Розділ 1

—  Перестаньте шугати дітей, —  не втрималася я, спостерігаючи, як підлітки дружньо розбігаються з магазину.

—  А я вам ще раз повторюю, що порушення порядку перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, громадян – власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто від 340 грн до 850 грн. Бажаєте штраф? –  виразно покосився на мене дільничий.

—  Серафим…Васильович, —  після заминки все ж пригадала я, як його по батькові, —  зараз лише 21:30.

—  Повторюсь: дітям заборонено з 22:00 до 06:00 перебувати без супроводу батьків у громадських закладах. А так у дітей буде час дійти додому. В мене буде менше проблем з притягненням батьків до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов’язків, —  з абсолютно незворушним виразом на обличчя повторив він вже сказане й пересказане.

Від того його такого пильного, неморгаючого погляду, аж незатишно стало й терміново захотілося перевірити чи не переступила я десь часом закон. Ого, яке мистецтво тиснути поглядом. Прямо психологічна дуель без слів. Але погляд я не відвела, лише дозволила запитально піднятися бровкам. І він ще більше насупив лоба.  Невербальне протистояння в повній тиші набрало обертів. І погляд став ніби єдиним інструментом для спілкування. А потім мені стало трішечки смішно від цієї боротьби за домінування. Й кутики моїх губ смикнулися в посмішці. А напруження в його тілі стало ще більше.

—  Я вас чудово зрозуміла, —  видихнула я, щосили мріючи витурити цього завзятого дільничого з мого магазину.

Сперечатися немає сенсу. Він буде тиснути на мене посилаючись на букву закону.  А те, що цим дітям і подітися нікуди, так це нікого не хвилює. В нашому населеному пункті нічого не працює. Ні клуби, ні гурточки чи якісь спортзали. Тому що у нас ковід, війна…лапки. Я не знаю, як це ще пояснити. Немає доріг – читати вище. Немає освітлення по селі – читати вище. Немає цивілізованого централізовано вивезення сміття для його подальшого перероблення – читати вище. Зате, коли я податок не сплачу, то до мене усі прибіжать зі штрафом, бо ж у мене, видно, мир і достаток. Видихаю. Й дивлюсь на цього представника правопорядку, який буде стояти до останнього. І помічаю, що в нього  втомлений вигляд. І погляд в нього якийсь потухлий, в якому немає ні грама енергії, блиску чи життєрадісності. І бажання з ним собачитися йде на спад.

—  Кави, чаю, водички? – ліплю приязність на обличчя.

Очі у дільничого трохи округлюють, а довкола рота лягають глибокі морщини. Цікаво, то він думає про вибір чи підозрює мене в злочинній діяльності?

—  Ви вже захрипли доводити свою правоту. То щось будете? – поспішаю додати більше пояснень своїм діям.

А в його очах мелькнула якась навіть розгубленість.

—  Ні…– і після паузи додає. – Дякую!

А потім озирається довкола, супиться ще більше щось бурмоче й нарешті покидає мій магазин.

—  Ух, ті його карі очі…такі виразні, а в момент глибоких емоцій, просто повний ульот…і брови… —  мрійливо видихає моя сусідка і кума по сумісництву.

Я тільки закочую очі на ці зітхання про чоловічу привабливість. Хоча й походжуюсь, що він доволі привабливий.

— А губи які в нього… такі чітко окреслені, прямо створюють відчуття впевненості та мужності.  Красень чоловік, якби ще не його пристукнутий характер.

—  А що з його характером? – автоматично запитую я.

—  Одним словом поліціянт. Та я бачила, як він тут боронив Вірку від пяного Миколи, чесно, я його навіть більше в той момент боялася. В нього якийсь сказ в очах був. Я думала, що він того Колька й на місці приб’є. А слова він цідив, як гадюка отруту, —  скривилася жінка.  – Але мужчина гарний…

—  Люба, ти міцно заміжня жінка, —  розсміялася я.

—  Але ж яке в нього тіло…—  тяжко зітхнула вона.

—  Угу! І настирність в комлекті до нього, —  мотнула я головою.

—  Угу, якось природа щедро обдарувала в одному, але недодала іншого. Йому до всього є діло. Він уже усіх задовбав.

—  Звідки він взагалі взявся? – сердито потерла стіл.

—  Ну Іванович пішов на заслужений відпочинок, а цього молодого і несамовитого спорядили новим дільничим. Минулого тижня він теля шукав.

—  Баби Валі? – посміхнулася я, пригадавши епічну втечу теля, кіпіш баби Валі і пошукову операцію поліції.

—  Еге! Ліз до всіх. Спиняв усіх. Та усіх уже від нього теліпає.

—  Так він наче робив хорошу справу, шукав, —  знизала я плечима.

—  І що? Теля все одно саме додому прийшло.

—  Ну буває, —  розсміялася я. – Але ж робота поліції все одно фундаментально важлива…вони забезпечують правопорядок та безпеку. І присутність того самого дільничого є стримуючим фактором для запобігання потенційних правопорушень.

—  Я тебе благаю, той хто хоче щось вкрасти, то вкраде.

—  Ну не забувай, що вони перші приїзджають на місця подій, надають першу допомогу, координують дію, евакуюють людей.