Глава друга

Якби Софіладі зранку хтось сказав, що на пляжі біля її ніг сьогодні лежатиме повністю голий чоловік, схожий на античного бога, вкритий червоними плямами й, схоже, майже при смерті, то вона б ніколи не вийшла із квартири. Але це сталося. Голий чоловік лежав на піску нерухомою горою м’язів, і тепер, коли він не намагався залізти їй під спідницю, Софілада могла повною мірою оцінити масштаб катастрофи: він був важким і здоровенним. І що робити з ним, дівчина навіть не уявляла.

Звичайно, можна було б подзвонити в поліцію або викликати швидку допомогу. Вони приїхали б і забрали його. Але, звичайно, від неї почали б вимагати пояснень: хто він, що він, звідки взявся. Не буде ж вона розповідати їм, що він восьминіг із якоїсь там Імперії Гігантських Жезлів. Люди тоді можуть теж вирішити, що вона несповна розуму. Залишити його тут і ганебно втекти? Це теж була гарна ідея. Хай собі валяється на пляжі, а вона геть ні при чому! І ця думка сподобалася Софіладі найбільше з усіх тих, що хаотично кучкувалися в її голові. Але як дівчина добра і співчутлива вона не могла цього зробити.

— Ну, і що мені з тобою робити, «гігантський жезле»? — пробурчала вона, обережно штовхаючи його носком кросівка в засмаглий і вкритий червоними плямами бік. — Якщо я залишу тебе тут, то ти взагалі можеш померти. Або тебе поліція заарештує за демонстрацію твого «мухомора» в громадському місці. Хоча тут зовсім безлюдна місцина і рідко хтось сюди приїжджає. Це мене приперло сьогодні сюди, про що я дуже тепер шкодую. Ну, що ж. Буду тебе рятувати!

Софілада, приречено зітхнувши, попленталася до своєї машини.

— Боги Гігантських Жезлів... Чорт забирай, але ж він і справді був восьминогом! Невже не бреше? Капець. Це тільки я зі своїм щастям могла зустріти на безлюдному пляжі прибульця з іншої планети! Комусь розкажеш, то скажуть, що якась хвора на голову, — бубоніла вона собі під ніс, підходячи до своєї автівки. — Боги вибрали мене! Чорт, краще б мене вибрав безлімітний абонемент у спа-салон або хоча б нормальний замовник із адекватним дедлайном, а не цей плямистий восьминіг із планети Крак!

Із багажника машини вона витягнула складений учетверо старий брезент, який валявся там ще з тих часів, коли вона везла мішок картоплі із села. Підхопила з переднього сидіння свій пляжний рушник із зображенням величезного жовтого каченяти і знову попхалася до чоловіка на пляжі.

Софіладі довелося добряче потрудитися, щоб перекотити важку тушу восьминога-перевертня на брезент. Спочатку він ляпнувся обличчям у брезент, демонструючи дівчині присипані піском спину й пружні сідниці.

— А задок у тебе нічого так, — помилувалася трохи дівчина. — Тебе можна знімати в еротичних роликах, від дівчат відбою не буде.

Потім вона спохопилася, що надто довго стоїть і вирячається на сідниці незнайомця, труснула головою, відкидаючи сороміцькі думки, і все-таки перевернула його на брезенті, поклавши на спину.

— А то ще задихнешся, поки тягнутиму, — пробурмотіла дівчина, а очі одразу ж знову  стре стрельнули на зморщеного «мухомора», трохи присипаного піском. — Що ж, твій «гігантський жезл» ми прикриємо, а то зараз тут нікого немає, а через хвилину може хтось і з'явитися, — промовила вона і спробувала обкрутити його стегна рушником.

Але чоловік все-таки був дуже крупний і важкий, та й дівчина, хоч і намагалася жартувати, але оголений "жезл" чоловіка її трохи нервував, бо ж не кожного дня споглядаєш таке багатство. Що тут казати, хоч "імператорська гідність" і мала нині вигляд мухомора, але все-таки була немаленька. Нарешті жовте каченя трохи прикрило атлетичні форми чоловіка, і Софілада полегшено зітхнула, виконавши першу частину плану. Підіткнула краї рушника Кеану під бік і взялася за краї брезенту.

Тягнути брезент по піску було справжньою каторгою, тому що непритомний чоловік із кожним метром ставав усе важчим. Софілада зупинялася кожні п'ять метрів, витираючи піт і гарячково роззираючись навколо.

— Господи, тільки б тут ніхто зараз не з'явився, — шепотіла вона собі під ніс. — От як я поясню поліції, що це не труп, не знущання чи викрадення людини, а я всього лише намагаюся допомогти восьминогу-алергіку? Скажу хіба так: «Пане поліціянте, це мій новий бойфренд, ми просто перебрали з перцем на першому побаченні!». Ото поліціянте здивується! — вона трохи нервово погиготіла і потягнула брезент далі.

Нарешті дівчина дотягнула брезент з чоловіком до машини, і тут наступила найскладніша частина її рятувальної операції. Закинути важкого та мускулистого чоловіка на заднє сидіння виявилося дуже важко. Вона штовхала його плечима, тягнула за лікті, впиралася коліном у дверцята, відчуваючи, що її власна спина теж уже починає боліти.

— Ну ж бо, давай, твоя імператорська величність! — Софілада в останньому пориві заштовхнула його всередину. Голова Кеана з глухим звуком вляглася на сидіння, а ноги залишилися стирчати назовні.

— Ну, я навіть не сумнівалася! У нас все гігантське! І гігантський жезл у нас є, — глипнула вона на «мухомор», який опинився якраз перед її обличчям, — і з довгими ногами в машину ми не влазимо! Ага, я якось не розгледіла ще, якої довжини у тебе мацальця! Напевно, теж довгенні, — дівчина роздратовано запхала ноги чоловіка знизу під переднє сидіння, і тепер Кеан лежав трохи вигнутий. Софілада хвилювалася, щоб він не впав на підлогу між сидіннями, але все-таки він був крупним мужчиною і, напевно ж, не вліз би у таку вузьку для нього щілину. Дівчина схопила рушник з каченям і накрила чоловіка з головою, сподіваючись, що ніхто не помітить його, якщо зазирне до середини машини.