Глава п'ята

Глава п'ята

Софілада пройшла до вітальні і зупинилася перед диваном, де нахабно розвалилася гора інопланетних м'язів, прикрита квітчастою спідницею та затягнута у коричневу бабську кофту.

— Ну, капець. Дожилася, — пробурмотіла дівчина, дивлячись на непритомного прибульця. — Замість того, щоб зараз працювати і заробляти гроші, я буду відмивати від перцевого газу Імператора Гігантських Жезлів. Абсурд чистої води! До речі, про воду!

Вона важко зітхнула і попленталася до ванної кімнати. Звичайно, найкращим варіантом було би запхати того восьминога повністю у ванну, але тягнути його туди вона вже не могла, бо спина боліла ще після того разу, коли вона тягнула непідйомну тушу на брезенті по пляжу.

Отож, Софілада набрала в миску води з крану, взяла чистий рушник і зазирнула в аптечку. Цікаво, а що взагалі можна давати восьминогам від алергії? Лоратадин? Діазолін? Чи треба проконсультуватися у ветеринара?

Дівчина істерично реготнула під свої дурні думки, прихопила аптечку з собою і повернулася до вітальні. Ообережно поставила миску на журнальний столик біля дивана. Спочатку слід було стягнути з нього кофту, що вона і зробила з величезними зусиллями.

Тепер чоловік лежав перед нею до пояса оголений і дихав важко і зі свистом. Його ідеальні кубики преса (чорт би їх побрав, хіба можна бути таким рельєфним і харизматично привабливим?!) ритмічно здіймалися й опускалися, а шкіра все так і залишалася покрита яскравими червоними плямами.

Дівчина намочила рушник, трохи його викрутила і з острахом торкнулася широких грудей чоловіка. Від його тіла йшов такий неймовірний жар, що мокрий рушник, здавалося, зараз зашипить і з нього почне йти пара, як із праски.

— Терпи, восьминогу мацакастий, — прошепотіла вона, обережно омиваючи його груди, шию та могутні плечі. — Будеш знати, як лізти під спідниці до незнайомих земних жінок…

Процес лікування виявився тим ще випробуванням для її нервової системи! Ледве доторкнувшись вологим рушником до його гарячої шкіри, Софілада судомно вдихнула. Ох, хіба ж можна бути настільки досконалим, просто ідеальним мужчиною?

Повільно, намагаючись вгамувати тремтіння у долонях, вона провела рушником по його широких грудях, змиваючи налиплий пісок. Під її невпевненими рухами рельєфні м'язи мимоволі скорочувалися, відгукуючись на вологу. А ці кубики пресу! Матінко рідна, вони були геть такі, як на зображеннях шикарних чоловіків у модних журналах, які Софі інколи гортала. Чітко окреслені, неймовірно тверді, немов висічені з каменю, вони так і притягували погляд, так і вабили торкнутися їх не просто рушником, а й долонею. І дівчина все-таки піддалася своєму бажанню і зробила це, провела пальцями по гарячій шкірі чоловіка.

І потім, злякавшись сама себе та дивних відчуттів, дівчина перейшла до його рук. Які ж вони були великі та сильні! Обхопивши пальцями широке плече чоловіка, вона фізично відчула цю переповнену силою сталеву міць біцепсів. Навіть попри алергічний висип, від тіла цього інопланетного нахаби струменіла така первісно-хижа чоловіча енергетика, що внизу живота Софілади зрадницьки затягнувся тугий та гарячий вузол. «Тримайся, Софі, це восьминіг, а не людина!», — подумки наказала вона собі, хоча її серце почало гупати, як скажене, на чолі виступив піт, а руки зрадницькі затремтіли.

Відклавши рушник і намочивши у мисці ватний диск із аптечки, вона схилилася над обличчям Кеана. Ніжно-ніжно, майже невагомо, доторкнулася диском до прямого аристократичного носа, плавно ковзнула по ідеальних, чітко окреслених вилицях та щоках, стираючи бруд і краплі поту. Його обличчя зблизька виявилося ще вродливішим. Але найбільше її погляд притягували губи Кеана. Чуттєві, злегка припухлі, зараз вони були розслаблено розтулені, випускаючи гаряче і рване дихання Софіладі на руку. Дівчина завмерла на мить, затамувавши подих, абсолютно не в змозі відвести очей від цього звабливого рота, який ще зовсім недавно у її голові так безсоромно обіцяв їй солодкі глибини…

Раптом тканина квітчастої спідниці, що прикривала стратегічно важливі (і потенційно гігантські!) місця, підозріло заворушилася. З-під яскравого подолу повільно й обережно виповзло вже знайоме Софіладі нахабне мацальце. Воно набуло ніжно-рожевого відтінку і, хтиво звиваючись, потягнулося просто до дівчини.

— Ану геть на місце! Щезни! — гаркнула дівчина і від душі ляпнула мокрим рушником по нахабному мацаку.

Мацальце ображено і якось навіть жалібно смикнулося, швидко скрутилося й блискавично сховалося назад під спідницю.

Тієї ж миті Кеан різко втягнув повітря, його груди вигнулися дугою, і він неймовірно голосно і смачно чхнув, в потім розплющив очі.

Його погляд миттєво сфокусувався на Софіладі. Кілька секунд вони дивилися одне на одного, а потім його звабливі губи розтягнулися в самовпевненій і хтивій усмішці.

— Я знав, що ти не встоїш переді мною, — промовив він задоволено. — О, моя солодка теплокровна майбутня наложнице, моє тіло вже зводить тебе з розуму? Ти вже готова благати про мій Жезл?

— Що-о-о? Наложниця? Та ти з глузду з'їхав?! — обурилась дівчина. 

— Але ж ти вже здійснюєш ритуальне омивання мого тіла перед нашим спаровуванням! Ти так мене хочеш, що навіть не чекала того моменту, коли я отямлюся! Продовжуй далі! — вказав він підборіддям на мокрий рушник в руці Софілади.

— Спаровуванням?! — Софілада аж задихнулася від такого відвертого нахабства і відскочила на крок, притискаючи мокрий рушник до грудей. — Та я тебе відмиваю від перцю, збоченцю! Ти ж ледве не здох від мого балончика! Добре, що сам отямився! Зараз же підеш у ванну!