Розділ 1

Шість років тому
Соромно... Як же соромно та огидно... Я сиділа на своєму ліжку, обійнявши себе руками та плакала. Звідки я взагалі могла знати, що так станеться? Я ж лише пішла з подругою на вечірку. Мама дивитися відео на своєму телефоні, а потім змінюється за секунду. І я знаю, що вона бачить мій сором. Знаю, що просто зараз вона ненавидить мене.
— Діано, що це? — вона подивилася на мене, відкривши рота, а я просто плакала. — Ти хоч уявляєш, що зробила?
— Мамо, я не знала... — почала говорити я.
— Що значить не знала? Та ти сама, ледь не вішаєшся на цього хлопця. — крикнула мама та кинула телефон об стіну. — Через тебе я все втрачу! Як це взагалі сталося?
— Я...Я не пам'ятаю, — схлипуючи сказала я. — Я пішла з Юлею на вечірку до її хлопця, а там познайомилася з її другом. Він запросив мене на побачення і я погодилась. Ми випили якийсь напій, а далі я нічого не пам'ятаю. Чесно... Я проснулась в його ліжку, а він мене просто вигнав. Я не можу, це жахливо, і мені так соромно...
— Соромно? — мама з огидою подивилася на мене. — Треба було раніше думати про сором! Тобі ще навіть п'ятнадцяти нема!
— Я не хотіла цього, він змусив мене. — тихо сказала я.
— Та невже? А на відео виглядає так, наче ти сама його спровокувала. — продовжувала кричати мама.
— Він щось підсипав мені, я не знаю що, але через це я не могла себе контролювати. — я подивилася на неї очима, повними сліз. — Що тепер буде? Ми звернемось в поліцію?
— Ти взагалі з глузду з'їхала? — мама хмуро подивилася на мене та склала руки на грудях. — По-перше, вже пройшов місяць і у твоїй крові нема ні грама наркотиків. По-друге, на відео все виглядає так, наче ти й не була проти, а по-третє, мені не потрібно ще більшого сорому!
— А що... Що ми будемо робити?
— Він шантажує мене грошима. — вона сердито подивилася на мене. — Хоче забрати усе, що дісталося мені від батька, і знаєш що? У мене нема іншого вибору.
— Ти даси йому гроші? — спитала я.
— Я мушу це зробити, а тоді ми з тобою переїдемо в інше місто. Якомога далі звідси, і ти вже більше ніколи не будеш такою.
— Якою?
— Такою яскравою, красивою та цікавою! Я не хочу, щоб ти привертала увагу хлопців. — вона відчинила мою шафу та почала витягувати всі короткі сукні. — Ніяких спідниць, шортів та яскравого макіяжу.
— Мамо, ти це серйозно? — я піднялася та підійшла до неї.
— Ніяких нових друзів, хлопців та вечірок.
— Ти...
— Я забороняю тобі, зрозуміла? Відтепер ти розповідаєш мені про кожен свій крок, і щоб такого більше не повторилося!
— Будь ласка...
— Збери це все у сміттєві пакети та викинь, а я завтра перевірю. — вона показала мені на купу речей, що лежала на підлозі, а потім з відразою подивилася на мене. — Сором тобі!
Вона ось так просто вийшла з кімнати, а я ридала наче мала дитина, скидаючи улюблені сукні в пакет. Як же ж можна так? Хіба я знала, що так буде?
Пів року тому мама отримала в спадщину будинок свого батька, який, на жаль, ніколи не взнавав нас. Це для всіх було дивно, а мама через образу продала той будинок та отримала величезну суму. Вона хотіла відкрити свій салон, але тепер змушена віддати все, щоб прикрити мій сором, і щоб те відео не сплило. Я ж не думала, що мене так використають. Чомусь я була впевнена, що подобаюсь йому, а він так вчинив зі мною заради грошей.
Я викинула всі свої речі та косметику. Залишала усього по мінімуму. Мама ясно дала зрозуміти, що я тепер не повинна привертати увагу своєю зовнішністю, тому мені нічого не залишалося, як приміряти на себе образ сірої мишки.
Мама віддала всі гроші, а на ті, що лишилися, зняла нам невеличку квартиру в іншому місті. Мені довелося піти в нову школу, але чомусь мене зовсім не хотіли сприймати. Я була надто тихою, надто скромною та надто простою. Однокласники просто не розмовляли зі мною, тож я навіть за партою сиділа одна. Це і не дивно, адже мало хто звертав увагу на дівчинку в штанах та сірих кофтах. Ну і завжди мінімум косметики, а волосся стягнуте в тугий хвіст.
Мама познайомилася з Олексієм — її начальником, і зовсім скоро ми переїхали в його будинок. Він чудовий чоловік і одразу ж полюбив мене. Звісно, я ж завжди була надто слухняною. З його старшою донькою Даною я вже встигла познайомитись, і вона мені навіть дуже сподобалось, але про молодшу я чула лише погане. Зараз вона в одинадцятому класі та живе з матір'ю. Це навіть дуже добре, бо з тих слів я зрозуміла, що ми суцільні протилежності.
У мене з'явилася подруга Аня. Вона неподалік від нас живе і ми познайомилися з нею в перший же день. Мені вона так сподобалась тим, що завжди намагалася мене розсмішити. Навіть її мама полюбила мене та сказала, що я набагато краща подруга для Ані, ніж молодша донька Олексія. Колись вони були найкращими подругами, але зараз, здається, навіть не спілкуються.
Вже майже цілий семестр я провчилася в цій школі, а у мене не знайшлося жодного друга, лише Аня. Та декілька тижнів тому в коридорі я випадково стикнулася з якоюсь дівчиною. Вона була надто красивою та такою, якою я завжди хотіла бути. Сміливою, яскравою та навіть особливою. Дівчина мені одразу ж сподобалась і як же я здивувалася, коли вона сказала, що у неї нема друзів і вона хотіла б, щоб я стала її подругою. Всередині одразу ж з'явилося відчуття якогось щастя, тому я без вагань погодилась. Потім ми ще декілька разів стикалися, поки я не наважилась їй зателефонувати та запросити прогулятися. Ну а тоді вже я розповіла їй все, бо хотіла, щоб хтось дізнався мою історію. Кіра почала говорити, що нам варто було звернутися в поліцію, але те, що ми бачимо на відео та те, що було насправді — це зовсім різні речі, і ніхто мені не повірить. Особливо, якщо пройшло вже стільки часу. Кіра запросила мене сходити з нею на вечірку до її друзів. Я дуже сильно хотіла відмовитись, але потім зрозуміла, що мені набридло ховатися в цьому образі та цьому світі, тому я погодилась.
Цілий вечір думала, що мені вдягнути таке, щоб мама не заборонила мені. В мене хоч і не було зовсім коротких суконь, але зараз моя мати дуже сувора. Тож мій вибір впав на коричневу в'язану сукню. Я навіть волосся залишила розпущеним та нафарбувала собі стрілки.
— Я йду з Анею та її другом в кіно. — сказала я, коли мама та дядько Олексій вечеряли.
— От і чудово! Повеселись там, але не довго. — сказав чоловік та усміхнувся мені.
— Дивно, що ти вирішила сказати це просто зараз, а не раніше. — мама скептично пройшлася по мені поглядом. — Ну гаразд, але щоб о десятій ти вже була вдома.
— Добре.
Я вдягнула свою куртку та вийшла на вулицю. Все навкруги було білим, адже зима вирішила того року активно лютувати, але от я ненавиджу холод. І ніколи не любила його. Навіть влітку я завжди беру светр, коли хоч трішки стає холодніше.