20. Одна зустріч цікавіша за іншу

— Ти не маєш права! — несамовито репетує Денис Бойко, якого мої люди підвісили за ноги. Нібито, щоб він почав краще ворушити своїми звивинами. Бити цього виродка я їм заборонив, мені потрібно, щоб він постав перед судом у майже не пом'ятому вигляді.

— А ти мав право переслідувати мою дружину? — я навчився приховувати ненависть за крижаним спокоєм, але вимовляю слова так, що у моїх ворогів кров холоне у жилах. Цьому мистецтву мене дуже давно навчила одна людина, якій я досі глибоко вдячний.

— Ми просто хотіли її налякати!

— Переверніть його, хочу бачити очі цього відморозка, — мій наказ виконують миттєво і вже за хвилину я пильно вдивляюся в червоні й запалені очі чоловіка, який через свою пиху відмовляється визнавати, що його життя зараз належить мені. — І ти, тварюко, її справді налякав. Адже ти вже знаєш, що через аварію Діна втратила дитину? Але ти не в курсі, що ця дитина була твоєю. Так-так. Вона хотіла зробити тобі сюрприз прямо на весіллі, яке слава Богу скасували після того, як ти «ощасливив» її своїм зізнанням. На мою думку, це єдиний вчинок, за який тебе варто похвалити. Отже, ти все-таки вмієш визнавати свої помилки. Спровокувавши аварію – ти вбив свою дитину, кретине! На той момент ми з Діною були лише фіктивним подружжям. Вона тобі жодного разу не зраджувала, бо для неї, як і для інших порядних людей, секс це зрада. Але ти, як ми чули, вважаєш інакше. Я розповів тобі правду лише за однієї причини — щоб вона не давала тобі спокою. Знаєш… Денисе, частково я тобі навіть вдячний, що ти виявився таким мудаком. Інакше Діна не прийшла б до мене з бажанням тобі помститися, не покохала б мене так палко. Твій прокол зробив мене щасливою людиною, подарував мені сім'ю. Тому, аби віддячити, даю тобі вибір. Або ти підеш на корм рибам, або ми повернемо тебе в СІЗО, де ти відмовишся від адвоката, визнаєш свою провину і поїдеш до в'язниці, де тебе іноді зможе відвідувати твоя матуся.

— Другий варіант, — не вагаючись, цідить крізь зуби це непорозуміння.

— Хм, таки хочеш жити. Руслан, закінчиш тут із ним? — киваю своєму начальнику охорони. — І поясни йому, що буде, якщо він раптом передумає.

— Я, між іншим, її любив і, можливо, досі люблю! — чи то у Дениса нерви здали, чи клепка якась запала. Вигукує мені в спину на істеричній ноті, що змушує мене обернутися.

— Починаю шкодувати про наданий тобі вибір, — нагороджую його на прощання вбивчим поглядом, шкода, що не вмію спопеляти очима. — Ти не знаєш, що таке любов.

   У мене сьогодні намічено ще кілька цікавих зустрічей. Розмова з Амалією, звичайно, навряд чи буде цікавою, але настав час у всій цій історії поставити жирну крапку. А ще я серйозно замислився над пропозицією моєї коханої білявки, щодо мого конкурента. Тому в мене виникла ідея запропонувати роботу її подрузі Христині.

— Мої юристи розжували тобі деталі ситуації, в яку ти сама себе загнала? — Сідаю за стіл начальника одного з рибопереробного цеху, відкриваючи теку з документами, де залишилося поставити кілька моїх підписів. Амалія, яку вже переодягли в сірий робочий комбінезон, стоїть навпроти і свердлить мене сповненим ненависті поглядом.

— Навіть не запропонуєш вагітній жінці присісти? — Але їй ще вистачає нахабства кидати в мене докори, які я, звичайно ж, ігнорую.

На щиколотці в неї тепер красується датчик, що фіксує її переміщення, а серед паперів у цій же теці знаходиться відмова від дитини, яку вона носить. Амалія сама на цьому наполягла, заздалегідь уточнивши, чи спишеться з неї частина боргу, якщо вона віддасть дитину в прийомну сім'ю. Тепер маля їй не потрібне, як я й здогадувався.

— Твоя Діна кохається з тобою так само гаряче як і я? — знову намагається мене зачепити.

— Згідно з нашою угодою, протягом п'яти років ти сортуватимеш рибу та мешкатимеш у бараку на території заводу, відпрацьовуючи компенсацію, яку ти мені мала виплатити за порушення договору, — ставлю розписи в потрібних місцях.

— Збочений нелюд! Адже ти знаєш, що я ненавиджу рибу!

— Нелюд, якому не сподобалося, що йому намагаються нав'язати чужу дитину. Бажаючи мене обдурити, ти дуже серйозно прорахувалася, Амаліє. Я такого не пробачаю і не збираюся робити знижку навіть враховуючи твоє становище. Потрібну суму тобі міг би допомогти виплатити цей «геній» і натхненник, твій зведений брат, він же справжній батько дитини, але, як мені повідомили, твій коханий Герман зібрав манатки і втік у невідомому напрямку. Пішов городами, петляв виноградниками, а потім взагалі стрибнув у каналізацію. Своя сорочка ближче до тіла, як виявилося. Впевнений, ти звикнеш до запаху рибу. І не раджу намагатись зняти датчик, якщо ти звісно не хочеш потрошити рибу до пенсії.

  На п'яту годину вечора я запросив до свого офісу Христю. Щоправда, вона погодилася не одразу, спочатку намагалася випитати на яку тему я зібрався з нею розмовляти. Тож за п'ять хвилин нашого спілкування телефоном руда фурія встигла мене добряче вибісити. Уявляю, що вона зробить з моїм конкурентом. Назар Шкода навіть не підозрює, що я для нього готую.

Після мого ділового побачення з Христею ми з Діною збиралися вийти в море на яхті, тільки я і вона, з ночівлею. Хочу, щоб моя білявка закрила вже нарешті пунктик з нудистським пляжем.

Тому я не здивований, що вона мені надзвонює. Ідея з ночівлею Діні сподобалася, але виявляється дівчатам потрібно брати з собою купу «потрібних речей».

— Ще раз привіт, Саміре Булатовичу, — торохтить у слухавку. — Мій робочий день уже закінчився, але поки ти спілкуватимешся з Христиною – я швиденько метнуся до батьків. Мені щойно зателефонувала мама, просить, щоб я до них приїхала. Здається, вони з татом уперше в житті сильно посварилися.

— Добре, чекатиму. Кохаю. Сигналізуй, якщо знадобиться моя допомога з примиренням.

Христина запізнилася на сорок хвилин і одразу ж з порога почала виправдовуватися:

— Пробач… те, Саміре… Булатовичу, тричі довелося переодягатися, ніяк не могла вирішити, що одягнути на співбесіду. Якщо ми в твоєму кабінеті, значить все офіційно? — крутить головою, роздивляючись все навколо.