Розділ 6

Я дивилася на них, але намагалася не зустрічатися з ним поглядом. Не хотілося, щоб він помітив, що мені боляче. Я думала втекти додому та закритися у себе в кімнаті, але я повинна сидіти тут та мовчки спостерігати за закоханою парою. Я поклала свої руки на коліна та опустила голову, відчуваючи на очах сльози. Я почала часто кліпати очима, щоб хоча б не осоромитися перед ними.
— Ігорю, а чому це ти не попередив нас, що прийдеш з дівчиною? — спитала Кіра та пильно подивилася на нього.
— Хм, а хіба це має значення? Ви ж усі тут парами сидите, то чому мені не можна? — здивувався хлопець та накинув дівчині в тарілку салат. Інколи мене дивувала ця його турбота і якщо чесно, то я б теж так хотіла.
— Чому ж всі? — Кіра кивнула в мою сторону. — Он Діана у нас теж без пари.
— Вона не рахується. — відповів Ігор та навіть не глянув на мене.
— А це ще чому? — продовжувала наполягати Кіра, але я була цьому лише рада. Мені потрібно знати його думку.
— Тому що вона ще маленька, ясно? — він якось дивно подивився на Кіру. — В такому віці сидять вдома, і дивляться діснеївські фільми.
— Ей, я теж дивлюсь ці фільми! — обурилась Дана, а я відчула якусь таку образу.
— Так, справді, чого це я тут сиджу? — якомога спокійно сказала я, але голос зрадницьки затремтів. — Дякую вам всім за компанію, але, як виявилось, я ще маленька.
— Діано, — почала говорити Кіра, коли я різко піднялася зі стільця. — Не слухай...
— Піду я подивлюсь фільми про принцес. — сказала я та глянула на Ігоря. — Не буду сидіти тут в компанії дорослих, де всі парами.
— Я не це мав на увазі. — хлопець спрямував свій погляд на мене, а я відчула страшенну образу та злість.
— Я може ще і маленька, але не настільки тупа, тож дуже добре чую, що говорять інші. Щасливо!
Я просто вилетіла з того будинку, бо мені хотілося плакати, і того разу я вже не стримувалась. Сльози текли по моїх щоках, а я просто охопила себе руками та попрямувала додому. Не можу зрозуміти його. Він то говорять, що я красива, то допомагає мені та підтримує, пише повідомлення, а тепер виходить, що у нього є дівчина, а я для нього хто тоді? Напевно, я справді ще дитина, бо уявила собі в голові неймовірне кохання. Я просто засміялася, коли загадала, як перед сном будую собі тупі мрії, які ніколи не здійснять. Мрії, в яких ми будемо разом, а він кохатиме мене всім серцем. Напевно, я з тих божевільних, що вірять у кохання з першого погляду. В перший же день він зацікавив мене, а тепер серце просто розривається, бо я думала, що це взаємно. Дурепа! Ніби хтось зможе покохати мене!
— Ідіотка! — тихо шепотіла я, коли йшла додому.
Придумала собі щось в голові, знову повірила, а все вийшло, як і завжди. Я одразу ж згадала до болю знайомий образ з мого минулого. Я тоді так сильно закохалася, що нічого не помічала, але він мене так жорстоко використав. Чому мені так не щастить? Чому я закохуюсь в тих, хто мене зовсім не цінує?
Я прибігла додому та одразу ж зачинилася у своїй кімнаті. Мені це все так сильно набридло, і я страшенно хотіла врятуватися з цих кайданів. Я помітила, що на телефон прийшло повідомлення, і я зовсім не здивувалася, коли побачила, що воно від Ігоря.
— Вибач, не хотів тебе образити. Сподіваюсь, ти добре дійшла додому. — прочитала я і просто засміялася.
Та він знущається з мене! Що ж це зі ігри такі? А може це я чогось не розумію? Якщо я для нього лише маленька дівчинка, тоді чому хвилюється та просить вибачення? Він знову це робить! Оцими своїми повідомленнями вводить мене в оману. Як тільки я прийняла те, що байдужа йому, він написав мені. Я глибоко вдихнула та подивилася на стелю. Напевно, мені доведеться тепер його уникати, або закохатися в когось іншого. Йому ж все одно, а мені неприємно і боляче.
Наступного дня мама вирішила зробити генеральне прибирання в усьому будинку, і тепер я пошкодувала, що ми живемо не у квартирі. Як же я не люблю прибирати, але нічого не вдієш. Майже до вечора ми вимивали перший поверх, а я вже була така втомлена, що мені нічого не хотілося. Та маму, здається, це не дуже хвилювало.
— Діанко, я зараз приготую вечерю, а ти йди ще прибери на другому поверсі. — сказала вона мені, а я втомлено видихнула.
— Можна я завтра приберу?
— А зараз ти що будеш робити? — вона кинула на мене суворий погляд.
— Я втомилася і хочу відпочити.
— Нічого не робила, а вже втомилася. — вона невдоволено похитала головою. — Хоча б мені в приготуванні допоможи.
— Гаразд.
Все-таки готувати їжу мені набагато більше подобається, ніж прибирати. Я взялася активно чистити картоплю поки мама поралась з рибою. Не люблю я, коли ще хтось є на кухні. Зараз би собі ввімкнула музику та з хорошим настроєм готувала, але моя мама такого не зрозуміє, тому мені доводить насолоджуватися лише її бурчанням. Вона завжди була чимось незадоволена, і це мене страшенно злило.
— А вона сказала мені, що донька Наталки, яка живе через декілька хат, вагітна! Уявляєш? — говорила вона, а я лише закотила очі. — І їй всього лише сімнадцять! Як же вона її тоді виховувала?
— Мамо, перестань. — сказала я та похитала головою. — Мені не цікаво це слухати.
— А постійно сидіти в телефоні чи комп'ютері цікаво? — огризнулась вона. — Я тут намагаюся тобі серйозні речі розказати.
— Можна подумати, що я знаю, хто така Наталка і яка в неї донька? Досить мені розповідати ці плітки.
— Ти жахлива дитина, Діано. Я тут тобі хочу пояснити, щоб ти не наступила на ті ж самі граблі, а ти не слухаєш мене!
— І як же цікаво я завагітнію? Сидячи в телефоні? Чи може переглядаючи фільми на комп'ютері? Мамо, я вже все зрозуміла, і можеш не хвилюватися, адже я не осоромлю тебе знову.
— Надіюсь, ти говориш правду.
— Я розумію, що ти хвилюєшся за мене, але деколи це вже занадто.
— А якби було по-іншому, то навіть не знаю, що б з тебе вийшло.
— Не зрозуміла? — я трохи хмуро подивилася на неї.
— Колись я вже була до тебе більш лояльна, і ти сама бачила, до чого це призвело.
— Мене ж просто використали, мамо. Я навіть нічого не розуміла.
— Ти вже була достатньо доросла, щоб розуміти такі речі. Мені ще тоді треба було бути до тебе суворішою.
— Куди вже далі? — я відійшла та показала на свій зелений сарафан в дрібні квіти. — Подивися на це! Думаєш, що я зможу комусь сподобатися, якщо ходжу в такому? Перестань! І досить хвилюватися за мене та охоплювати своєю тотальною турботою. Я вже не можу так, ясно?
— Де твої манери? — сердито крикнула вона.
— Як же мені це набридло! — буркнула я та пішла до виходу, бо мені вкотре захотілося втекти.
Та як тільки я відчинила двері, побачила на порозі сердиту Аню. Дівчина стояла в короткій спідниці та на високих підборах.
— Що ти тут робиш? — здивувалась я, а вона просто склала руки на грудях та безцеремонно зайшла в будинок.
— Ох, і твоя мама є! Чудово! — сказала вона. — Діано, чому твій хлопець поскаржився на мого Антона?
Мама здивовано глянула на мене, а тоді підійшла ближче.
— Який ще хлопець? — спитала вона з виразом жаху на обличчі.
— Нема в мене... — почала говорити я.
— Ігор! — швидко перебила мене Аня. — Хлопець, якому, до речі, вже двадцять два.
— Діано! — мама сердито глянула на мене.
— Він — не мій хлопець! Перестань говорити дурниці! — сказала я та помітила, що Аня переможно усміхається.
— Та невже? А я нещодавно бачила, як ви обіймалися тут неподалік. — мовила дівчина, а я важко закрила очі, бо моя мама вже почервоніла від злості. — Ну і він чомусь вирішив поскаржитися на мого Антона, уявляєте? Я звісно розумію, що в них впливова сімейка, але може ти б поговорила з ним?
— Аню, що ти взагалі таке говориш? Ми з Ігорем просто знайомі!
— Звісно, лише знайомі, але такі близькі. Ну то може ти все-таки домовишся з ним? — вона підійшла ближче до мене та відкинула своє волосся з плечей. — Я буду вдячна тобі за допомогу. Ну а тепер я побіжу, бо Антончик вже на мене зачекався.
Вона пішла на вихід, а я ж не довго думаючи, побігла за нею.
— Стій! — крикнула я на вулиці та схопила її за руку. — Ти що робиш? Взагалі вже з глузду з'їхала?
— Твій Ігор написав заяву в поліцію, а в мого Антона забрали права та виписали штраф. Ну а ще ти напевно не знаєш, але батько твого коханого найкращий друг прокурора нашого міста. — крізь зуби вимовила вона та подивилася на мене. — Ти ж не думала, що я це так просто залишу?
— Перестань! Ми з Ігорем лише спілкуємось, і все. Він просто провів мене додому!
— Ну а тепер твоя мама думає по-іншому. — дівчина переможно усміхнулася. — Цікаво, як ти будеш виправдовуватися. Удачі, люба!
— Знаєш що? Ти жахлива людина і тепер я розумію, чому Кіра перестала з тобою спілкуватися.
Мені навіть бачити її не хотілося, тому я просто повернулася в будинок, але я навіть не хотіла уявляти, що зараз говоритиме мама. Це було надто жорстоко зі сторони Ані. Вона ж знає про мою ситуацію, а зараз ще й ця проблема звалилася на голову. Сподіваюся, вона нікому не розповість мою таємницю, бо я не витримаю такого сорому. Та тільки тепер мені доведеться виправдовуватися перед мамою, а це буде нелегко.
— Діано, який ще хлопець? Ти ж щойно казала мені, що в тебе нікого нема і я можу не хвилюватися? — сердито спитала мама.
— Це просто друг Дани й Кіри. — сказала я та глянула на неї. — Він лише допоміг мені та провів додому. Ми не обіймалися, чесно! Аня збрехала.
— Скільки йому років? — сама подивилася на мене, примруживши очі. — Двадцять два? Так, як і Аня сказала?
— Т-т-так, але він справді лише знайомий. — швидко мовила я. —. І він дуже хороший, але ще в нього дівчина є, тому можеш справді не хвилюватися.
— В нього є дівчина, а він проводить тебе додому? — мама глянула на мене недовірливим поглядом.
— Це було лише один раз... — почала виправдовуватися я.
— Послухай, — вона підійшла впритул до мене, — він вже дорослий хлопець, а ти для нього просто ще одна гра. Я бачу як ти змінюєшся, коли говориш про нього і я щиро вірю, що ти не закохалася.
— Мамо, я ж кажу, що у нього є дівчина і йому байдуже на мене.
— Ти більше не будеш з ним спілкуватися. — різко сказала мама. — Відтепер я забороняю тобі бути в їхній компанії, зрозуміла?
— Мамо, перестань! — почала просити я. — Мені ж потрібне спілкування.
— Ця Кіра мені ніколи не подобалась, і це вона так погано впливає на тебе. Я не дозволяю тобі з ними спілкуватися, все!
— Ти зараз жартуєш? А що по-твоєму я маю робити? Сидіти вдома і нікуди не виходити? — майже кричала я.
— Саме так!
— Ти хочеш, щоб я збожеволіла?
— Я хочу, щоб ти не наробила помилок. Забудь про цього хлопця та повністю займись навчанням. Тобі ще вступати цього року, а тепер іди до себе і добре подумай про свою поведінку.
— Звісно! Як накажете!
Я ледь стримувалась, щоб не заплакати перед нею, а коли забігла в кімнату, то важко сіла на підлогу, спершись до холодних дверей та почала плакати. Мені просто треба втекти звідси...