Розділ 11

Я не могла повірити, що переді мною стоїть той самий Ігор, який колись зробив мені так боляче. Він змінився, справді. Його волосся було коротко підстрижене, а на обличчі з'явилася легка щетина, якої раніше у нього ніколи не було. Навіть зараз він зацікавлено розглядав мене, а мені просто захотілося втекти від його прискіпливого погляду. Я швидко присіла та почала збирати усі папірці, що випали з моєї теки. На диво, він теж присів та навіть допоміг мені. Ми зустрілися поглядами на одну мить, і здавалося, що почуття заграли з новою силою. Легке тремтіння тіла та швидкий ритм серця, яке готове було вистрибнути з грудей. Ось так за один момент всі стіни, які я будувала собі рухнули, коли я просто глянула йому в очі. Та згадавши його останні слова, я відчула якусь сміливість, тож першою відвела погляд. Звісно я розуміла, що ми з ним зустрінемось, але я не думала, що це буде так швидко.
— Я радий тебе бачити. — раптом сказав він, коли підхопив свій телефон та піднявся. — Тебе довго не було тут.
— Так, на жаль, мене нічого не тримало, а бажання втекти було значно сильнішим. — сухо відповіла я. — І якщо в тебе більше нема питань, то я піду. У мене ще співбесіда.
— Ти плануєш тут працювати? — спитав хлопець, а я просто знизала плечима та пішла геть.
Мені зовсім не хотілося розмовляти з ним, тому що я не могла навіть дивитися на нього. Образа все ще була сильною, хоча я стільки років намагалася забути про це. Так, з моєї сторони, зізнатися йому в почуттях — це було дуже по-дурному. Ну а ще гірше було те, що я думала, ніби він теж до мене щось відчуває. Дурепа! Я впевнено попрямувала до входу в офіс, бо знала, що тут мене чекає нове життя. І хай там що, але за цих чотири роки я вже встигла змінитися. Я важко видихнула та підійшла до секретаря, що направила мене на одинадцятий поверх, адже саме там розташоване маркетингове відділення, в якому я буду працювати. Думаю, що мене все ж приймуть на роботу, адже в дядька Олексія з Савчуками дуже хороші стосунки. Так, Євген Олександрович попрацював на славу і збудував справжню імперію. Цікаво, які ще відділення тут є. Не думаю, що тут спеціалізуються лише на архітектурі. Я швидко зайшла в ліфт, а також помітила Ігоря, який розмовляв про щось з якимось чоловіком. На щастя, двері встигли зачинитися швидше, ніж він би добрався сюди. Я з полегшенням видихнула та сперлась до холодної металевої стіни ліфта. Я зовсім не здивована, що хлопець працює тут, але у мене є невеличка надія, що він в іншому відділенні. Точніше, я впевнена, що в іншому, адже Ігор за професією архітектор.
Двері ліфта відчинилися і я зайшла у великий та просторий офіс. Все було в приємних білих тонах, і одразу ж розташовувалися робочі місця працівників. Я підійшла до дівчини, яка сиділа найближче до входу.
— Доброго ранку, — привіталась я, а вона спрямувала свій погляд на мене та широко усміхнулася, — я на співбесіду.
— Ваше ім'я? — на автоматі спитала дівчина та почала щось шукати в себе на комп'ютері.
— Діана Соколова. — відповіла я, а вона кивнула.
— У вас ще є п'ятнадцять хвилин до початку співбесіди. Можете почекати ось там на диванчику. — вона вказала на невеличкий диван сірого кольору біля дверей кабінету.
— А де у вас вбиральня? — спитала я, бо не хотілося мені стирчати стільки часу під дверима.
— Другі двері справа прямо по коридору. — відповіла вона, а я лише подякувала та пішла в ту сторону.
Мені потрібно було зібратися з думками, тож я просто дивилася на своє зображення в дзеркалі та думала. Якось це все було не так легко, як я очікувала. За цей час, що я жила в іншому місті, я вже встигла до відчуття самотності. Ми з Олею хоч і жили разом, але вона з першого курсу займалася лише однією справою — будувала стосунки з різними хлопцями, а я ж просто вчилася. Дуже часто вона не ночувала вдома, а всі вихідні проводила в клуб та компанії своїх кавалерів. Так вийшло, що вона все ж закохалася, але хто б міг подумати, що це буде скромний та розумний одногрупник. От вони вже навіть до весілля готуються, а я рада, що Оля змогла змінити свій спосіб життя.
Я швидко витягнула з сумочки помаду та вирішила хоч губи підвести. Ну а потім вийшла з вбиральні та сіла на той диванчик. У мене було ще п'ять хвилин до початку співбесіди, тому я витягнула свій телефон та написала повідомлення Олі. Вона теж здивувалася, коли я сказала їй, що мама попросила мене повернутися. І це я ще навіть не говорила, що буду тут жити, а тепер ще й працюватиму. Коли я помітила, що вже прийшов час познайомитися зі своїм начальником, то піднялася з того диванчика та легенько постукала у двері. Після короткого та сухого "можна" я впевнено увійшла всередину. Та вся моя впевненість в мить зникла, коли я помітила, що в кабінеті сидить Ігор. На відміну від мене, він зовсім не був здивованим. Напевно, та дівчинка при вході сказала йому, що я чекаю на співбесіду.
— Ну от ми знову зустрілися. Сідай! — він вказав на стілець біля його столу, а я трохи роздратовано зачинила двері та все ж сіла. — Зізнаюсь чесно, не очікував, що нашим новим перекладачем будеш ти.
— А може ви не приймете мене? — спитала я та глянула на нього, примруживши очі. — Може, вам не підійде моє резюме, бо я щойно закінчила університет та отримала диплом. Ну а досвіду роботи у мене нема.
— От зараз і подивимось. — він потягнувся рукою та взяв зі столу теку з моїм резюме. Хлопець погортав декілька сторінок, навіть не читаючи, а потім просто закрив. — Ти прийнята.
— Так легко? — здивовано і навіть трохи роздратовано спитала я.
— А що тебе дивує? Я впевнений в тому, що ти хороший спеціаліст.
— Ну подивимось. — сказала я та усміхнулася. — Можливо, скоро розчаруєтесь.
— Від завтра ти можеш братися за свою роботу, а Ліля розповість тобі все та покаже твоє робоче місце. — сказав він, а я піднялася зі стільця та попрямувала до дверей.
— Можна питання? — раптом заговорила я та розвернулася до нього.
— Звісно. — хлопець кивнув й уважно подивився на мене.
— Що ти робиш у відділенні маркетингу? Ти ж архітектор за спеціальністю.
— Друга вища освіта. Закінчив заочно. — відповів він.
— Ясно. І як тепер мені тебе називати? Ігор Ярославович?
— Ні, спираючись на нашу стару дружбу, не бачу сенсу в цих офіційних зверненнях.
— Яку дружбу? — перепитала я та вдала, що нічого не розумію. — Не пригадую такого. Ох, це напевно через те, що я за стільки часу вже встигла забути про наше спілкування в минулому. Як сумно! Побачимось завтра, Ігорю Ярославовичу.
Я просто вийшла з його кабінету, побудувавши нові стіни між нами. І це точно правильне рішення. Те, що було колись — це в минулому, і навіть моє кохання теж. Можливо, я намагаюся сама себе в цьому переконати, але тепер я просто не можу по-іншому. Нам доведеться працювати разом, і я це не зможу змінити. Так, можна було б підшукати іншу роботу, але я більш ніж впевнена, що мене не приймуть в жодну хорошу фірму лише з одним дипломом.
Я повернулася додому в незрозумілому мені настрої, але тепер мені ще потрібно знайти собі квартиру, адже звідси буде складно добиратися.
— Як твоя співбесіда? — спитала мама, коли я зайшла у вітальню.
— Чудово! — відповіла я та сіла на диван. — Мене без проблем прийняли, і я зовсім не здивована. Скажи мені, будь ласка, а з ким ти домовлялася про моє працевлаштування?
— З Артуром, а що таке? — мама уважно глянула на мене.
— І ти не знаєш, хто тепер мій начальник? — я подивилася на неї, примруживши очі.
— Без поняття. — вона знизала плечима та опустила голову, вдаючи, що читає щось в журналі. Значить, вона вирішила мені збрехати, але я не розумію чому.
— Та невже? І ти навіть не здогадувалась, що це Ігор? Той самий хлопець, з яким ти не дозволяла мені спілкуватися.
— Ні. Я не знала цього.
— А зараз ти не проти, так? — я підозріло подивилася на неї.
— Ти вже доросла дівчина, Діано. Не бачу нічого поганого у тому, що він твій начальник, навіть якщо згадати вашу дружбу в минулому.
— Чесно, я тебе не розумію. — я піднялася з дивана та підійшла до неї. — Де моя мама, яка завжди мене контролює? Куди ділась вся твоя нелюбов та ненависть?
— Не говори дурниць, будь ласка. Я завжди тебе любила, тому й опікувалась тобою.
— Перестань! Ти просто думала завжди лише про себе. Хвилювалася, що я знову осоромлю тебе. Я дуже довго думала, чому ти так змінила до мене своє ставлення, і знаєш, тепер я маю відповідь.
— І що ж?
— В дитинстві ти любила мене, і я це дуже добре пам'ятаю. Потім стався той випадок, і тебе наче підмінили. А причиною твоєї ненависті стало те, що тобі довелося віддати весь спадок. Ти так хотіла відкрити свій салон, а я зруйнувала всі твої мрії та плани. Це тому ти не любиш мене? Я ж маю рацію, правда? Але я тепер ще більше заплуталась, бо зовсім не розумію, чому ти змусила мене повернутися!
— Діано, я не хочу про це говорити, будь ласка. — вона втомлено подивилася на мене, а я лише важко видихнула.
— Гаразд, але я сподіваюся, що найближчим часом ти все мені поясниш. Коли повернеться дядько Олексій?
— Приблизно через дві години, а що ти хотіла?
— Мені потрібно підшукати собі квартиру.
— А ти не будеш жити тут?
— Не буду. Мені важко добиратися звідси, а ще я не можу знаходитися в цьому будинку. Надто багато неприємних спогадів.
— Як хочеш.
На цьому наша розмова закінчилася, і я піднялася до себе в кімнату. Глянувши у вікно, я одразу ж згадала, як поверталася додому вночі після наших з Ігорем зустрічей. Я дуже довго намагалася забути його, але ніяк не вдавалося. Напевно, правду кажуть, і перше кохання найсильніше. Та тільки боляче, що ця закоханість була лише з моєї сторони. Я все-таки дочекалася дядька Олексія і він вкотре допоміг мені. Навіть, коли я навчалася в університеті, він постійно надсилав мені гроші, адже не хотів, щоб я працювала. Тож, мені доводилося дуже добре вчитися, щоб отримати червоний диплом та не розчарувати його. От і зараз він сказав, що допоможе мені в пошуках квартири. Не знаю, кільки саме часу це забере, але сподіваюся, що якнайшвидше. Вночі я дуже довго не могла заснути, бо в голові постійно крутилися різні думки. Я витягнула телефон та ввімкнула собі музику. Це завжди допомагало мені забутися чи поринути в далекі мрії, які ніколи не здійсняться. Я закрила очі та навіть не помітила, коли заснула.
Мені було трохи страшно йти на роботу, але скоро це буде моїм звичним життям. Раніше я ніколи ніде не працювала, тому навіть не знаю, як поводитися в колективі. Та все ж сподіваюсь, що мене нормально приймуть, або ж просто не зважатимуть на мою присутність. Я швидко одягнула білу сукню до колін та накинула зверху піджак, адже на вулиці було досить хмуро та вітряно. Дядько Олексій сказав, що буде підвозити мене на роботу, поки не знайде мені квартиру, тож я швиденько зробила собі легкий макіяж та спустилася на перший поверх.
— Доброго ранку. — усміхнулась я та сіла біля Максима, який якраз їв бутерброд. — Всім смачного.
— Діанко, я зробила тобі твої улюблені млинці. — сказала мама та поставила переді мною тарілку.
— Дякую. — тихо мовила я, бо справді здивувалася.
— Хочу вам повідомити, — почав дядько Олексій, коли ми всі сиділи за столом, — що у суботу Дана святкує новосілля, тому ми запрошені. Це буде скромна сімейна вечеря між рідними та близькими.
— Я не піду. — швидко сказав Максим. — У мене заняття з англійської, а ще багато домашнього завдання на понеділок.
— Добре, тоді ми підемо втрьох. — погодився дядько. — Діано, ти з нами?
— Звісно. — сказала я, бо не могла йому відмовити.
Цей чоловік зробив для мене надто багато, тож я не можу його підвести. Я дуже добре розуміла, що це святкування не обмежиться рідними, і там точно буде Ігор. Потрібно звикати до постійної його присутності, але кожен раз, коли я на нього дивлюсь, відчуваю образу.