Глава четверта

Глава четверта

— Софійко, доброго дня, а це що таке? Щось сталося? І кого це Пістряк із Комариком тягнуть? — пані Степанида, яка була командиркою усіх пліткарок у будинку, очікувано зачепила процесію, що повільно рухалася до входу в під'їзд.

Три пари очей трьох найголовніших пліткарок, жінок елегантного віку, які з роками не втратили цікавість до життя, а навпаки, з кожним днем вона ставала все активнішою й енергійнішою (особливо, до чужого!), вирячилися на дивну групу. Софілада відчула, що її обличчя стає таким же червоним, як плями на Кеані, але вона гордо й незалежно задерла голову і впевнено зиркнула на жінок.

— Це мій друг, пані Степанидо! — промовила дівчина, намагаючись не зупинятися і надати голосу байдужості. — На пляжі перегрівся, сонячний удар такий, що ноги відняло! А хлопці от допомагають, бо самі бачите, що він трохи габаритний!

— Друг, кажеш? А ці двоє допомагають? Пістряку, ти знову за старе взявся? — запитала друга сусідка, яку всі звали пані Піраміда (бо повне її ім'я було Пірамідонія). Вона підозріло примружилася, розглядаючи Пістряка, який від важкої ноші аж стогнав. — Олька з третього дуже тебе лаяла! У вас же наче кохання, а ти третій день до неї не з'являєшся! Ти б зайшов до неї, поговорив! І коли ви вже одружитеся?

— Праця на благо ближнього — єдина гідна мета, — філософсько промовив Пістряк. — Ми виконуємо сусідський обов’язок!

— Та навіть не обов’язок, — пропищав Комарик, впираючись боком у Кеана. — Ми людину рятуємо! Ми герої. Ви коли Олю побачите, то їй розкажіть, як Пістряк геройськи рятував ближнього свого! Хай не сердиться й цінує цього монументального чоловіка!

— Та швидше вже давайте! — гаркнула Софілада, помітивши, що поки вони призупинилися біля лавки з жінками, неслухняне мацальце восьминога злегка зарухалося біля краю квітчастої спідниці, погрожуючи вилізти з-під неї ще далі. — Заводьте його у під'їзд, до ліфта! Терміново треба дати йому якісь ліки! 

Під осудливо-оцінювальними поглядами пліткарок рятувальна команда зникла у дверях під'їзду.

Ліфт виявився катастрофічно тісним для такої компанії. Пістряк, Кеан та Комарик забили собою всю кабіну, а Софіладі довелося буквально втискатися в куток, притискаючи до грудей сумку. У цій тисняві спідниця Кеана зрадницьки задерлася, оголюючи босі ноги по щиколотки і вже досить рухливе мацальце, котре раптом цілеспрямовано смикнулося до Софіладиної ноги й почало злегка ковзати по її литці. Добре, що чоловіки геть не дивилися під ноги, бо були зайняті підтримуванням попід руки Софіладиного друга-велетня. Але вони так незручно стали, що Кеан буквально навалився своїм важким тілом на Софіладу, в його міцні груди притиснули її до стінки ліфта.

Ліфт повільно рухався, так само повільно рухався й нахабний мацак угору по нозі дівчини. Вона мало не застогнала, відчуваючи кожну присоску на цьому «канаті». Вони ніжно присмоктувалися до її шкіри, ніби виціловуючи кожен сантиметр, і Софі здалося, що вона навіть чує причмокування. Та ще й сам Кеан був гарячим, як піч! Крізь тонку тканину сукні дівчина гостро відчувала все його гаряче тіло. На шостому поверсі нахабний мацак цілував і лоскотав Софіладине стегно вже високо під спідницею, викликаючи хвилю такого збудження, що в Софілади просто підкошувалися ноги.

Вона закусила губу, молячись всім богам, щоб цей ліфт нарешті приїхав і вони з нього вийшли. Раптом вона зустрілася поглядом із Комариком, котрий схвильовано дивився на дівчину.

— Тобі погано, чіко? — спитав він, витріщивши очі. — Ото ви сьогодні на сонці перегрілися! Ти теж червона, як рак! Я б на твоєму місці викликав швидку допомогу. З таким не жартують! І смикаєшся ти чомусь якось дивно…

— Це судоми, — вичавила вона, кусаючи губи, щоб не застогнати від солодкого лоскоту, який викликало мацальце прибульця на її стегні. Сама ж вона совала ногами, переступаючи з однією на другу, щоб скинути цей нахабний канат на підлогу, і ще більше збуджуючись. — Напевно, це після хвилювання за життя мого друга. Щоб я ще раз коли-небудь пішла з ним на пляж, та ніколи такого не буде! 

Кеан раптом, не розплющуючи очей, низько й незадоволено загарчав, бо Софіладі все ж якимось дивом вдалося скинути мацальце нахабного восьминога на підлогу. І саме вчасно, бо ліфт якраз зупинився на її десятому поверсі. Двері відчинилися, і дівчина вистрибнула з нього, наче ошпарена. Пістряк з Комариком виволокли Кеана в коридор, і Софілада гарячково відімкнула двері квартири.

— У вітальню несіть, вперед по коридору! На диван його кладіть! — скомандувала вона, забігаючи вперед.

Безхатьки, крекчучи та пітніючи, занесли Кеана в кімнату і з полегшенням скинули його на диван. Поки вони ще не оговталися від важкої ноші й не помітили мацака, що валявся поруч із ногами Софіладиного «друга», вона швиденько кинулася поправляти довгу спідницю на Кеані.

— Ну й здоровенний твій дружбан, — промовив Пістряк і витер піт з чола рукавом своєї брудної сорочки. Поглянув на Кеана, який мускулистою із спідничною горою валявся на дивані, і прорік. — Велика людина — великі клопоти! Де наші чотири «акційні»?

— Зараз, — відповіла дівчина, порпаючись у сумці й шукаючи гаманець і не зводячи очей Кеана, щоб, не дай Бог, мацальце знову не вилізло з-під спідниці на очах у помічників. — Ось ваші гроші, купіть самі, бо я від нього ні на крок не відійду! Ви ж бачите, у якому він стані!

Софілада простягнула Пістряку купюру.