Розділ 3

— Це мій знайомий. — швидко сказала я та важко видихнула. — Хороший друг Ані. Вона залишилася на вечірці, а його попросила провести мене, щоб я не йшла додому сама.
— І це все? — мама підозріло подивилася на мене, а я лише кивнула. — Сподіваюсь, що все так, як ти кажеш.
— Можеш не хвилюватися так за мене. — я легенько усміхнулась їй. — Я більше ніколи не зроблю такої помилки та завжди буду обережною, обіцяю.
— Ну гаразд. — змирилась мама та відійшла від мене.
— На добраніч. — швидко сказала я та побігла до себе в кімнату.
Ненавиджу брехню, а ще більше, коли обманювати доводиться мені. Якось навіть трохи соромно стало, що я так легко збрехала їй без крапельки сумління, але це був єдиний вихід. Якби я сказала їй, що Аня покинула мене і мені довелося самій йти пішки, то вона більше б ніколи нікуди не відпустила мене. Ну і ще не хотілося уточнювати про Ігоря, бо я і сама не знаю, хто він для мене.
Я швидко переодягнулася в піжаму та лягла спати, але от заснути мені ніяк не вдавалося. Я крутилася з однієї сторони в іншу, а тоді взяла свій телефон. Вночі завжди хочеться робити якісь божевільні речі, тож я вирішила пошукати Ігоря в соціальних мережах. Знайти його профіль в Інстаграмі було зовсім не складно. Я дивилася на його фотографії й щось дивне з'явилося всередині. Навіть не знаю, як так вийшло, але я зовсім випадково натиснула на сердечко. Чорт! Тепер подумає, що я зацікавилась ним. А фотографія дійсно гарна, і як тут не закохатися? Забирати сердечко не було сенсу, тож я просто залишила все так, як є, з надією, що він не помітить, або не зрозуміє, що це я. У мене було лише одне фото з чорно-білим ефектом. То може він і не впізнає мене?
Я швидко вимкнула телефон та поклала його на тумбочку. І як же це я так спалилася? Тепер він подумає, що я в нього закохалася.
Я все-таки заснула, але десь о другій ночі мене розбудив рингтон мого телефону.
— Алло...— сонним голосом вимовила я, навіть не подивившись, хто дзвонить.
— Діано, ти в порядку? — почула я голос Ані.
— Ого! Ти навіть згадала про мене! — вражено сказала я.
— Ну не ображайся, — почала говорити вона, — Просто я... Я зараз з одним хлопцем, а він мені вже давно подобається.
— Та я помітила. — роздратовано сказала я.
— Вибач, але ти мусиш мені допомогти.
— Що? І як же я допоможу тобі?
— Якщо моя мама раптом буде до тебе дзвонити, то скажеш їй, що я ночувала у тебе, гаразд?
— Ти зараз це серйозно? — трохи сердито сказала я.
— Будь ласка, це дуже важливо для мене.
— Не можу повірити, Аню! Ти залишила мене саму, не відповідала на мої дзвінки, а тепер ще й хочеш, щоб я брехала твоїй мамі? Ти взагалі подумала, як я доберусь додому? Сама попросила мене піти зі мною, а потім сама ж залишила!
— Я тобі все поясню. Будь ласка, Діано...
— Ну гаразд!
Я збила дзвінок та сердито кинула телефон на ліжко. Як же вона розізлила мене. Хіба подруги так роблять? Я тепер ще й мушу брехати її матері, супер!
Тепер тим більше не могла заснути, тому я почала дивитися щось у телефоні, і як же я здивувалася, коли помітила, що Ігор почав стежити за моїм профілем. Якась дурна усмішка з'явилася на моєму обличчі, а по всьому тілу пройшлося якесь приємне тепло. Я ж натиснула, щоб теж відстежувати його, і вже через секунду побачила, що він написав мені повідомлення:
«Чому не спиш?» — таке просте питання, а радості наче мені хтось рахунок на тисячу гривень поповнив.
«Не хочеться, а ти чому?» — швиденько відписала я.
«Я переважно пізніше лягаю спати. Хм, а ти вирішила пошукати мене в соцмережах?;)» — я чомусь одразу ж почервоніла, а ще й цей смайлик в кінці.
«Це вийшло випадково. І не думай, що я шукала тебе. Я взагалі-то фільм дивилася.» — збрехала я та зловила себе на думці, що сьогодні надто багато обманюю.
«І що за фільм?» — спитав він, а я зрозуміла, що влипла, адже в голову мені нічого не приходило.
«Та це мелодрама. Тобі не сподобається.» — я вирішила уникнути відповіді з назвою фільму, бо ще подумає, що у мене поганий смак.
«Ясно, я зрозумів.»
Ось так цілу ніч ми переписувалися ні про що, аж поки у мене повністю не розрядився телефон. Дивно, але у мене такого ніколи не було. Так, це було більше дружнє спілкування, але мені так приємно стало. Як тільки я проснулася зранку, то одразу ж написала йому. Ще й хвилювалася чи він відпише, а потім кожної хвилини перевіряла. Схоже, я вже точно збожеволіла. А ще потім раділа, коли помітила повідомлення від нього.
Я відчинила вікно та вдихнула тепле літнє повітря. Сонечко так яскраво світило, що у мене з'явився дуже хороший настрій. Я швидко забігла на кухню та накинула собі в тарілку холодний пломбір, а зверху поклала ягоди. Потім я вийшла на вулицю та сіла собі на лавку біля нашого будинку. Мама Ані до мене так і не телефонувала, тому мені навіть не довелося їй брехати, але тепер я дуже сумніваюся в нашій дружбі.
— А що це ти тут сидиш? — спитала у мене мама та сіла поруч.
— Погода така чудова. — відповіла я та усміхнулася. — От якби поїхати кудись на море.
— Поїдемо колись. — мама легенько усміхнулась мені. — Знаю, що обіцяю тобі це вже років десять, але думаю, що ця твоя мрія здійсниться.
— Я на це дуже сподіваюсь. Мамо, Дана запрошувала мене сьогодні прийти до неї. Можна я піду?
— Тільки ненадовго. — вона усміхнулась мені та піднялася.
— Дякую.
Я швидко піднялася до себе в кімнату та відчинила шафу. Ще минулого тижня Дана казала, що вони усі збираються у Влада, тож вона і мене запросила. Мені не хотілося йти, але Ігор написав, що буде там, а я чомусь так сильно захотіла його побачити. На вулиці було дуже жарко, тому я вдягнула легенький літній сарафан з квітковим принтом та зручні білі кеди.
Я йшла близько п'ятнадцяти хвилин до будинку Влада, але вже здалеку чула якийсь шум. Цікаво, а скільки їх там? Може варто повернутися назад додому і навіть не показуватися? Але вже було запізно, бо мене вже встигли побачити. Я невпевнено підійшла до компанії та привіталася. Біля басейну сиділи Дана з Владом та Артур. Кіра ж грала з Ігорем в бадмінтон, а Даню я ще поки не бачила.
— Ти все-таки прийшла! — усміхнулась дівчина.
— Дома було трохи нудно, а погода така чудова. — відповіла я та сіла поруч.
— Ох, я не можу більше. — біля нас з'явилася захекана Кіра. — Ненавиджу спорт.
— Ей, та ми ж тільки почали. — розчаровано сказав їй Ігор.
— Я краще полежу та морозива поїм, а ти он собі Діану візьми. — мовила дівчина та лягла на траву. — Я впевнена, їй сподобається.
— Яка ж ти нудна. — засміявся хлопець та передав їй пляшку з якоюсь водою. — Як тільки Даня тебе терпить?
— Він мене любить. — огризнулась вона, а потім штовхнула його.
— Ходімо, Діано, пограємо в бадмінтон. — сказав мені Ігор, а я помітно напружилась.
— Ох, та ні... Я не люблю... — почала відмовлятися я.
— Ну ходімо! — він простягнув мені руку, а я трохи вагаючись прийняла її.
— Я не вмію грати в бадмінтон. — згодом зізналась я.
— Тут нема нічого складного. — він дав мені в руку ракетку. — Тим більше, ми ж лише просто будемо відбивати. У нас тут не так, як у великому спорті.
— Я просто раніше ніколи не грала в таке.
— Значить, дивись! — він показав мені якусь незрозумілу штуку, яка тут слугує замість м'ячика. — Ось це — волан. Все, що ти маєш зробити — це просто підкинути його і відбити.
Він продемонстрував мені, а я подивилася, як ця штука відлетіла високо вгору.
— Гаразд, я спробую. — я легенько підкинула волан та вдарила по ньому ракеткою. На жаль, видовище було немічне та жахливе, а Ігор лише сміявся з мене. — Кажу ж, не вмію я.
— А я тут для чого? Зараз навчимо. — усміхнувся він, а я знову замилувалася його усмішкою.
Хлопець намагався навчити мене, але, напевно, це далеко не моє. Хоча потім мені навіть вдалося декілька разів відбити, тож я стрибала наче дитина. Такою радісною я вже давно не була. Я відчувала якусь легкість та піднесення, а можливо навіть щастя. Не знаю, але це були надзвичайні відчуття. Ми бігали наче діти, і мені стало страшенно жарко.
— Все, я більше не можу! — втомлено та захекано сказала я, піднявши обидві руки.
Я сіла собі на траву, а потім просто лягла, подивившись у небо.
— Ну ти хоча б довше протрималась, ніж Кіра. — сказав Ігор та ліг поруч. — Таке чисте небо.
— Ага, — заворожено сказала я та подивилася на нього, важко дихаючи, — давно мені не було так весело.
— Ну я можу тепер хоч кожен день тебе веселити. — усміхнувся Ігор та пильно подивився на мене. — В тебе є ластовинки.
— Що? — тихо спитала я, а потім зрозуміла, що він має на увазі. — Ох, так! Вони в мене завжди є, але влітку найбільш помітні.
— Гарно.
— А мені не подобається.
— Чому?
— Не знаю. — я знизала плечима.
— І колір волосся в тебе дуже гарний. А ще очі такі яскраві. Ти красива дівчина, Діано, справді. — він якось по-особливому подивився на мене, а моє серце почало швидше битися. — Яскрава, наче сонечко. Ну а ще тобі дуже пасує усмішка. Роби це частіше.
— Що робити?
— Усміхайся, радій, будь щасливою. Не треба закриватися в тому образі, будь собою.
Хлопець піднявся та просто пішов, а я продовжила лежати на траві, дивлячись на небо та обдумуючи його слова. Можливо він має рацію, і мені варто жити так, як я хочу? А ще мені дуже сподобалися його слова про мене. Напевно, я закохана дурепа, бо радію, що йому подобається моя зовнішність. Стоп.... Я ж не закохалася в нього, чи...? Не знаю, але в мене точно є до нього почуття. Та тільки те, що він вважає мене гарною, не означає, що він закоханий. Можливо, я його просто цікавлю як друг? Якось це надто заплутано, а ще він достатньо старший за мене. Йому вже двадцять два, а мені ще шістнадцяти навіть нема. Хіба може бути якесь кохання?
Я повільно піднялася та попрямувала до компанії, яка про щось голосно сперечалася. Того разу хлопці дискутували про футбол, а я ж просто сіла біля Кіри, яка величезною ложкою їла морозиво. Дещо таки ніколи не змінюється.
— В них часто таке? — спитала я, бо хлопці чомусь сильно сварилися.
— Постійно. — вона закотила свої очі та взяла ще одну ложку. — Будеш морозиво?
— Буду.
Я почала теж їсти та слідкувати за ходом суперечки. Загалом це було цікаво, а моментами весело. Бути в компанії цих людей мені так подобалось, а ще я раділа, що доля звела мене з ними. Але от чи будуть вони моїми друзями завжди? А ще мені б хотілося, щоб один з них був дечим більшим, ніж просто друг.
— До тебе телефон дзвонить. — перервала мої думки Кіра.
— Ох, справді. — сказала я та відійшла на декілька кроків, коли помітила, що мені телефонує мама.
— Діано, скажи мені, будь ласка, а де Аня? І чому вона мала ночувати у нас? — спитала мама, а я помітно напружилась.
— А...а що таке? — розгублено заговорила я.
— Просто зараз її мама сидить у мене на кухні та стверджує, що Аня у нас, адже вона ще досі не повернулася з вечірки!
— Як це не повернулася? — схвильовано мовила я.
— На дзвінки вона теж не відповідає. Діано, ану вже додому! Зараз ти нам все поясниш!
— Гаразд, я зараз буду.
Я почала швидко телефонувати до Ані, але вона була поза зоною. Мені стало страшно і я швидко побігла додому, навіть не попрощавшись. Боже, а якщо з нею щось сталося? І як це все пояснити мамі?