5. Правда випливла назовні

— Мій любий бос хотів мене бачити? — у двері просовується хитра пика Таміка, для якого вечір п'ятниці майже свято. — То ми нарешті нап'ємося? Згадаймо студентські роки. Пам'ятаєш, як ти намагався довести мені, що ти не мусульманин і вилакав половину бару мого батька?

— Таміку, це було лише один раз. Мені вистачило того похмілля на все життя. Слухай… ти віриш у чуйку?

— Дуже часто тільки на неї й покладаюся. Але чуйки різними бувають. До тієї, що шепоче з п'ятої точки, краще не дослухатися. Саміре, тебе щось турбує? Хоча про що це я. Твоє життя зараз настільки нафаршироване сюрпризами та несподіванками, що я на твоєму місці вже давно сидів би в кріслі у психолога. Думаєш про свою блонду?

— І не лише про неї. Я все ніяк не можу повірити, що Амалія носить мою дитину. Вже тричі зробили тест на батьківство, а я відмовляюсь це визнавати. Давай поміркуємо, увімкнемо дедукцію. Ще раз. У нашому місті кілька крутих приватних клінік та лабораторії, де можна здати аналізи, останні реально розплодилися на кожному розі мов ті гриби. Але ж зразки вивчають не прямо на місці?

— Насправді всі ці лабораторії, де здають аналізів – це, по суті, процедурні кабінети, офіси центральної лабораторії. Всі ці промарковані пробірки потім звозяться кур'єрською доставкою до головної лабораторії, де сидять розумники у спеціальних костюмах, вивчаючи матеріали за допомогою реагентів та різної складної апаратури. І звідти вже розсилають результати по клініках та офісах. До чого ти хилиш? Гадаєш, Амалія підкупила якогось лаборанта-генетика у самому серці дослідницького центру?

— Чому ні? Хіба це неможливо? Адже ми не перевіряли весь шлях мого біоматеріалу, просто чекали відповіді звідкись. Вважаю, що потрібно відправити зразки до столиці. Якщо треба я навіть Амалію туди відвезу. Це стерво не знає, що я п'ять років вважав себе безплідним і що мої сперматозоїди справді довгий час були «сплячими». Тому вона щиро не розуміє звідки в мене така люта недовіра, адже пару разів презики рвалися, тож я начебто не повинен був засумніватися. Але я маю величезний сумнів. Тому ми їдемо до Києва. Тим паче мені потрібно туди ще з однієї важливої ​​причини.

— Звісно, і цю причину звуть Діна, — киває Тамерлан. — Тільки може не варто ще й Амалію тягнути з собою? Якщо її правильно взяти на понт, то вона може розколотися. До того ж для неінвазійного пренатального тесту достатньо її крові. Пробірку легше відвезти до столиці, аніж цю мегеру. Вирішуватиму тобі, але я триматиму за тебе кулачки. Раптом твоя чуйка тебе дійсно не обманює і твоя колишня коханка вагітна не від тебе… Тоді на підставі підписаних нею раніше паперів – вона влетить на таку суму, що їй буде простіше втопитися. Плюс, у такому разі ми зможемо оформити судову заборону і якщо Амалія опиниться в радіусі ста метрів… Коротше, краще одразу порадити їй драпати з країни.

   Амалія перебуває під цілодобовою охороною у підвальному приміщенні однієї з будівель мого порту. Не гуманно, згоден, все-таки вагітна жінка, але я на неї такий злий, що вона дякувати мені повинна, що я не вчинив ще гірше.

— Нарешті ти зволів мене відвідати, — її поведінка змінилася кардинально. Вона впевнена, що її вагітність тепер дає їй право диктувати умови. Тепер це вже не пристрасна спрагла до моїх дотиків кішечка, це примхлива хвойда, яка помилково вирішила зіграти не з тим чоловіком. — Не знала, що ти здатний тримати матір свого сина у приміщенні без вікон та постійній напрузі.

— Ти ніколи не намагалася стати актрисою? Впевнений, у тебе до цього неабиякий хист. Амаліє, я дійшов висновку, що варто зробити ще один тест на батьківство.

— Знову? Любове моя, думаєш це щось змінить? Не розумію, чому ти не можеш повірити, що мої почуття до тебе були настільки сильними, що їх ніяка контрацепція не витримала? Саміре, ця дитина твоя, — з блаженною усмішкою, притискає руки до свого живота. — Цей маленький Акаєв незабаром стане найважливішою людиною у твоєму житті.

— От і дізнаємося… але цього разу вже в Києві, — чіпко стежу за кожною емоцією, що майорить на її обличчі.

— П'ятсот кілометрів зараз для мене надто велике навантаження. Я не дуже добре почуваюся, щоб вирушати в дорогу. Не хочу ризикувати цією безцінною для мене дитиною. Тож я відмовляюся проводити тест вчетверте! Це просто знущання якесь! — психує, розігруючи праведне обурення, за яким доволі легко сховати страх. — Саміре, я вимагаю адвоката! А ще краще — відвези мене до своїх батьків, вони набагато людяніші, ніж ти і вже люблять свого онука!

— Ти не маєш права на адвоката. Зараз я тобі і суддя, і кат. Ось як ми вчинимо: у моїй присутності у тебе візьмуть кров із вени, запакують пробірку в спеціальний контейнер і я особисто відвезу його до столичної лабораторії. Якщо виявиться, що ти мене обдурила… — не закінчивши фрази, вражено скидаю брову, тому що Амалія, змінившись в обличчі, раптом звалилася переді мною на коліна. Обнадійливий поворот.

— Саміре, ти не уявляєш, як це любити і не мати можливості бути частиною життя коханої людини. Тоді всередині народжується одержимість, яка штовхає тебе боротися, отримати бажане будь-якими способами, — захлинаючись словами, чіпляється за мене руками, вхопившись за ремінь моїх штанів. Намагаюся зробити крок назад – вона повзе за мною. — Я мала спробувати, бо в моїх намірах було лише зробити тебе щасливим. Прошу, тільки не гнівайся... ми можемо вирішити усе це мирно... Мене виправдовує...

— Ні хріна тебе не виправдовує! — гримаю так, що аж самому вуха закладає. Хапаю її за патли, відтягуючи від себе. — То значить дитина все-таки не моя? Відповідай негайно!

— Спочатку ти вкладаєш жінку у своє ліжко, пестиш, даруєш задоволення, не помічаючи, як через тебе втрачають голову, — видавлює з себе злий шепіт, заливаючись сльозами. — А потім ти просто кидаєш цю жінку, наче непотрібну річ…

— Тільки давай без мелодраматизму, — ціджу з презирством. — Ти лягла в моє ліжко не тому, що хотіла любові та ніжності, а через гроші. У нас був договір, зафіксований на папері, ти його порушила, бо вирішила, що в тебе найхитріша срака в цьому місті. Кров у тебе все одно візьмуть. Хочу мати на руках реальне підтвердження. А ти… Решту тобі пояснять мої юристи!