Розділ 9

Я трохи сумнівалася щодо цієї сукні, бо вона була справді короткою, але мені так сподобалось, як я в ній виглядаю. Тож, я все-таки вирішила піти саме в ній. До того ж, якщо я тихо вислизну з будинку, а потім так же зайду, то мама навіть не помітить. Вже не вперше я втікаю з дому ввечері. Переважно це були зустрічі з Ігорем. Коли він був у батьків, то ми завжди бачилися на тій галявині. Говорили про все на світі, а він постійно приносив то суші, то піцу, то якісь солодощі чи фрукти. Отак сиділи собі та просто відпочивали від проблем, як друзі. Я б вже давно хотіла перейти цю межу "друзі", але він кожного разу зауважує на тому, що я для нього наче молодша сестра, але мені він довіряє більше, ніж їй. Тож мене завжди це зупинялося, хоча я думаю, що пора вже зізнатись йому у своїх почуттях, але я дуже боюся, що він мені відмовить. Я вирішила не робити собі яскравого макіяжу, тому лише легенько підвела вії тушшю та нафарбувала губи світлою помадою. Підборів у мене не було взагалі, тому я взула черевички на низькому та накинула на плечі пальто. Я вже давно продумала свій план втечі та повернення. Виходжу я через вхідні двері, поки дядько Олексій їх ще не замкнув, а коли повертаюся, то беру собі невеличку драбину, яка стоїть в мене за будинком, точніше мені допомагає Ігор. Він же ж і ставить її на місце. Пам'ятаю, як після однієї з зустрічей я повернулася додому, а двері були замкнені. Я просто не знала, що робити й добре, що Ігор тоді ще не пішов додому. От ми й придумали цей весь план. Моментами було дуже весело, особливо, коли я перший раз намагалася піднятися по драбині. Це було і страшно, і смішно, а ще оце відчуття, що тебе можуть спіймати дарувало якусь ейфорію. Але сьогодні я не знаю, як буду повертатися. Напевно, доведеться самій якось поставити ту драбину та піднятися.
Я тихенько спустилася на перший поверх та помітила яскраве світло від телевізора у вітальні.
— Куди ти йдеш? — спитав Максимко та підбіг до мене.
— Тихо! — прошепотіла я йому та приклала свій палець до губ. — В мене справи, але мама не має про це знати, гаразд.
— В тебе секретна місія? — тихо спитав він та подивився на мене великими очима.
— Так, і це дуже велика таємниця, про яку мамі не можна знати. — сказала я.
— Гаразд, я не скажу нікому. — хлопчик похитав головою.
— Все, біжи до себе. — я швидко поцілувала його в щічку, а він пішов назад у вітальню.
Мама завжди дозволяє йому довго дивитися мультики, а зараз вже одинадцята година вечора. Я боялася, що вона все ж мене помітить, але переважно в такий час вона у себе в кімнаті. Мама лише потім йде вкладати Максима спати, але до мене не заходить ніколи. Сподіваюсь, що цього разу буде так само.
Я максимально тихо вийшла з будинку, і вже за дверима почула голос мами, яка говорила хлопчику, що вже пора йти спати. Я ж швиденько побігла до воріт та вийшла на холодне повітря.
Будинок Олі був через декілька вулиць, але я дійшла досить швидко. Я вже звикла ходити вночі по вулиці, тому мені зовсім не було страшно. Олю я помітила ще здалеку, адже її біла сукня, з-під сірого пальта, добре виділялася в нічній темряві.
— Привіт. — сказала я, а вона радісно обійняла мене.
— Я так рада, що ти все ж таки йдеш зі мною. — дівчина усміхнулась мені своїми, нафарбованими в червоний колір губами. — Чесно, я вже навіть подумала, що занадто тиснула на тебе. Ну ти мені вибач, я ж така є.
— Так, я вже дуже добре знайома з твоєю егоїстичною стороною. — засміялась я, а вона взяла мене під руку.
— Просто я одна дитина в сім'ї, тому мене дуже сильно люблять. Ну а тепер я хочу веселитися.
— Але ти пам'ятаєш, що ми ненадовго. — я уважно подивилася на неї.
— Звісно, пам'ятаю. Я взагалі дотримуюсь усіх своїх обіцянок. — дівчина відкинула своє русе волосся з плечей.
— Ну побачимо. Я не буду там більше як дві години.
— Нам вистачить. Слухай, Ді, а де ти відкопала таку шикарну сукню? — вона зупинилася та взялася мене оглядати.
— Кіра подарувала на день народження. — відповіла я, а вона продовжувала роздивлятися.
— Так, в цієї дівчини відмінний смак.

— Я передам їм.
Коли ми вийшли в центр міста, то я трохи здивувалася, адже вечірки були переважно в будинках, а ми чомусь вже біля новобудов.
— Олю, а де взагалі вечірка? — спитала я в дівчини, яка впевнено мене кудись вела.
— В клубі. — відповіла вона, а я подивилася на неї великими очима. — Я ж ще минулого тижня казала за цю вечірку.
— Ти ж постійно говориш за якісь вечірки. Чому ти не сказала мені, що це буде в клубі? — роздратовано спитала я.
— Я думала, що ти пам'ятаєш!
— Як нас взагалі туди впустять? Нам же навіть нема вісімнадцяти. — огризнулась я та подивилася на неї.
— Ну там будуть наші однокласники, і Женя казав, що допоможе нам. — відповіла вона та закотила очі. — Ну чому ти переживаєш? Ти ж раніше і так не була в клубах, тож побачиш, як тут.
— А ти хоч розумієш, що тут будуть ще й старші чоловіки, а не лише хлопці. Як ти взагалі собі це уявляєш?
— Не бійся, все буде добре.
Вона взяла мене за руку та потягнула до входу місцевого клубу. Я справді була зла, адже не думала, що Оля так вчинить. Можливо, вона і говорила мені десь про це раніше, але чому ж тоді не сказала, коли телефонувала? Напевно, думала, що я відмовлюся. Ну а я б точно не погодилась на таке, адже йти на вечірку, де всі будуть твого віку та йти в клуб, де ти нікого не знаєш — це зовсім різні речі.
Оля казала правду, і завдяки Жені нас без проблем впустили в клуб. Ну звісно ж, батьки не останні люди в місті. Не здивуюся, якщо це їхній заклад. Людей було багато, і мені це не дуже подобалося, але тішило те, що ми тут лише на дві години. Женя та ще декілька наших однокласників потягнули нас до бару.
— Дівчата, що будете пити? — спитав хлопець та уважно подивився на нас.
— Я нічого. — відповіла я та відвернулася.
— А я не знаю. — Оля почала крутити пальцем пасмо свого волосся. — Може ти допоможеш мені вибрати?
— Звісно. — Женя притягнув до себе меню та почав щось пояснювати дівчині, яка вдавала, що уважно слухає.
Оля вже давно зізналась мені, що закохалася в нього, а він, схоже, теж до неї небайдужий. Тож тепер я розумію, чому вона так сильно хотіла прийти сюди, адже її запросив Женя. Вже друга подруга використовує мене, щоб зблизитись з хлопцем. Щось зовсім не щастить мені на подруг, хоча спочатку Оля видавалася мені зовсім іншою, чи це може я чогось не розумію. Можливо, мені теж треба було, як і вона, фліртувати з Ігорем. Може, він би навіть подивився на мене по-іншому, але хіба я можу таке робити? Однозначно ні.
Оля пила один коктейль за іншим, а я бачила, що вона вже добряче сп'яніла.
— Олю, може тобі вже досить? — спитала я, коли вона потягнулася за черговою стопкою.
— Ти чого? Мені нормально. — відповіла вона. — Тобі б я теж радила щось випити для покращення настрою.
— В мене все в порядку з настроєм. — буркнула я, але голосно, щоб вона почула.
— Ді, ти не образишся, якщо я піду трішки потанцюю. Женя вже декілька разів мене запрошував, а я так сильно хочу. — вона подивилася на мене своїми великими очима. — Можливо, він попросить ввімкнути повільну музику, а потім запросить мене на танець. Ми будемо танцювати та дивитися один одному в очі, а тоді він нахилиться та поцілує мене. Мій перший поцілунок, про який я вже так давно мріяла.
— Добре, йди танцюй. — усміхнулась я та здивувалася, що вона змогла виговорити всі ці речення, не зважаючи на свій не надто тверезий стан.
— Я обіцяю, що це ненадовго. — вона усміхнулась, а тоді радісно підбігла до Жені.
Вже пів години я тупо спостерігаю, як вони танцюють, але він так і не поставив повільну музику. Виглядали вони досить мило, якщо не врахувати, що Оля не в дуже тверезому стані. Я була рада, що в принципі мене ніхто не чіпав, але і стояти мені вже набридло. Надіюсь, що ми все-таки скоро повернемось додому, але мене лякає стан подруги. Хоч би якоїсь дурні не втнула. Женя хоч і хороший хлопець, але чомусь я справді хвилююсь за неї. Я вирішила сходити у вбиральню, щоб хоч трішки вбити час, та вже коли поверталася назад, то помітила, що мені прийшло повідомлення. Як тільки я хотіла відкрити його, то випадково зайшла в якогось хлопця.
— Вибачте. — сказала я та підняла голову. Від здивування я завмерла на декілька хвилин, адже переді мною стояв Ігор. — Ох, а що ти тут робиш?
— Це краще ти мені скажи, що тут робиш? — не менш здивовано спитав хлопець.
— Прийшла з подругою, але ми вже скоро йдемо. — відповіла я, а він пройшовся по мені поглядом та невдоволено похитав головою. Невже йому не сподобалось, як я виглядаю в цьому платті?
— Мені цікаво, як це так вас впустили?
— Однокласник нас провів. — відповіла я та подивилася йому в очі. — А ти що тут робиш?
— Повідомлення треба читати. — буркнув він, а я якраз побачила, що це було його повідомлення, в якому він зазначав, що йде з друзями в клуб. — Ну я розумію, що тобі хочеться цих всіх веселощів, але ж не в клубі, де ходять різні чоловіки. Ти хоч не пила нічого?
— Я взагалі не п'ю. — відповіла я та опустила голову, адже дуже добре розуміла, що він має на увазі. Цікаво, як би він відреагував, коли б дізнався про мою ситуацію з минулого? Але, краще йому взагалі про це не знати.
— Діанко, — він поклав руку мені на плече та нахилився ближче, щоб я почула його крізь гучну музику, — поклич свою подругу і я відвезу вас додому. Не варто вам тут бути.
— Гаразд. — я кивнула йому та пішла шукати Олю.
Я вже обійшла весь танцювальний майданчик, але так і не знайшла її. Мені справді стало страшно, тож я почала телефонувати їй, але вона чомусь не відповідала. Та це і не дивно, адже дівчина, схоже, залишила телефон в пальті.
— Я не можу знайти Олю. — схвильовано сказала я Ігореві, коли не змогла до неї додзвонитися.
— Це погано. — сказав він та взяв мене за руку. — Не хвилюйся, ми зараз знайдемо її.
Він сказав щось Артурові та ще якимось хлопцям, а тоді просто потягнув мене йти за ним. Я приблизно описала, як вона виглядає, тож ми обійшли знову весь танцювальний майданчик, а тоді пішли у коридор. Можливо, вона у вбиральні? Я почула, що мене телефонує якийсь невідомий номер та швидко прийняла дзвінок.
— Алло. — голосно крикнула я, щоб мене було добре чути.
— Діано, це Женя. Тут Олі дуже погано, і ми зараз на вулиці. Я не знаю, що робити. — швидко сказав хлопець, а я відчула страшне хвилювання за подругу.
— Щось сталося? — спитав у мене Ігор та уважно глянув мені в очі.
— Вона на вулиці. Женя сказав, що їй погано.
— Ходімо, треба її відвезти додому. — сказав хлопець та потягнув мене на вулицю.
Ми так спішили, що навіть не забігли в гардероб Ми обійшли клуб з правого боку, і тоді я помітила, що Оля сидить на бетоні з опущеною головою, а Жені намагається допомогти їй. Він дає їй воду, але вона просто не розуміє, що відбувається.
— Олю, що з тобою? — спитала я та сіла біля неї. Вона підняла на мене свої зелені очі, але нічого не відповіла.
— Та вона просто п'яна. — сказав біля нас Ігор та подивився на Женю. — Багато всього намішала?
— Ну я її не змушував. Вона сама погоджувалася все пити, а потім їй різко стало погано. Я вирішив відвести її на свіже повітря.
— Йди принеси верхній одяг дівчат, а я зараз відвезу їх додому. — сказав Ігор, а я витягнула з сумочки наші номерки з гардероба.
— Мені так погано. — застогнала дівчина та поклала свою голову мені на плече.
— Доведеться тебе, напевно, нести на руках. — сказав Ігор та підняв Олю.
Вона лише видавала незрозумілі звуки, а я швидко бігла за ними. Ми зупинилися біля машини Ігоря і він посадив дівчину на заднє сидіння, я ж сіла біля неї. Він відчинив вікно, а Женя приніс наші пальта, тож я швидко одягнулася, бо вже встигла страшенно змерзнути. Ігор витягнув з аптечки якісь таблетки, а я дала одну Олі.
Ми їхали в суцільній тиші, а дівчина, здається, заснула.
— Напевно, це вперше вона вживає алкоголь. — сказав Ігор та подивився на мене у дзеркалі.
— Не знаю, але що ми тепер скажемо її батькам? — я важко видихнула, бо зовсім не знала, що робити в такій ситуації.
— Правду. — Ігор просто знизав плечима. — Розкажеш батькам, що вона багато випила, але по її стану це і так сильно помітно, а вони вже прослідкують за нею.
— Добре.
Коли ми доїхали до будинку Олі, то дівчина була вже трохи в кращому стані, але самостійно дійти вона не могла, тож довелося мені її проводити. Батьки, на диво, нічого не сказали їй. Мама дівчини трохи здивовано подивилася на цю картину, а тато сказав, що через таке мають пройти всі. Він навіть посміявся зі своєї доньки, що мене ще більше здивувало. Виявилось, що вона таки раніше не пила взагалі.
Ігор підвіз мене додому, але зупинився трохи вище від будинку.
— Напевно, мені потрібна твоя допомога, щоб якось потрапити додому. — сказала я, коли він зупинився.
— А якби мене не було, то як би ти зайшла? — спитав він, але все ж вийшов з машини, навіть мені дверцята відкрив.
— Якби я тебе сьогодні не зустріла, то я навіть не можу уявити, що було б. — я глянула на нього та зупинилася біля воріт. — Дякую тобі дуже. Ти справді чудовий хлопець і...друг.
— Перестань. — засміявся Ігор, а я просто міцно обійняла його.
Він не відштовхнув мене, а навпаки притягнув ближче до себе. Здавалося, що ми стоїмо так вічність і чути лише стукіт наших сердець. Можна було б подумати, що ці обійми дружні, але я чомусь відчувала, що це далеко не так. Я поклала свою голову йому на плече, вдихаючи приємний запах його одеколону, та закрила очі. Мені було так добре, тепло і спокійно, що хотілося, щоб так було завжди. Він і я. Ось так разом, поруч і назавжди.
— Діано! — раптом я почула сердитий голос мами та різко відсторонилася. Тільки не це...