Розділ 5

Ми йшли в суцільній тиші, а я обійняла себе руками, бо чомусь раптово стало холодно. Ігор лише мовчки кидав на мене незрозумілі погляди. Ну а я що? Мені чомусь стало боляче, хоча це навіть якось смішно. Думала, що він теж щось відчуває до мене, але помилилася. Дурепа! Напевно, мама права, і зовсім не варто відкривати комусь своє серце, бо потім розбити його дуже легко. Арчі повільно біг в сторону мого будинку, а мені хотілося закритися у своїй кімнаті та навіть не виходити.
— Діано, тебе щось тривожить? — спитав він, а я ледь не засміялася вголос.
— Я вже тобі розповіла про свою ситуацію. — тихо відповіла я.
— Знаю, але мені здалося, що це далеко не все.
— У всіх же є якісь таємниці, от і я не виняток.
— Хм, мені аж цікаво, що це в тебе за такі секретики? — він легенько усміхнувся. Напевно, думає, що це будуть якісь прості речі, але от цікаво, як би він відреагував, знаючи про моє минуле?
— Повір, це не так вже і цікаво. — відповіла я та почала трохи швидше йти.
— Можна одне питання?
— Залежить від того, яке саме. — я глянула на нього, а він трохи задумався.
— Де твій батько? — раптом спитав Ігор, а я справді здивувалася.
— Не знаю. — я знизала плечима та опустила голову. — Мама ніколи не розповідала про нього, тому думаю, що він навіть не знає про моє існування.
— Дивно, ти ж маєш право знати. — сказав Ігор, а я гірко усміхнулася.
— Моя мама так не вважає, і ця тема вже довгий час для нас є закритою. Єдине, що я про нього знаю — це ім'я.
— Можливо, колись дізнаєшся, бо доля завжди підкидає нам неочікувані сюрпризи.
— Дякую, що провів мене...— почала говорити я, коли ми зупинилися неподалік від мого будинку.
— Та все добре. Більше не гуляй так сама. — перебив мене хлопець та вже збирався іти, коли ми почули звук автомобіля.
Ігор різко схопив мене за руку та притягнув до себе, бо я так і стояла в ступорі, дивлячись на авто, що прямувало просто на нас. Машина різко зупинилися в декількох метрах, а я ще дужче притулилася до хлопця. З авто ледве вилізла п'яна Аня та подивилася на мене. Нею хитало в різні боки, а зі сторони водія вийшов якийсь хлопець теж в нетверезому стані. Ігор помітно почав злитися та це і не дивно, адже цей придурок ледь не заїхав у нас.
— Ей, тобі права в якому місці видали? Чи татусь грошики заплатив? — сказав Ігор та сердито подивився на хлопця, якому було взагалі байдуже. — Ти мене чуєш? Не знаєш, що не можна водити машину в нетверезому стані?
— Та відчепися ти від мене! — крикнув той хлопець, а тоді підійшов до Ані. Дівчина йому широко усміхнулася, похитуючись, а тоді вони почали цілуватися.
Я одразу ж відвернулася, бо це видовище було не з найкращих, а Ігор, здається, вже взагалі закипав від злості.
— Не зважай. — тихо сказала я йому та відійшла.
— На тебе ледь не наїхали! А якщо він когось зіб'є? — хлопець вже зробив декілька кроків у сторону того хлопця зі стиснутим кулаком, але я зупинила його.
— Не варто. Ми можемо просто поскаржитися поліції. — тихо сказала я, а ті двоє продовжували цілуватися.
— Господи, мені гидко на це дивитися. — Ігор скривився, а мені чомусь захотілося сміятись.
— Ну так не дививсь. — сказала йому я.
— Так, напевно я вже піду, бо ще Арчі надивиться тут всякого. Але номера його я все-таки запам'ятаю, а завтра поскаржуся. — він подивився на номера автомобіля та записав їх собі у нотатки. — А ти йди додому.
— Гаразд. — я усміхнулась йому та відійшла. — На добраніч.
— Бувай.
Він махнув мені та пішов у іншу сторону, а я ж просто обійшла ту парочку, що ніяк не могла роз'єднатися та вирішила все-таки дочекатися Аню. Я встала біля дерева, щоб мене не могла помітити мама та вже згодом побачила, що дівчина ледь іде.
— Ох, моя хороша подруга з'явилася! — сказала вона п'яним голосом, коли помітила мене. — Така хороша, що навіть не додумалась мене прикрити перед мамою.
— Що? Ти взагалі у своєму розумі? — я сердито глянула на неї. — Ти залишила мене одну, а сама пішла розважатися кудись з хлопцями. Де ти була?
— З Антоном. — вона розвела руками та засміялася. — Він же такий чудовий, правда?
— Ти в нього ночувала тоді? — вона кивнула, а я просто скривилася від відрази.
— А що тут такого поганого? Тобі можна розважатися з хлопцями, а мені — ні?
— Про що ти взагалі говориш?
— А твій оцей коханий знає, що ти вже давно не...
— Закрий рот! — я підійшла впритул до неї. — Ти не маєш жодного права мене осуджувати. Я не розумію, що з тобою відбувається? Ти ж була такою хорошою.
— Що зі мною відбувається? — закричала дівчина та штовхнула мене. — Та це все через тебе! Поки тебе не було, то мама мені нічого не казала, а тепер тільки й говорить, щоб я подивилася на тебе. Постійно порівнює мене з тобою та каже, що ти така чудова і слухняна. Та мені так і хочеться розповісти їй, яка ти насправді, але я мовчу! А тоді на вечірці? Я ж попросила тебе сказати їй, що я у тебе!
— Ти зараз жартуєш? Мені подзвонила мама і сказала, що ти кудись зникла. Та я хвилювалася за тебе. Думала, що з тобою щось сталося!
— Перестань... — вона з якоюсь відразою подивилася на мене. — Ти могла сказати, що я ночувала в тебе, а потім пішла кудись по справах. Треба було щось придумати, бо ти ж вмієш брехати.
— Аню, замовчи, бо ми зараз посваримось. — серйозним тоном сказала я.
— Я ненавиджу цю твою ідеальність. Мені набридло, що мене постійно порівнюють з тобою! А що буде, коли твоя мама дізнається про твої таємні зустрічі з хлопцем?
— Не говори дурниць! В нас з ним нічого нема!
— Та невже? А мені так не здалося! А вона знає, що він старший за тебе на скільки там.... Зараз пригадаю, — вона поклала руку на голову, намагаючись пригадати, — Ох, згадала! Сім...
— Знаєш, не хочу навіть бачити тебе, ясно! — я відійшла від неї, відчуваючи сльози на очах. — Я довіряла тобі та навіть розповіла свою таємницю, а тобі справді має бути соромно.
— А чого мені соромитись? — крикнула вона, а я вже навіть не хотіла її слухати. — Згадай про свій вчинок! Ти навіть подругу в мене забрала.
— Ось тут ти сама винна. — я похитала головою, бо це вже було справді занадто.
— Та йди ти!
Дівчина кинула на мене сердитий погляд та пішла вниз по вулиці. Її підбори хиталися, а сама вона ледве трималася. Цікаво, чи згадає вона зранку про цю розмову, бо я більше не хочу з нею спілкуватися. Я зайшла в будинки й одразу ж зустрілася з матір'ю, яка вкотре взялася мене відчитувати. Ну а я ж просто не хотіла слухати її, тому піднялася до себе в кімнату. Мені так це все набридло! Я просто сіла на ліжко та важко опустила голову на коліна. Ну чому так? Здавалося, що зовсім недавно я відчувала таку легкість, але сьогодні знову все стало так, як і було раніше. Та і ще ця дурна закоханість.
Декілька днів я просиділа вдома з небажанням кудись виходити. З Анею я не розмовляла після того випадку, а Ігор чомусь почав набагато рідше писати. Ну а я і не наполягала. Не хотілося виглядати закоханою дурепою, що кожної хвилини перевіряє телефон, але насправді саме так все і було.
З самого ранку світило яскраве сонечко, а я просто обожнюю літо. Навіть назвала б себе літньою дитиною. Можливо, моя любов до цієї пори року через те, що я і народилася влітку.
— Збирайся! — в мою кімнату безцеремонно влетіла Кіра, а я від здивування аж підстрибнула на стільці.
— Ох, ти налякала мене!
— Вибач, але ми йдемо зараз до Влада! — вона сіла на ліжко та почала махати руками. — Ненавиджу жару!
— Ну ви йдіть собі, а я тут до чого? — я подивилася на неї, а вона лише очі закотила.
— Тобі треба особливе запрошення?
— Ну мене поки ще ніхто не запрошував, якщо ти не помітила.
— Все, бери купальник! Ти йдеш зі мною і це не обговорюється.
— Я не буду купатися. — різко заперечила я.
— Чому? В них там такий великий басейн.
— Я знаю, який в них басейн. Просто не хочу, от і все.
— Ну змушувати я тебе не буду, але веселитися ти йдеш. — вона подивилася на мене своїми великими карими очима, а потім різко встала. — І це не обговорюється.
— Гаразд. — погодилась я, бо перечити їй нема сенсу.
Ми спустилися на перший поверх, і я побачила, що мама та дядько Олексій сидять за столиком на терасі.
— Я забираю Діану, і ми йдемо до Дани. — сказала їм Кіра.
— Варто було б спершу мене попередити. — почала говорити моя мама.
— Сніжано, перестань. Ти надто хвилюєшся за Діану. — мовив до неї дядько Олексій. — Вона ж не до чужих людей іде.
— Гаразд, нехай йде. — вона перевела на мене свій суворий погляд. — Але ти знаєш, коли маєш повернутися.
— Не хвилюйся. — сказала я їй.
Кіра взяла мене за руку та потягнула до виходу. Того разу вона була без Дані, тож ми удвох попрямували до будинку Влада.
— Ти не ображайся тільки, — почала говорити вона, — але мені страшенно не подобається твоя мама.
— Ох, це не дивно, але може вона не така вже і погана. — відповіла я, бо не люблю, коли говорять щось неприємне про мою маму. — Ти її просто ще не знаєш.
— Мені вистачило того, що я бачу. — дівчина закотила очі, а я завжди дивувалася її прямолінійності.
— Вона просто хвилюється за мене.
— Ага, хвилюється.
Кіра більше нічого не казала на цю тему, але мені не дуже сподобалось, що вона вирішила обговорити мою маму, забувши про вчинки своєї. Як-не-як, але моя мати хоча б не пов'язана з ніякими злочинами. До будинку Влада ми прийшли досить швидко, адже Кірі рот неможливо закрити. Інколи мене це страшенно дратує, але вона така є.
— Привіт! — привіталась я, коли побачила Дану та Влада за столом на терасі.
— Як чудово, що ти прийшла! — усміхнулась дівчина, а я сіла на один зі стільців.
Кіра побігла до свого хлопцям, який щось смажив на мангалі, а я просто подивилася їй вслід та усміхнулася.
Дана пішла на кухню, а я вирішила їй допомогти. Ми різали якісь овочі та робили салат, а я все виглядала чи раптом не прийшов Ігор.
— Когось чекаєш? — спитала у мене дівчина, коли я вкотре подивилася на вхідні двері.
— Та ні, просто дивлюсь. — тихо відповіла я та опустила голову, щоб не було помітно, що я почервоніла.
— Якщо тебе раптом цікавить, де Ігор, — почала Дана, а я подивилася на неї великими очима, — то він прийде трішки пізніше.
— Чому це мене має цікавити Ігор? — байдуже сказала я та взялася різати солодкий перець.
— Ну не знаю, а раптом цікавить?
Я більше нічого не сказала їй, лише допомогла приготувати та розкласти все на стіл. Кіра прибігла зі шматком м'яса на тарілці, який їй відкинув Даня та почала його їсти. Здається, їжа — то для неї найбільша радість.
— Подай мені кетчуп, — сказала вона до мене, а я ж ледь стримуючись, щоб не засміятися, передала його їй.
— Ох, дещо все-таки ніколи не змінюється. — Дана закотила очі та почала кидати собі на тарілку салат. Вона ж у нас схиблена на здоровому способі життя та правильному харчуванні, а Кіра ж зовсім інша. Чесно, дивно, що такі різні дівчата можуть бути сестрами.
В плані їжі я більше подібна на Кіру, тому теж взяла собі шматочок м'яса та почала його їсти. Та я ледь не подавилася, коли помітила, що прийшов Ігор та ще й не один. Він тримав за руку якусь дівчину, а у мене всередині наче все перевернулося.
— Всім привіт! — радісно сказав він та поклав свої руки їй на плечі.
— О, привіт! — Влад потиснув йому руку, а тоді кивнув дівчині. — Аліно, радий тебе бачити. 
— Не знала, що у тебе є хтось. — прямо сказала Кіра, а мені взагалі стало так ніяково та боляче.
— Ми лише декілька днів зустрічаємось. — відповів хлопець та відсунув стілець, щоб дівчина сіла.
— Дякую, милий. — сказала вона, а він усміхнувся їй та сів поруч.
Мені хотілося втекти звідси, але я повинна сидіти, щоб не видати себе. Звісно, куди мені до неї? Дівчина така красива, гарно одягнена та нафарбована. Ну а я ж ходжу в цих сарафанах та зовсім без макіяжу. Невже я справді на щось сподівалася? Від цих думок хотілося сміятися, але ще більше — плакати.