4. Прочухан від Тамерлана

— Я вас уважно слухаю, — номер йому не знайомий, тому голос Таміка гранично діловий та суворий.

— Привіт, Тамерлане. Це…

— Діна? — упізнає й дивується так, ніби я йому з того світу телефоную. Вже шкодую, що мені прийшла ця ідея, він же, напевно, розповість Акаєву. Саміра може зачепити те, що, ігноруючи його, я тим не менше надзвонюю його другові.

— Просто скажи мені коротко, як він? — Видихаю й завмираю, щільніше притискаючи слухавку до вуха.

— Ти ж свого чоловіка маєш на увазі? — Напевно, я заслужила цей докірливий натяк. Він чудово зрозумів, кого я маю на увазі, але йому потрібно було обов'язково підкреслити мою втечу. — Самір метушиться, як павук у банці. Я його ще ніколи таким не бачив. Він роками створював собі імідж незворушного жорсткого бізнесмена з залізними принципами та особистим кодексом. І ось тепер він раптом… психує, як якийсь неадекват. Вистачило однієї білявки, щоб його хвалений контроль дав тріщину. І це бачу не лише я, а й його конкуренти, Діно. Любляча дружина не ослаблює свого чоловіка – вона робить його сильнішим…

— Ти забув мені нагадати, що я його фіктивна дружина, — дратуюся через те, що він почав мене вичитувати.

— Лялечко, я не люблю, коли мене перебивають. Для решти, хто не в темі, ти його дружина. За ним спостерігають. У цьому бізнесі слабкість не вибачають.

— А якщо розірвати шлюбний контракт? — Вимовляю неслухняними губами. — Не хочу створювати Саміру проблеми. Він має ще один варіант…

— Колишня коханка ніколи не стане його дружиною. Амалія не варіант! Самір у цьому питанні став на принцип, він швидше продасть компанію, ніж прогнеться під шантаж, — куди й поділися нещодавні грайливі жарти Тамерлана, розмовляє зі мною як суворий вчитель зі школяркою, що капітально провинилася. — Діно, не будь ідіоткою. Доля не підсовує двічі винятковий джекпот. Не знаю, що ти зараз відчуваєш, але точно знаю, що відчуває до тебе Самір. Ти несправедлива із ним, тому раджу повернутися якнайшвидше.

— Дякую за консультацію, — у мене після його прочухана настрій ще більше зіпсувався.

— Завжди будь ласка, звертайся. Був стислий і м'який, зважаючи на все, що тобі довелося пережити. Була б ти моєю – я б тебе ще й відшльопав за те, що так вчинила!

Вимикаюсь першою. Ти подивися, як лев бореться за друга. Сподіваюся, у Саміра немає схожого бажання мене відшльопати.

…Я вже не можу без довгих прогулянок столицею. Завдяки їм я вже з багатьма своїми страхами та сумнівами розібралася. Залишилося зовсім трохи. Можливо, мені потрібний невеликий поштовх, щоб повернутися додому.

Повернутись й рішуче подивитися в чорні очі Саміра Акаєва. Одягнувшись, виходжу надвір. Дощу немає, але парасолька зі мною, прогнози погоди не надто надійні, хмари он досі чіпляються за верхівки тополь.

Моя «свита», відразу схоплюється на ноги, помахавши мені рукою. От же ж причепилася як той реп’ях. Сьогодні моя смітникова леді навіть причепурися, капелюх якийсь відкопала та безрукавку з відірваними кишенями, зате на спині великими літерами написано BMW. Що вона робитиме, коли я поїду?

Хвилин через сорок вирішивши перепочити, купую два хот-доги та дві коли, присівши в парку. Кличу цю бідосю до себе. Вона не дошкуляє мені, просто ходить слідом, дотримуючись невеликої дистанції ніби охороняючи.

— Прошу, сідай. Познайомимося? Як тебе звуть? — Протягую їй частування.

— Ципа така добра, — бурмоче вона, вмостившись поруч зі мною. — Усі називають мене Дилдою, — усміхається жовтими зубами.

— Навіщо ти за мною ходиш?

— Закохалася! — сміх у неї жахливий, радше не сміється, а хрюкає, та я все одно не можу стримати посмішки. Вона така замурзана, складно зрозуміти скільки їй років, але начебто ще не стара. — Ципа теж закохалася, якщо вже пригощає Дилду!

— Закохалася, але не в тебе. Тебе мені просто шкода, — мені все одно, що про мене думають перехожі, дивлячись як я теревеню з бомжихою. Останнім часом мені на диво стало абсолютно начхати на чужу думку.

— Маєш хлопця? — пожвавішала Дилда. — Гарний, багатий?

— У мене є чоловік. І гарний, і багатий. Але я від нього втекла, — нетверезим безхатькам я ще душу не розкривала, докотилася.

— Ображав тебе? Ти мені його лише покажи ... я йому такого копняка випишу, мало не здасться, — махає руками, розплескуючи колу.

— Обережніше, будь ласка. Він не заслужив, щоб йому копняки виписували. Самір хороший просто… життя надто складне, — скрушно зітхаю. Подробицями я з нею точно ділитися не збираюся.

— Ципа, я сплю в покинутому гаражі на обісцяному дивані, шукаю собі пожерти в сміттєвих баках, щовечора б'юся з товаришами по чарці, а колись давно в мене вкрали нирку — але Дилда все одно нічого не ускладнює. А в тебе є все і твоє життя все одно складне? Напевно, Ципі надто забагато дали? — І знову сміється не в тему, запихаючись хот-догом.

Мовчки підводжусь та йду собі далі. Навіть вулична п’яничка мене присоромила.

Навіть вона на твоїй стороні, Саміре. Тебе б це потішило.

Після аварії та втрати дитини я вже стільки для себе усвідомила й багато чого переоцінила. Тож до Одеси я вже точно повернуся іншою Діною Мазай… упс Діною Акаєвою.

Закинувши голову до неба, милуюсь грою барв, хмари посунулися і між ними утворився просвіт у вигляді серця, яскраво-блакитний, чистий на тлі темних хмар. Хіба це не знак?

Діставши телефон, встигаю зробити чудовий кадр. Все-таки вдало Христя купила цей вживаний телефон, камера в ньому класна, я вже стільки фоток зробила, гуляючи.

Знову мені свербить написати Саміру, в душі тісниться стільки невисловленої ніжності, але не кожне почуття можна одягнути в слова. Після чергової невдалої спроби написати щось особливе – надсилаю йому просто фото неба, де можна розгледіти сердечко.

Цікаво, що мені відповість цей противник романтики? Адже відносно недавно Самір доволі впевнено чесав мені по вухах, що кохання для тих, кому більше нема чим зайнятися, а він чоловік серйозний йому не до шерше ля фам.