3

Вечірня суперечка батьків неабияк заінтригувала їхнього сина. Назар прекрасно розумів, що його тато теж колись був молодим і мав своїх численних прихильниць, бо якщо вірити фотознімкам з сімейного альбому, виглядав він тоді доволі стильно та симпатично. Напевне існували й такі уподобання серед дівчат, що не залишали його серце байдужим від їхньої юної вроди. Однак розум парубка вперто відмовлявся сприймати навіть гіпотетичне припущення того, що обраницею батька могла стати хтось інша, а не мама. Вони були наче створені одне для одного, а тому мамині прискіпування виглядали недоречними та сміховинними. То чому ж вона так завелася від імені Сніжана й яке місце в житті батька займала колись ця жінка?

Нагода отримати відповідь на свої запитання й поговорити з татком віч-на-віч з’явилася в юнака вже наступного дня. У нього саме випав вихідний, і щоб даремно не байдикувати Назар навідався в батькову майстерню, допомогти йому з ремонтом старої софи чергового клієнта та заодно відверто побалакати. Спершу бесіда між ними «не клеїлася», бо тато чомусь був без настрою і не горів особливим бажанням теревенити з сином. Однак до вечора замовлення було виконане, батько отримав хорошу винагороду за свою роботу й від того помітно повеселів.

По дорозі додому вони заскочили в бар, традиційно пивом й таранькою відзначити успішне закінчення робочого дня. І ось вже тут парубку вдалося розговорити татка. Павло Тимофійович всміхнувся та розпочав свою розповідь з запитання:

– Тебе так схвилювала наша вчорашня суперечка за вечерею? Можеш не перейматися тим що трапилося. Насправді я ніколи не зраджував твоєї мами, навіть в думках і для її ревнощів немає абсолютно ніякого підґрунтя. Так, колись давно, ще в часи своєї юності я дружив зі Сніжаною. Тоді ще були живі твої дідусь з бабусею і я частенько приїздив в село, щоб провідати та допомагати їм. В Підгайцях у мене було чимало приятелів, серед яких і ця дівчина. Деякий час ми навіть зустрічалися, хоча великих почуттів до неї я не мав. Так, погуляти на сільській дискотеці, провести після танців додому, невинний поцілунок на прощання і нічого значущого.

Вона теж здавалося сприймала наші стосунки не надто серйозно. З радістю приймала мої жартівливі залицяння та скромні подарунки, однак варто було мені повернутися до міста, як у неї з’являвся інший кавалер. Була доволі вродливою і не могла нарікати на відсутність уваги місцевих хлопців. Я не надто переймався такою легковажною поведінкою дівчини, бо повторюю ніколи не мав серйозних планів щодо неї, не давав клятв вірності і не очікував чогось подібного з її сторони. Ми були просто добрими друзями котрі разом весело проводили вільний час, а все інше як співається в цій пісні: «Ні обіцянок, ні пробачень».

Згодом я зустрів твою маму, закохався у неї до безтями і в Підгайці став приїздити все рідше й рідше. Сніжана деякий час намагалася відновити наші стосунки, та врешті-решт збагнула що все це даремно і дала мені спокій. А незабаром до мене дійшли слухи, що вона зійшлася з одруженим чоловіком з сусіднього села, розбила його сім’ю й навіть спромоглася вийти за нього заміж. Правда новоспечене подружжя разом прожило недовго. Чоловік Сніжани був за професією гірняком, на шахті де він працював трапилася аварія і він загинув. Після цього трагічного випадку жінка ще довго десь тинялася світом, а потім все таки повернулася в Підгайці до своїх батьків. Тепер, коли приїжджаю в село, ми інколи бачимося і можемо перекинутися кількома фразами, оце й все. А чого твоя мама взяла, що Сніжана на мене ще й досі претендує, мені, зізнаюся чесно, невтямки.

– Може ти ненароком дав їй якісь причини для ревнощів? – допитувався Назар. – Щось не те сказав, чи зробив щоб мама таке подумала.

– Ти що, збожеволів!?! – гнівно блиснув очима батько. – Я нізащо б не спокусився на іншу жінку. Для мене існує тільки моя дружина, тож годі патякати про це й пішли додому.