"Ніч, у якій ми відпустили"

шанс

Новий ранок. Нова сторінка- уже точно без нього . Але чому думками я ще зним ?

Я саме налила каву в улюблену чашку , коли пролунав дзвінок у двері.

Неспішно підійшла , ще не знаючи , що на порозі стоїть він .

- Я не знав ,чи маю право приходити ,- сказав він.

- Але прийшов,спокійно відповіла я .

- Влад ...Для чого ти тут?

- Впустиш?

Між нами - пауза .Незручна,але значуща.Наче світ зупинився на мить,аби дозволити нам зробити вибір. 

Я впустила його до квартири . Не в серце - ще ні . Але до простору , де я щойно почала жити без нього.

- Хочеш кави?

- Так.

Я налила йому каву - в його чашку , яку досі зберігаю .

- Ти дасиш відповідь на моє запитання ? - Запитала я .

Він тримав чашку обережно , ніби вона могла втримати крихкий момент .

- Я спробую,Лізо  -  мовив тихо. - Але не впевнений ,що відповідь тобі сподобається.

Я мовчала . Дала йому простір .

- Я весь цей час думав про нас .Про те , що залишилось між рядками .

- А я вчилась писати нові історії без тебе , - прошепотіла .

Він опустив очі .

- Я не прошу повернутись .Просто хотів знати .... ти ще пам'ятаєш? 

Пауза знову повисла в повітрі . Глибока. Тиха.

- Я пам'ятаю,- сказала я.- Але це вже не болить .

Він кивнув.

- Це все ,що я хотів знати .

Ми сиділи мовчки,пили каву. Як двоє,що колись були цілим. І кожен - у своєму прощанні .




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше