Софілада підхопила її, взяла виделку і повернулася до вітальні.

Кеан так само сидів на дивані, але обличчя його було чомусь трохи стурбоване. Як тільки дівчина переступила поріг, його ніздрі хижо розширилися.

— Що це за пахощі? І що це за дивні білі півмісяці? — запитав він, голодним поглядом проводжаючи поглядом миску, яку Софілада поставила на столик перед ним.

— Це справжня українська страва — вареники з вишнями! Сама ліпила, між іншим! Ручна робота, — гордо заявила Софілада, склавши руки на грудях. — Їж, поки гаряче. Відновлюй свої сили! І швиденько.

Кеан недовірливо подивився на миску і, проігнорувавши покладену поруч виделку, обережно взяв один вареник рукою й  поклав до рота. Тонке тісто луснуло, і гарячий та густий вишневий сік чвиркнув йому прямо на губи, стікаючи яскраво-червоними солодкими краплями по підборіддю і капаючи на груди та живіт.

Кеан завмер. Його очі потемніли від несподіваного шалено-вражаючого вибуху смаку. Він повільно і неймовірно чуттєво провів язиком по губах, злизуючи солодкий червоний сік, а потім його погляд зупинився на червоних краплях, що ляпнули на кубики преса. Не встигла Софілада й моргнути, як з-під квітчастої спідниці блискавично вислизнуло тонке рожеве мацальце. Воно спритно потягнулося вгору і з непристойним причмокуванням злизало вишневий сік з його грудей, після чого так само швидко сховалося назад.

Софілада остовпіло розглядала восьминога, котрий продовжував з апетитом наминати її вареники. Тарілка швидко порожніла. Червоний сік, котрий стікав із губ Кеана, рожеве мацальце періодично теж злизувало. Чоловік їв жадібно і з хижацькою грацією та насолодою, і при цьому настільки заворожуюче, що дівчині раптом неначе забракло повітря. Софілада мимоволі спіймала себе на шаленій і абсолютно неприпустимій думці, що їй хочеться спробувати вишневий сік з вареників на смак саме там, на його губах. О, так! Поєднання у Кеані хижої сили та відвертої чуттєвості гіпнотизувало так сильно, що вона навіть забула обуритися черговій появі нахабного мацальця, яке продовжувало допомагати своєму хазяїну злизувати солодкі краплі з його тіла.

Намагаючись відігнати дурні думки, дівчина змушувала себе думати про щось інше, і раптом вона зрозуміла дещо дивне.

— Чекай-но, — вона примружилася, розглядаючи його широкі плечі, — а куди поділася твоя алергія? Ти ж буквально десять хвилин тому був вкритий червоними плямами, як мухомор! А зараз шкіра геть чиста!

Кеан самовдоволено усміхнувся, закидаючи до рота ще один вареник, який знову соковито бризнув.

— Я ж казав тобі, жінко, що я найдосконаліший представник своєї раси. Моя імператорська регенерація не знає рівних! Будь-яка отрута, навіть твій підступний перець, виводиться з мого тіла дуже швидко. Але оскільки я був трохи ослаблений після телепортації, то у вас тут для мого відновлення потрібен був деякий час. У себе на планеті це в мене зайняло б лічені хвилини, — він облизав пальці.

— Чудово. Раз ти вже відрегенерований і здоровий, то можеш іти вже геть з мого дому! Хоча… Тебе ж треба одягнути! — раптом спохопилася дівчина, зиркнувши на квітчасту спідницю восьминога. — А то вийдеш звідси, а тебе поліція спіймає за дурнуватий вигляд. А я вже всім сказала, що ти мій друг, ще до мене причепляться. Адже зараз ти схожий на якогось божевільного, а не на людину. Сиди тут, я зараз щось знайду.