Глава 6. Домовленість

— Ще чаю чи кави? — за годину спілкування він звик перепитувати кілька разів, оскільки кожне повторення змінювало попередню відповідь. — Точно? — Цього разу Михайло отримав впевнену відмову, тому прибрав зайвий посуд та повернувся за стіл.

— Тоді нам лишилась дрібниця — не зненавидіти одне одного до вечора, — безнадійні прогнози Христини могли б вразити найзатятіших песимістів.

— А чому до вечора?

— Тому що вдень треба ще поспати. Чи сьогодні справді вихідний і ми вийдемо звідси тільки завтра? — необхідність провести більше часу разом могла б зменшити шанси на взаємне бажання побачитись знову.

— Ні, то я нагнітав. То ти вважаєш, що зберегти гарні стосунки впродовж одного дня буде складно?

— Не знаю. Субʼєктивна думка підказує, що ні, але життєвий досвід миттєво нагадує про плани, нереалізовані саме з цієї причини. А може, навіть краще взагалі нічого планувати? А якщо до вечора ще буде бажання, то домовимося, зустрінемося та покатаємося.

— Гаразд.

Близько сьомої ранку Михайло все ж знайшов охоронця там, де міг виявити його, якби шукав насправді, й вивів дівчину на ранкову волю. Після теплого кабінету й гарячої кави, Христині довелося зібратися з силами та думками, щоб погодитися вийти на мороз.

— Слухай, мені якось незручно. Тобі, мабуть, взагалі в інший бік? — за десять хвилин, які чоловік проводжав її, дівчина вже кілька разів пропонувала залишити її та піти у своїх справах.

— Але ж я маю дізнатися, де мені чекати на тебе, щоб піти на ковзанку? — Михайло в останню мить втримав Христину за лікоть, коли вона підковзнулась й ледь не розбила носа ще до взування ковзанів.

— Ми могли б зустрітися на ковзанці, — невпевнено запропонувала дівчина, оскільки розуміла, що її супутник, як і вона, із радістю б загубився на кілька годин у ліжку.

— Й виявити, що прийшли на різні ковзанки? Чи загубилися у натовпі й не знайшли одне одного? Чи зламали собі щось ще до зустрічі?

— Ти занадто нагнітаєш, — притихло заперечила Христина й підняла на чоловіка жалісливий погляд.

— Тільки я?

— Я зрозуміла. Краще зустрітися за межами небезпеки, — вона вчепилась у стовп ліхтаря, аби знову не послизнутися, та кивнула на підʼїзд біля якого зупинилась. — Я тут живу. Можемо зустрітися о шостій.

— Домовилися, — Михайло витяг з рюкзака пакет з солодощами, на які його гостя таємно поглядала перед виходом з магазину.

— Ой… Дякую, — зніяковіла Христина притисла до себе гостинці. — А якщо хтось з нас передумає? — а чи не намагаються від неї відкупитися за майбутнє незʼявлення?

— Думаю, я зрозумію натяк, якщо ти не зʼявишся за годину.

— А якщо ти передумаєш?

— Надішлю повідомлення з вибаченнями.

Дівчина вже збиралась погодитися на реалізацію озвученого плану, але згадала незначну деталь:

— Але у тебе немає мого номера. Давай я продикту...

— Значить, не передумаю, — усміхнений чоловік вже збирався йти, але Христина знову його зупинила.

— Чекай, — вона розстібнула сумку, сховала до неї пакунок, а натомість — витягла маленьку фігурку ялинки та імбирний пряник, оздоблений глазурʼю.

— Що це? — Михайло з цікавістю оглянув предмети, що дівчина, мовчки, вклала до його долонь.

— Це тобі. З Різдвом, — зніяковіло пробурмотіла Христина й мимоволі зробила крок назад.

— Дякую, але не варто. Ти ж, мабуть, купувала це з думкою про когось іншого?

Дівчина заперечно похитала головою:

— Я купувала це з бажанням, щоб у моєму житті зʼявився той, кому б я могла це подарувати.