Розділ 17

Ноель
 

 Весь світ завмер... Моє марення переступило через поріг зали, і впевнено крокувала до Ріеля, який був недалеко від мене. Її білосніжна шовкова сукня, ідеально підкреслювала її красу. Марення крокувала так, ніби ця зала належить їй, ніби вона господарка цього балу, ніби кожен присутній тут належить їй. В цьому була крихта правди, адже я та моє серце назавжди належить їй. Я належу їй. Навіки…

– Щелепу підбери, бо вона подумає, що ти захочеш її викрасти, – сказав Даймон, який стояв поруч зі мною, звузивши очі, він додав, – до речі, не тільки вона.

Я тільки закотив очі, та продовжив спостерігати за своєю принцесою, поки вона танцювала з Ріелем. За те, що він торкається її та посмів поцілувати, розберуся з ним пізніше, а поки я ловив кожен рух Мері, який був наповнений граційністю, величністю та ніжністю. Вона зловила мій погляд на собі... і не відвела, а продовжила дивитися на мене. Що ж, навіть, якщо вона танцює з тобою, її погляд направлений на мене. Коли танець закінчився, я по нашому зв’язку сказав:

«Виглядаєш неймовірно, любе марення.»

Ось стою дивлюсь на неї і рахую скільки телепнів наблизиться до тебе, щоб познайомитись та запам’ятовую їх, щоб пізніше пояснити чому не можна цього робити. Не те щоб я був дуже власницьким, до того ж, поки не маю права на показ цих емоцій. Я недовіряю їх методам, можуть чимось напоїти та скористатись або нашкодити, краще їх попередити відразу про наслідки. Біс знає до чого вони можуть додуматись, особливо щоб насолити Ріелю.  Він зі своєю позицією не подобається багатьом. 

Стоячи в кінці зали, я спостерігав за нею та насолоджувався її красою, а коли по мисленому зв’язку передав ті слова, вона здригнулася і почала рухати головою, намагаючись побачити того хто сказав це. Вона шукала мене, але ще не знала про це.