9.

****

Низку моїх спогадів перервала мелодія мого мобільного. На екрані світилося ім'я подруги. Хто ще міг зателефонувати мені в такий час?! Та якщо чесно, я зараз навіть була вдячна Алісі, тому що цей Кабір не давав мені проходу в реальному житті, а тепер ще й спогади про нього і наші спільні пригоди не давали спокою.

- Лоло, пробач мене, - зашморгала носом подруга. - Я дійсно не мала права ось так безцеремонно втручатися в твоє життя. Але ти ж знаєш, як я тебе люблю...

- Ей, ти що там напилася? - видала я свою здогадку. - Ти на годинник дивилася?

- Мене совість замучила, - відгукнулася Аліса. - Я зателефонувала своєму знайомому, він пообіцяв знайти для тебе інше місце роботи... Подалі від цього... Кабіра...

- Не потрібно ніякого іншого місця. Я впораюся тут. До того ж я вже договір підписала... Це ти пробач, що я на тебе зірвалася.

- Так ти на мене більше не ображаєшся? - все ще не могла повірити подруга. - А як же Кабір?

- А ніяк! Він іде своєю дорогою, а я своєю. У моєму житті немає місця таким екземплярам.

Аліса ще щось поривалася говорити про те, що мені не можна залишатися самою, що я як ніхто інший заслуговую на любов та щастя. Мені ледве вдалося зупинити її, посилаючись на те, що вже давно час спати. Мене дійсно почав долати сон, незважаючи на всі хвилювання і переживання сьогоднішнього дня. Напевно, нарешті, подіяв чай ​​Яна.

Давно я так швидко не провалювалася в обійми Морфея. Ось тільки і вирвана я звідти була дуже різко.

«Як же я втомився від тебе, від твоєї правильності та розміреності. Ти, напевно, і дитину хочеш, тільки тому, що в правильній сім'ї мають бути діти, неодмінно двоє, хлопчик і дівчинка. А ти мене запитала, чи хочу я взагалі дітей? Гаразд, я змирився, подумав, якщо ти завагітнієш, то заспокоїшся. Та не так сталося, як гадалося! Ти ж незвичайна жінка, тобі нічого не дається просто так! А мене дістали всі ці аналізи, вітаміни, дієти! Я нормальний мужик і у мене все добре! Ти дивуєшся, чому я закохався в когось іншого? Дідька лисого! Питання в тому, як я міг закохатися в тебе і прожити з тобою стільки часу?»

Я металася в поту по подушці, кожне слово лунало навіть не у вухах, в серці. І раптом в цей монолог увірвався барабанний дріб. Я вирвалася з липких чіпких лап кошмару і різко сіла на ліжку. Серце калатало швидко і гучно, як і той, хто зараз стукав у мої двері. Хитаючись, я підійшла до них і відчинила. На порозі стояла Кія з переляканим поглядом, а за нею з напівтемряви коридору визирало не менш стривожене обличчя Кабіра. Ось тільки його тут і не вистачало!

- Кія? Що відбувається? - я навмисно зробила вигляд, що не помітила нашого Біг Боса.

- Я чула, як ти кричала, я боялася, що з тобою щось сталося.

- Вибач, якщо налякала тебе, напевно, кошмар наснився.

- Ти впевнена, що з тобою все в порядку?

- Так, все в порядку, не хвилюйся, - запевнила я її і, бачачи, що вона збирається повертатися до себе, хотіла зачинити двері, але міцна чоловіча рука їх втримала.

- Ти хочеш переконатися, що я дійсно кричала від кошмару, а не від любовних утіх?

Напевно, я ще не зовсім прийшла тями. Бо іншої причини я не бачу, навіщо я сказала подібну дурість. Його обличчя змінилося, і він сильніше потягнув двері.

- Любовних утіх? З ким? З цим ідіотом Яном?

Я відпустила двері, а він втратив рівновагу і ледве не впав, чим викликав мій сміх. Погляд, яким він обдарував мене у відповідь, був просто вбивчим.

- Для того, хто хоче дотримуватися професійних відносин, ти поводися занадто вільно... - різко промовив він.

- Я намагаюся йти в ногу з часом, - обдарувала я його знущальною посмішкою. - Судячи з того, що я бачила, тут так прийнято: одна дівчина – одна ніч, вірно?

- Що ти бачила?

- О, нічого особливого, просто багато людей приходять і йдуть, пари формуються і розлучаються!

Він зрозумів, про що я говорила, я бачила це в його очах.

- Зараз не час для розмов, - похмуро кинув він. - Давай вранці зустрінемося в кафе і поговоримо. Ти не так все зрозуміла... Я поясню...

- Ні, Кабіре, мені не потрібні твої пояснення, - відрізала я. - Ти взагалі не зобов'язаний мені нічого пояснювати. Це твоє життя, і мені все одно на нього і на тебе. Для мене має значення тільки одне – щоб ти не заважав мені працювати. Можеш не помічати мене? Зробити вигляд, що мене тут немає? І я, в свою чергу, зроблю те ж саме.

Він нічого не відповів, просто мовчки пішов, але не в ту кімнату, де був з дівчиною, а попрямував до сходів.

Як я і хотіла, ця розмова подіяла на Кабіра. Він більше не наближався до мене. Ні, він не зник зовсім, десь маячив на горизонті, але вважав за краще всі розпорядження віддавати Яну, під час вечірок знаходився в іншому кінці залу, а в останні дні взагалі пропадав в іншому готелі комплексу. Чи стало мені легше? Ні. Він зник з мого поля зору, але не з моїх думок і спогадів. І чим довше я його не бачила, не чула його голос, тим настирливіше його образ спливав у моїй пам'яті. Я злилася на себе, завантажувала себе тренуваннями, спілкувалася з постояльцями, вільні вечори проводила з Кією або Яном, але Кабір немов якась манія не виходив з голови. Я не впізнавала саму себе. І ті два тижні, які пройшли в такому режимі, здалися вічністю.

Цього четверга був мій черговий вихідний і я думала, чим себе зайняти, щоб не дозволити сумним думкам здолати себе. Коли не працювала, ранок я зазвичай проводила на пляжі, вдень в нестерпну спеку ховалася в якесь затишне містечко, бажано з тінню і водою, і просто читала. А ось вечори – були проблемою. Один раз ми гуляли з Кією по всьому курорту, я дізналася, де були необхідні магазини, салон краси і навіть ми з нею сходили в кінотеатр. Але сьогодні Кія працювала.

- Гей, принцесо! Як пройшов твій день? - зустрів мене Ян, коли я поверталася з пляжу. - І яка твоя програма на вечір?

З Яном ми стали великими друзями. Він допомагає мені завжди, якщо трапляються примхливі учні, часто показує свої коронні удари (як гравець, він набагато сильніший за мене, хоч і програв мені). Ми з ним часто розмовляємо, просто п'ємо його сенегальський чай і говоримо про те, що не напружує ні його, ні мене. Я навіть дивувалася, як швидко він і Кія стали моїми друзями.