Розділ 2.

Коли Енн зайшла до автобусу її привітала вожата. Вона представилася як Валентина Михайлівна. Вона відвела дівчину до порожнього місця в автобусі, яке знаходилося коло хлопця. Він виглядав трохи старшим за Енн. Вона акуратно підсіла да нього та привіталася. 

– Привіт, я Енн – почала діалог дівчина очікуючи якусь реакцію від хлопця, який дивився у вікно. 

– Привіт. Я Лео. Приємно познайомитись. – нарешті відвів погляд від вікна та поглянув на дівчину. – Ти перший раз в нашому таборі? – поцікавився хлопець. 

– Так. Взагалі я в цілому вперше їду до табора. – мовила Енн, відчуваючи сором. Вона не знала чому у неї було таке відчуття, адже батьків не обирають. Вона боялась, що зараз хлопець спитає чому вона раніше не була у таборах та почне з неї сміятися, але він навіть не поцікавився чому вона вперше поїхала до табору. 

– От воно як. А я вже втричі їду до цього табору. З усіх, в яких я побував цей для мене найкращий. До речі, діти, що сидять в цьому автобусі теж не перший раз сюди їдуть. 

Енн сподобалась те, як Лео прорекламувати цей табір. Якщо сюди майже всі їдуть не вперше, то значить її два місяці проведені тут будуть веселими. 

Всю дорогу, що залишалась до місця в якому знаходився табір, Лео весело розповідав про те, що з ним відбувалося за три роки в цьому таборі. Далі підключилися дівчата, які сиділи спереду. Вони розповіли про правила та про те, як можна їх порушити і вийти сухим з води. Після них до розмови долучилися хлопці, які сиділи позаду. Вони ж розповіли про різні квести, ігри, розваги які будуть проводитися в таборі. Але як Енн зрозуміла, то цього року все зміниться. Правила стануть менш жорсткими, а свободи стане більше. Від цього Енн стала ще більше щасливою та не могла дочекатись приїзду до табору. До речі, табір мав назву «Чарівний ліс». Мабуть він отримав таку назву через його місце знаходження, бо він був розташований майже в лісі. Але чому чарівний? Цього ніхто не знав. Скоріш за все просто щоб назва була більш гучною та діти, які любили містику їхали саме в цей табір. 

Діти продовжували весело говорити та знайомитися з Енн, оскільки всі вже не перший раз їхали туди. Коли розмова зайшла у глухий кут дівчина поглянула у вікно та побачила табличку, на якій було написано «Чарівний ліс». І через одну хвилину автобус зупинився, а голос вожатої крикнув, щоб всі виходили з автобуса. 

Коли Енн нарешті вийшла вона потягнулася до сонечка та вдихнула свіже повітря. Слідом за нею вийшли її нові знайомі. Лео та хлопці послідували в велику будівлю. Катруся і Аліна, нові знайомі Енн, сказали, що там знаходяться кімнати. Як виявилося Енн та її нові подружки жили в одній кімнаті, а не далеко від них знаходилися Лео, Макс та Олег.

Всі діти розійшлися по своїх кімнатах і, мабуть, розбирали свої речі. По крайній мірі так робили Енн, Катя та Аліна. Кожен був погружений у свої думки як раптом тишу обірвав голос Аліни. 

– Енн, признавайся, тобі хтось сподобався із хлопців? – мовила Аліна з усмішкою. – Скоріш за все це Лео? Ти так дивилася на нього всю дорогу..

– Аліна, не починай, – втрутилась в розмову Катя. – Навіть якщо це так то тобі що з цього? 

Енн в свою чергу мовчки дивилась на те, як Аліна намагається напасти на неї, а Катя намагалась її захистити. Через деякий час Катруся все ж таки перемогла і Аліна вибігла з кімнати та гучно закрила двері.

– Не звертай на неї увагу. Вона завжди намагається, так би мовити, вкусити новеньких. – спокійним голосом мовила подруга, намагаючись підтримати розгублену Енн. – Я вже четвертий рік поспіль живу з нею в одній кімнаті і щоразу вона нападає на новеньких дівчат. Вона не погана, але іноді поводить себе як остання су.. – не встигла закінчити Катя як в палату зайшла вожата, яка їхала разом з ними на автобусі. В руках вона тримала коробочку, в яку всі діти мали здати телефони. 

Вона сказала, що кожного дня у всіх буде свій квест або завдання, за виконання якого діти будуть отримувати бали та зможуть забрати телефон або те, що їм буде потрібно. Якщо вони назбирають хоча б 10 балів, то вожаті мають виконати їхні бажання. 

Як раз в той момент, коли дівчата здавали свої телефони в кімнату зайшла Аліна. На неї крикнула вожата, бо вона подумала, що Аліна таким чином хотіла відмазатись від здачі гаджета. Від цього у дівчини настрій став ще гірший. Але коли Валентина Михайлівна вийшла з кімнати, то Аліна просто дивилась на дівчат поглядом голодного та дикого звіра, але сваритися з ними не починала, а просто підійшла до своєї валізи і продовжувала розбирати речі. 

Сьогодні ніяких квестів чи щось типу того не було заплановано, тому кожен займався своїми справами. Катя з Енн не намагалися знайти спільну мову з Аліною, а лиш іноді поглядали на неї. Через деякий час Енн попросила Катю відвести її до кімнати з хлопцями. 

Їхня кімната знаходилась на другому поверсі, оскільки хлопці були трішки старші. Потім вони всі разом вирішили прогулятися, подихати свіжим повітрям. На дворі вже вечеріло, але вожаті, що стояли на вході, дозволили їм ненадовго вийти на вулицю. 

В будівлі було два виходи:головний та задній, який виходив в сторону лісу. В ліс нікому не дозволялося ходити тому задній вхід щільно замикали. Але це все одно не заважало дітям обійти всю будівлю аби просто подивитися на той страшенний, темний і густий ліс. Деякі все ж намагалися зайти туди, але їх майже відразу ловили вожаті. 

Енн разом із своїми новими знайомими гуляли на території табору, але їх покликала Валентина Михайлівна назад до своїх кімнат, бо на вулиці вже було темно. І хоча вся територія була освітлена чомусь дітям було заборонено гуляти в темну пору. 

Хлопці провели Енн з Катрусею до їхньої кімнати, побажали доброї ночі, а самі пішли в сторону сходів, щоб піднятися на свій поверх. 

– Ну і де ви були? – прозвучав незадоволений голос Аліни. – Чому мене не по гукали? Чи ви досі ображаєтесь на ту дурницю, що сталась кілька годин тому? 

Енн та Катя переглянули ся між собою не знаючи що відповісти ображений подружці.