19. Заради мене

— Діна! — Самір помітив мене першим й відразу ж рвонув до мене, перестрибуючи припорошені пилом бур'яни на узбіччі.

Такий смішний і водночас милий, коли хвилюється за мене. Так дивно бачити його у діловому костюмі на цій локації.

Х-м-м… до речі, класне вийшло б фото: портовий король у своєму брендовому костюмі у сосновому лісі. Можна зробити йому креативну фотосесію. Несподівано запалююсь нестримним бажанням фотографувати. Причому на підсвідомому рівні це бажання закралося в мене ще коли я гуляла Києвом. Тож певно у мене з'явилося друге хобі. Потрібно терміново купити собі хороший фотоапарат, телефон для цього не годиться. Хочу, щоб фото виходили якісними. У голові відразу закрутилася купа думок, задалася питанням чи є онлайн-курси фотографа-початківця?

— Білявко, коли ти навчишся носити телефон із собою, га? — Обурено супиться Акаєв, стискаючи мене за плечі й стурбовано заглядаючи в очі.

— Тепер усі твої охоронці в курсі того, що саме твоя дружина робила в лісі, — зітхаю. — Гадаю, я більш відповідально ставитимуся до кожного свого кроку, якщо ти поясниш через що весь цей переполох? …Кохаю тебе. Ти такий гарний на тлі цієї лисої ялинки.

— Яка у мене хитра дружина! Взяла та обеззброїла лише однією фразою, — хитає головою. — І чому в мене не виходить на тебе сваритися?

— Прогуляємось, ваша величносте? — беру його під руку.

— Трясця... мені потрібно повертатися до офісу. Хоча… Гаразд, робота зачекає. Поїхали додому, у нас за будинком теж, між іншим, ялинки ростуть. Чи тебе приваблюють лише лисі? Нещодавно ти натякала на якесь там побачення у альтанці? — Самір розслаблюється просто в мене на очах, вистрибуючи зі свого жорсткого робочого ритму.

— Угу, і ти, здається, вже до нього готовий, — усміхаюся. Поки я не дізнаюся причини, чому мій чоловік так перелякався, ситуація здається мені доволі комічною. У бідного Власа досі вуха червоні.

Забираюся на заднє сидіння, Самір сідає поряд зі мною, і ми рушаємо у бік його маєтку… точніше вже нашого.

— Мій бізнес ласий шматочок для багатьох крутьків у нашому місті, але не всі мають уявлення, як керувати портом і скільки грошей у нього потрібно вкладати. І дуже мало хто ризикне кинути мені виклик, знаючи про мої зв'язки. Назар Шкода, якого твій охоронець помітив сьогодні у кафе, один із них. У нього є гроші, мізки, авторитет та можливості. Але найнеприємніше — цьому чуваку в кайф ризикувати і кидати собі нові виклики. Подейкують, після смерті дружини в нього трохи поїхав дах. Із ним складно домовитися. Просочилася інформація, що Назар Шкода збирається віджати у мене порт силовим шляхом. У нього це не вийде, тому що я готовий до будь-якого сценарію, але деякі його випади змушують мене нервувати. Думаю, потрібно приставити до тебе більше охорони чи взагалі змусити сидіти вдома.

— Оце вже ні! Я не стану заручницею ситуації. Після всього, що я пережила, я збираюся насолоджуватися життям, кохати та займатися улюбленою справою. Наприклад, десять хвилин тому вирішила стати фотографом-аматором, а це хобі не передбачає ув'язнення у чотирьох стінах. Відправ до цього Шкоди когось, хто підійде до питання креативно.

— Я вже неодноразово відправляв до нього Тамерлана. Ситуація, навпаки, лише погіршилася, — зітхає Самір. Мені подобається, що він ділиться зі мною своїми проблемами, у справжній родині так і має бути.

— А ти відправ до нього мого брата. Мар'ян у сто разів креативніший за Вовкодавовича, — знизую плечима з таким виглядом, ніби вже знайшла вихід із ситуації.

— Таміка називають Вовкодавовичем? — Сміючись, пирхає Самір. — Ще скажи на пару з Маром відправити твою подругу Христю.

— О, до речі, це також непогана ідея. Христя своїм унікальним шармом нейтралізує будь-кого. Вона теж, як і я, закінчила факультет міжнародних відносин. А ще вона настільки вразила Тамерлана, що той кличе її на побачення.

— Нічого собі поворот! Вангую, що Тамерлан не має шансів, руда фурія націлилася на бідного Андрія, — незважаючи на те, що ситуація з портом досить напружена, ми своїми розмовами, палкими поглядами, ненав'язливими, але дуже багатообіцяючими дотиками — легко її розряджаємо.

Чуттєвість та невимушена грайливість поступово витісняють із салону авто все зайве, ми як два закохані трансформатори – вібруємо любов'ю. Самір продовжує сміятися, уявляючи цю групу переговорників – Мар'яна та Христю. — Один креативно залучив асенізаторів, друга навішала локшини на вуха пожежникам та влізла на четвертий поверх. Боюся, якщо ці двоє об'єднаються – трапиться щось непоправне.

— Ага, знову почнуть викидатися бички на берег, а містом бігатимуть голі дівчата. Питання в тому, як правильно мотивувати цих креативників, — теж заливаюсь сміхом, бо перед побаченням з коханим чоловіком на яскравих різнокольорових подушечках — у думках не повинно залишатися жодної проблеми або навіть тіні від неї.

— Кохаю тебе, — раптом тихо вимовляє Самір і в цих на перший погляд усіма затяганих словах стільки щирої простоти та ніжності, що я не можу його не поцілувати, припечатуючи свою любов до його губ. — Діно, коли ти поруч — здається для мене немає нічого неможливого. Відразу в кількох місцях пульсує шалена впевненість, що я гори однієї лівої посуну.

— Пульсує кажеш? У альтанці тобі це ще й як стане в нагоді, — знову цілую, бажання притискатися до нього міцніше – зводить з розуму. Вірю, що мій портовий король не тільки гори однією лівою посуне, а й конкурентів поставить на місце і змусить замовкнути заздрісників. Головне, щоб Самір не переставав мене любити і обіймати так, ніби він тримає в руках найрідкісніший дар.

Його телефон дзвонить і дзвонить, робота намагається протиснутися між нами, охолодити наш запал реальними набридливими дрібницями, яким ніколи кінця краю не буде. Та Самір не відповідає, не реагує, не дозволяє нічому та нікому перервати наш поцілунок. Через якийсь час відключає телефон зовсім, вкотре доводячи, що я для нього пріоритет номер один. Ні гроші, ні статус, а я, мініатюрна білявка-мрійниця, яка все життя вірила в казки, поки одного разу одна з них не стала моєю реальністю. Чи надовго? Кажуть, реальність із мріями не дуже то й ладнає.