Глава шоста

Глава шоста

— Їжу? Злиття? Ти усвідомлюєш, про що говориш? Я тебе вперше сьогодні побачила! Ні рак ні жаба, а просто якийсь нахаба, як каже моя мама! Вистрибнув на мою голову з моря, а тепер ще й годувати себе вимагаєш?! Подякуй своїм Богам Гігантських Жезлів, що я тебе на пляжі не залишила здихати, Ваша Восьминога Імператорська Величносте! — єхидно процідила Софілада, відступила на безпечну відстань і схрестила руки на грудях. — Я тобі не служниця і не кухарка! І тим більше не піддослідний кролик для твоїх збочених інопланетних витівок!

Кеан невдоволено звузив свої прегарні сині очі і знову спробував сісти на дивані. Цього разу йому вдалося, хоча видно було, що він ще дуже слабкий.

— Ти смієш відмовляти Імператору, самко теплокровна? За це карають смертною карою! — спитав він вкрадливо. — Адже це твій перець мене зробив таким! Я витратив купу енергії на трансформацію і тепер маю двоногий вигляд! І логічно, що ти повинна відшкодувати мені енергетичні витрати! Тобто, нагодувати!

— О, то ти ще й незадоволений?! А хто тебе просив на мене нападати? Я захищалася! Погодься, це теж логічно?! Плив би ти собі далі в своїх вомьминожачих справах і не чіпав би мене, то й все у тебе зараз було би добре! — Софілада пирхнула, вмощуючись у крісло навпроти і закидаючи ногу на ногу. — А тепер, поки я не почую твоїх пояснень, чому ти на мене напав, хто ти взагалі й чому саме до мене причепився, не зрушу з місця! Обід почекає! Хто ти такий, що за планета Крак, і якого біса ти кидався на мене на пляжі?! Розказуй, я слухаю!

Імператор важко зітхнув, закотивши очі до стелі, ніби молячи своїх гігантських жезлових богів дати йому терпіння витримати цю нестерпну земну жінку. Але бурчання в животі явно брало своє.

— Добре, норовлива самко. Слухай і тремти від бажання й благоговіння! — Кеан відкинувся на подушку на дивані і поглянув на Софі з такою поблажливістю, ніби вона була нерозумною дитиною. — Моя рідна планета Крак майже вся покрита океаном. Ми, потомствені правителі Гігантських Жезлів, є вищою расою, що править планетою. А я — найкращий із них! Ти хоч розумієш, дурна теплокровна, від якої неземної насолоди ти відбивалася там, на березі моря?

— Від хулігана і збоченця я відбивалася! За напад на людину у нас світить стаття або курс лікування в спеціальній лікарні! — не втрималася Софілада.

— Недалека жінко, ти відбивалася від найкращого і найбажанішого коханця у Всесвіті! Від неземної насолоди! — Кеан хижо подався вперед, і його голос раптом став низьким та з біса приємним, повним звабливої привабливості. Він неначе огортав дівчину якимось солодким туманом, діяв гіпнотично й звабливо. — На моїй планеті тисячі найкращих самок благають богів, щоб я обрав саме їх. Нас, таких восьминогів, як я, лишилося на планеті Крак дуже мало. Нині там мешкають переважно гуманоїди, схожі на тебе, теплокровко. І вони нам поклоняються і вважають навіть богами. Бо ми можемо багато чого. От, наприклад, я, — Кеан гордо випнув груди, і Софі мимоволі замилувалася їхнім рельєфом та досконалістю. — У порівняння зі мною ваші земні чоловіки жалюгідні. У них всього дві руки, короткий язик та мацальце, на яке смішно дивитися мені, королю мацалець! — тим часом гордо продовжував восьминіг. — Що вони можуть дати жінці? Хіба це справжні пестощі, коли тебе торкаються так мало і в обмеженій кількості місць?

Софілада відчула, як її щоки починають червоніти, вона хотіла щось гостро відповісти, але слова чомусь застрягли в горлі.

— А тепер уяви мене, — Кеан провів ідеальною рукою по своїх грудях, повільно спускаючись нижче, і погляд дівчини мимоволі зарухався за його долонею. — Коли жінка приходить на моє ложе, то стає моєю вся! Буквально! Жоден міліметр її тіла не залишається без моєї уваги! Поки одне моє мацальце ніжно пестить її в одному місці, то інші два лагідно рухаються в інших місцях, а решта ж досліджує кожен вигин, кожну таємну впадинку... Я торкаюся її всюди одночасно, доводжу її до такого солодкого божевілля, що вона забуває про все на світі… І це я тобі описав усе образно й коротко, але можу розказати більш детально. Отже, одне з мацалець…

— Т-так, досить! Не треба! — голос Софілади зрадницьки здригнувся, а внизу живота знову зав’язався той самий гарячий вузол. Її уява миттєво намалювала безсоромно-палку картину, від якої мурашки побігли по спині, а дихання збилося.

Але Кеана важко було зупинити. Він відверто насолоджувався її збентеженням і тим, що вона почервоніла.

— Вони благають мене не зупинятися, Софіладо, — промуркотів він, і його очі потемніли від неприхованого бажання. — Я дарую їм такі хвилі щастя, від яких вони просто розчиняються в мені. Я не знаю втоми! Я абсолютний ідеал пристрасті! А ти пирснула в мене якоюсь гидотою з перцем! Це безпрецедентна неповага до моєї чоловічої сили!

— Я просила розказати мені про свою планету і що ти таке за звір-прибулець, а не робити непристойні описи і займатися самовихвалянням! — Софілада різко підскочила з крісла, намагаючись не показати, що все-таки його “непристойні описи” трохи (та де там трохи, добряче!) вибили її з колії. Вона боялася, що цей інопланетний збоченець це помітить.

— Це не “непристойні описи”, це факти, — самовдоволено гмикнув Кеан. — І мій обов'язок — поділитися своїм чоловічим даром із тобою, самко. Наші віщуни сказали, що мій ідеальний спадкоємець народиться від земної жінки, що має вогонь у крові і три родимки на правій сідниці. Вони створили телепортаційний шлюз і закинули мене сьогодні прямо в те місце, де ти знаходилася. І я відчув цей вогонь у тобі, жінко. Але я не очікував, що цей вогонь виявиться з перцевим газом. І мені ще треба перевірити, чи твої три родимки на місці! Але перевірку відкладемо на потім, бо зараз я хочу їсти! — він знову виразно поклав руку на свій живіт, що гучно забурчав, нагадуючи про земні потреби інопланетного тіла. — Я розповів тобі про себе все, жінко. Дай мені їжу, і, можливо, сьогодні вночі я дозволю тобі самій переконатися в правдивості моїх слів. Якщо добре попросиш. Ніч з восьминогом запам'ятається тобі надовго!