Глава третя

Глава третя

Софілада зупинила свою машину за рогом будинку і приречено зиркнула на Кеана на задньому сидінні. Він, на жаль, не отямився, лежав, прикритий рушником з качечкою, і його груди періодично підіймалися й опускалися. Отже, був живий, слава Богу. Але треба було терміново щось вигадати, щоб затягнути «восьминога» до квартири, бо в самої в неї сил точно не вистачить. Крім того, дівчина точно знала, що біля під'їзду сидять сусідки-пліткарки, які пильно стежать за всіма, хто виходить і заходить у під'їзд.

Але Софілада не звикла пасувати перед труднощами! Так, це було, як нині кажуть, завдання з зірочкою, але і його можна було вирішити, якщо добряче покумекати. 

На щастя (чи на біду?), біля будинку дівчини стояв бак для вживаного одягу, про який вона знала, бо викидала туди колись старі речі. Дівчина пройшла до баку і, озираючись наче професійна злодійка, вивудила звідти якраз те, що їй було потрібне: довгенну спідницю в жахливі червоні троянди та шерстяну коричневу кофту на великих ґудзиках, точно таку, як колись носила її покійна прабабуся.

— Пробач, Твоя Імператорська Величносте, але джинси чи штани я точно на тебе тут в салоні не натягну! Побудеш просто хлопцем, який носить речі, модні в цьому сезоні, — так вона говорила, крекчучи від натуги й піднімаючи зад й натягуючи спідницю на м’язисті стегна та сідниці імператора. — Сподіваюся, що й на вашій Краківщині це був би останній писк моди!

Щоб зручніше було впоратися з важкою тушею і вдягнути кофту, Софілада, відкинувши залишки сорому, сіла верхи на потужні стегна Кеана. Тіло чоловіка було страшенно гарячим. Кожного разу, коли її пальці торкалися його вкритої червоними плямами шкіри, по тілу немов би блискавки вдаряли. От, халепа! Тепер дівчина була захекана і червона і від добрячих зусиль, бо натягувала якраз довгі рукава кофти на руки Кеана, і від якогось дивного збудження, що почало відчуватися в її тілі. Софіладі здалося, що під її сідницями «мухомор» неначебто ворухнувся, а також став більшим і твердішим. Вона на мить завмерла, відчуваючи, як сороміцькі думки палкою хвилею вриваються в її голову, адже цей плямистий прибулець, навіть непритомний, випромінював таку дику чоловічу силу, що внизу живота солодко занило. «Господи, Софі, тримай себе в руках, ти ж його рятуєш, а не...», — промайнуло в голові, але серце вже гупало об ребра, наче вона щойно пробігла довгий марафон.

Дівчина швидко відкидаючи всі думки про недвозначність її пози, застібнула кофту на всі ґудзики, злізла з чоловіка і вистрибнула з машини. Швиденько поправила спідницю, натягнувши її аж до самих п'ят чоловіка, і вже аж тоді полегшено зітхнула. Фух! Чорт забирай, цей восьминіг її вже дістав! Викликає такі недоречні думки у такій складній ситуації!

Трохи заспокоївшись, дівчина поглянула на результати своєї роботи. Виглядало це так, наче Шварценеггер, котрий грає в абсурдному фільмі Сірого Вовка, вирішив перевдягнутися у бабусю Червоного Каптурика. Дівчина нервова гигикнула і роззирнулася навколо.

Тепер потрібна була тяглова сила, про яку вона вже думала дорогою сюди. Дівчина була впевнена, що помічники для транспортування восьминога обов'язково знайдуться біля найближчої наливайки.

Закривши машину, дівчина почимчикувала до невеличкого магазину з багатообіцяючою назвою “Ріг достатку”. І вона справді знайшла там тих, на кого в неї була надія. На знайомих безхатьків, які завжди товклися біля тієї крамниці і за пляшку могли дістати навіть Місяць з неба.

Софілада знала цю парочку. Не те щоб вони були зовсім пропащими безхатьками, адже ніби жили десь неподалік і постійно приходили в гості до Ольки з третього поверху, з якою ділили і горе, і радість, і кожну здобуту пляшку оковитої.

Пістряк був високий і такий худий, що здавалося, працює вішаком для того багатошарового брудного одягу, в який був нині одягнений. А обличчя його, з носом, схожим на перестиглу сливу, завжди мало трохи сумний і філософський вигляд. Він навіть і розмовляв так, завжди фразами, наче прочитаними з геніальних книг. Його друга звали Комарик, і він був повною протилежністю Пістряка. Низенький, опецькуватий, із круглим черевцем і тонкими ручками-ніжками, він постійно чухався й багато лаявся, проте насправді був дуже добрим, але неймовірно жвавим і цікавим.

— Доброго дня, шановні сусіди! — привіталася Софілада, підійшовши ближче. — У мене є до вас справа. Можете мені допомогти друга до хати занести? Ми були на пляжі, він випив зайвого, заснув, ще й на пляжі згорів… Я сама його не затягну додому. З мене пляшка!

— Пляшка? — Пістряк звисока подивився на дівчину, примруживши одне око, і видав. — Один не ділиться на два!

— Мало, — розшифрував Комарик, поглянувши на Софіладу знизу вгору. — Трясця, якраз в магазині нуль п'ять по акції! Дві по ціні одної! Тобі шо, жалко? Труби горять!

— Якщо по акції, то я і чотири куплю, — пообіцяла Софі. — Нема в кого попросити допомоги. Виручайте, хлопці!

Спочатку Пістряк і Комарик жваво закивали, почувши про чотири пляшки (погодьтеся, що чотири звучить набагато краще, аніж одна чи навіть дві?!), але коли дівчина підвела їх до машини і відчинила дверцята, ентузіазму в їхніх очах трохи поменшало.

— Матір Божа, дівчино, — Комарик аж гикнув, розглядаючи масивного Кеана, що ледь вміщався на сидінні. — Ти не казала, що твій друг качок і бугай!

— Менше слів, більше діла! — прошипіла дівчина, нервово озираючись. — Витягуйте!

— Ой, Пістряку, дивись, яка в нього спідниця квітчаста! Це що, шотландець? — не вгавав Комарик, вказуючи на червоні троянди на тканині.