Пролог

Я їхала в автобусі та вдивлялася у пейзажі, що мелькали перед моїми очима. Як довго я не була тут? Чотири роки... Як тільки закінчила школу, то одразу ж поїхала в інше місто на навчання. Я б могла повернутися, чи навіть приїхати на декілька днів, але я не хотіла, адже надто боляче було повертатися. Та і нікому взагалі я не потрібна. Мама була надто зайнята своїм новим чоловіком та новою сім'єю. Вона у мене була досить молода, та і дядько Олексій теж, тому вони п'ять років тому всиновили десятирічного хлопчика. Я його дуже полюбила, бо він справді був надзвичайним хлопчиком. Максим декілька разів приїжджав до мене, але мама вирішила відректися від своєї доньки. Дуже сильно  вона образилась через те, що я обрала університет в іншому місті, та ще й вступила на філологічний факультет. Та тільки вона не знає, що це було моїм єдиним шансом забути його... Того, кого я кохала понад усе... Того, хто розбив моє серце, навіть не моргнувши оком... Того, хто не відповів мені взаємністю...
Після довгих дванадцяти годин їзди, автобус зупинився на автовокзалі. Зараз лише початок травня, але так сильно сонячно, що мені в джинсах та кофті було дуже жарко. Як тільки я вийшла з автобуса, то одразу ж пішла до стоянки автомобілів. Не знаю, але жити з мамою я напевно все одно не буду. І це не тому, що вона буде проти. Я справді не хочу знову переживати те, що і раніше. Не хочу бачити її розчарованого погляду. Минулого тижня вона подзвонила мені та сказала, що я обов'язково повинна повернутися. Це мене одразу ж насторожило, але я вирішила не розпитувати. Точніше, вона навіть не захотіла розповісти мені причину такого мого раптового приїзду. Спочатку я відмовилась, але коли вона почала мене просити, то я справді здивувалась. Вона в мене завжди була надто гордою, а повернення — це поки єдиний шанс зрозуміти таку її поведінку.
— Діано! — почула я знайомий дівочий голос, і зовсім не здивувалася, коли моя подруга Кіра кинулась мені на шию. — Як же я давно тебе не бачила! Ти така гарна!
Вона взялася розглядати мене своїми карими очима, а тоді широко усміхнулася. Кіра теж трохи змінилася. Подорослішала, стала ще гарнішою, і ще більш яскравою. Звісно, це тільки я могла в таку погоду вдягнути чорну теплу кофту. Вона ж тут просто сяє в тонкій червоній блузці та чорних шортах. Ну і підбори, куди ж вона без них?
— А ти що тут робиш? — трохи здивовано спитала я.
— Твоя мама сказала, що ти приїдеш, от я і вирішила зустріти тебе. — відповіла вона.
— А якби я не приїхала? Треба було повідомити мені.
— Ага, і зруйнувати весь сюрприз? — дівчина закотила очі та взяла мене під руку. — Я взагалі-то встигла скучити за тобою. Це вже буде майже рік, з того часу, як ми бачились.
— А я казала тобі приїхати минулого місяця. — дорікнула я та подивилася на неї.
— Ох, ти ж не знаєш! Два тижні тому помер тато Дані. — тихо сказала Кіра коли вела мене до свого авто.
— Ого! А що з ним сталося? — здивувалась я та легенько здригнулася.
— Серцевий напад. — мовила вона та зупинилася біля гарненької білої машини.
— Твоя? — спитала я та оглянула автомобіль.
— Пів року тому Даня подарував мені. Я ж взагалі не люблю автомобілі, але він наполіг. — дівчина витягнула щось з переднього сидіння та передала мені. — Це тобі подарунок на честь повернення.
— А що це? — здивувалась я та розкрила красиву зелену коробочку. Це був гарненький браслет з цікавими мінералами смарагдового кольору. — Ой, він неймовірний.
— Я як побачила його, то одразу ж взяла тобі. Ще й колір твій улюблений. — дівчина усміхнулась та виїхала зі стоянки. — Ох, я така рада, що просто нема слів. Два тижні тому повернулася Єва, тепер ще й ти. Нарешті! Нарешті у мене будуть ще й подруги, а не лише дратівлива сестра.
— Як же я скучила за тобою. — сказала я та засміялася.
— Не розумію, чому ти не приїжджала сюди ніколи? За стільки часу жодного разу не приїхала, навіть на свята? — вона пильно подивилася на мене, а потім спрямувала свій погляд на дорогу.
— Не хотілося. — сказала я та понурила голову. — Не знаю...
— Ясно. — протягнула дівчина та закотила очі. — Не хочеш говорити — не кажи, але інколи варто ділитися своїми проблемами.
— Вибач, але це особисте. Можливо, колись розповім тобі. — я легенько усміхнулась їй.
— Ну гаразд, і чим ти тепер займатимешся тут?
— Не знаю. — я знизала плечима. — Спершу дізнаюся, чому мама так наполягала на моєму поверненні, а потім щось вирішу. Ти, до речі, не знаєш, що ж таке сталося, що вона згадала про мене?
— Без поняття.
Цілу дорогу Кіра розповідала про свою роботу, стосунки з тепер вже її нареченим  та про романтичне освідчення на березі моря. Історія, яку я вже чула тисячу разів, але з її вуст готова слухати вічно. Яка ж вона щаслива, що можна лише позаздрити, але я дуже рада за неї. Ми приїхали до такого знайомого мені будинку, в якому я колись прожила майже два роки.
Як тільки я вийшла, то одразу ж в голові з'явилися спогади. Зовсім недалеко жив він. Хвилин п'ятнадцять пішки, не більше. Я так часто прогулювалась колись тою вуличкою з надією побачити його, що зараз соромно. Соромно, що я була так сильно закохана в того, хто не цінував цього. В того, кому було так байдуже на мої почуття. Цікаво, а ми зустрінемось колись з ним? Чи впізнає він мене?
— Ти свої речі не збираєшся забирати ? — перервала мої думки Кіра, яка раптом встала біля мене.
— Ох, я задумалась.
Я винувато усміхнулась їй та витягнула свою валізу. Ну а потім ми пішли до будинку, де вже на порозі мене зустріла мама. Як же я давно не бачила її... Вона змінилася, навіть дуже. Чомусь сильно схудла, і багато зморшок з'явилося. Навіть косметика не змогла приховати її старість. Вона легенько усміхнулась мені та пройшлася поглядом по моєму тілу. Так, виглядаю я не надто ідеально, і зовсім не так скромно, як вона звикла. Моя кофта доволі велика, тому вільно спадає з одного плеча і погляд матері був спрямований саме на цю частинку мого тіла.
— Привіт. — усміхнулась їй я та відчула, як завмерло моє серце.
— Я рада, що ти нарешті повернулася. — сказала вона та обійняла мене. — Ти мені зараз дуже потрібна, доню.
— Мамо, щось сталося? — спитала я та подивилася в її зелені очі.
— Все добре. Просто я дуже сильно скучила за тобою. — вона погладила мене по голові, а я чомусь дуже сильно здивувалася.
Вона ніколи не проявляла до мене своєї любові, завжди була холодною та надто суворою, а зараз...
Ми зайшли всередину та сіли за великий стіл у вітальні. Кіра вирішила теж приєднатися до нас, хоча я і знала, що вона не любить мою матір. Так само, як і мама не може її терпіти.
— Діанко, ти вибач, що я стільки часу уникала тебе, і взагалі... — вона трохи винувато опустила голову.
— Мамо, що відбувається? — я подивилася на неї. — Чому ти так сильно хотіла, щоб я повернулася?
— Просто я дуже сильно скучила за тобою. — відповіла вона та взяла мене за руку. — І я хочу виправити усі свої помилки.
— І це все? — серйозно спитала я, а вона просто кивнула. Чомусь мені зовсім не вірилось, що все це криється в її бажанні помиритися зі мною. Тут щось набагато складніше.
— А де Максим? — поцікавилась Кіра коли жувала салат. Точно, вона ж у нас постійно їсть.
— Він ще в школі. — відповіла їй моя мама. — Ну а потім він ще ходить на англійську та вчиться грати на різних музичних інструментах. От зараз вивчає скрипку, а перед тим була гітара.
— Який же талановитий хлопчик. — вражено сказала Кіра. — Але краще б він у такому віці ходив на вечірки.
— Діано, я підшукала тобі роботу. — звернулась до мене мама, а я здивовано подивилася на неї.
— Яку ще роботу?
— Ну ти ж щойно отримала диплом, а в компанію Савчуків потрібен перекладач, я взнавала. А ще я впевнена, що вони залюбки приймуть тебе.
— Я не знаю... — почала трохи розгублено говорити я.
— Не хвилюйся, я вже про все домовилась і завтра о дев'ятій ранку в тебе співбесіда зі своїм начальником. — вона усміхнулась мені, а я подивилася на Кіру. Дівчина лише знизала плечима та продовжила їсти.
Згодом подруга все-таки пішла, а я ж почала облаштовуватися у своїй кімнаті. Колись саме в ній я і жила. Я розклала свої речі в шафу, а також витягнула подарунки, які привезла рідним. Чомусь мені було надто сумно, адже всередині з'явилося якесь дивне хвилювання. Я розуміла, що колись побачу його, але чомусь дуже страшно. Я підійшла до дзеркала та оглянула себе. Руде волосся до плечей та ясні зелені очі завжди виділяли мене серед звичних блондинок та брюнеток. Струнка фігура та середній зріст робили мене більш тендітною. Я не могла похизуватися неймовірною красою чи чимось незвичайним. Я була надто простою, тому, напевно, він і не закохався в мене.
— Ого! Які люди! — раптом крикнув Максим, а я аж налякалася. Він підбіг до мене та підняв на руки.
— Господи, відпусти мене! — почала сміятися я та вдарила його по плечі.
— Я так радий, що ти повернулася. — він подарував мені свою неймовірну посмішку та поставив на підлогу. Я ж поклала свої руки йому на плечі та оглянула його з ніг до голови. Який же він був красивий. З такими неймовірними очима горіхового відтінку та темним волоссям. Його шкіра була злегка смуглявою і це додавало якогось особливого шарму.
— Як же ти змінився! — сказала я та обійняла його.
— Звісно, ти ж бачила мене аж два роки тому.
— Напевно, всі дівчата в школі за тобою бігають. — я подивилася на нього, примруживши очі.
— Ага. — він засміявся.
— А ти кудись ідеш? — я помітила, що хлопець вдягнений в нові речі.
— У мого друга вечірка, але мама про це не знає, тому я зараз тихенько втечу, коли вона засне. — відповів він, а я просто засміялася з нього.
— Ти боїшся маму?
— Звісно, ти хіба не знаєш її? — він підморгнув мені та поцілував у щоку. — Бувай!
— Повеселись там!
Він вийшов з моєї кімнати, а я прийняла ванну та лягла спати. Завтра зранку потрібно швидко встати, щоб зібратися, але я чомусь довго не могла заснути. Надто сильно тривожили думки. І як же це не дивно, але я проспала. На цілих пів години!
З самого ранку бігала по кімнаті та не могла обрати свій наряд. Я все ж зупинилася на сірій в дрібну клітинку спідниці до колін та такій же блузці. Своє волосся я легенько накрутила, а губи підвела яскраво-червоною помадою. Це завжди виділяло мої очі. Хоч мій образ зовсім перечив ідеальному уявленню моєї матері, але мені було байдуже. Вона лише глянула на мене краєм ока та невдоволено посміхнулася, але нічого не сказала мені. Так, знаю, що цей топ трохи короткий, але мені подобалося те, як в цілому все виглядало.
Я вибігла на вулицю та попрямувала до таксі, яке попередньо викликала. Якщо мене раптом приймуть на роботу, то треба буде якось організувати собі добирання. Автобусна зупинка звідси далеко, а водити автомобіль я не вмію. Можливо, підшукаю собі житло ближче до офісу.
В останній момент я згадала за своє резюме та почала запихати його в теку. Як-небудь закривши її, я передала гроші водієві та вибігла з автомобіля. Мої каблуки стукали по асфальті, а потім по плитці, коли я швидко прямувала до входу.
— Чорт! — скрикнула я, коли помітила, що з моєї теки випали деякі листки.
Я різко розвернулася, щоб підняти їх, але випадково послизнулася на плитці. Таким чином я впала на чоловіка, який йшов поряд та щось зосереджено дивився на своєму телефоні. Я голосно скрикнула та повалила його на землю, опинившись зверху на ньому. Всі мої папери розлетілися, а телефон з його рук випав.
— Вибачте, будь ласка, я випадково. — тихо сказала  я, все ще лежачи на ньому.
— Діана? — спитав він, і я вперше глянула на цього чоловіка.
Моє серце затремтіло, коли я побачила ці неймовірні карі очі, цей прямий ніс та ці палкі губи, які колись сама ж і поцілувала.
— Ігор? — прошепотіла я та різко піднялася з нього.