8.

****

Я рішуче пішла в той бік, який вважала вірним. А він залишився, дивився мені вслід, я відчувала його погляд, здогадувалася, якою посмішкою він мене проводжав, але не обернулася. Мені пощастило, що через деякий час я натрапила на Яна.

- Принцесо, а куди ти йдеш? Втекла від мене...

- Яне, пробач, я втомилася, напевно, позначається акліматизація. Ось вирішила піти раніше, - перервала я його, зобразивши з себе вмираючого лебедя.

- Але ти йдеш не в ту сторону, - він узяв мене під лікоть і розвернув на сто вісімдесят градусів. - Давай я тебе проведу, і у мене є відмінний засіб від акліматизації.

Ми пішли назад, а я намагалася знайти спосіб ввічливо позбутися Яна, який ще й старався поліпшити мій настрій готельними анекдотами. Я вже була готова йому прямо сказати, що нехай краще покаже мені дорогу, і я сама дійду. Але біля входу на територію ресторану все ще стояв Кабір, розмовляючи з якимось хлопцем. Тому я повелася зовсім як дурний підліток – занадто голосно розсміялася черговому жарту Яна, чим привернула увагу Біг Боса. Він полоснув мене холодністю погляду, а я зробила вигляд, що його не помітила і була дуже задоволена собою.

А ось Яна позбутися не вийшло, більше того, він привів мене не до моєї кімнати, а на невеличку кухню, розташовану на першому поверсі готелю для працівників. Він дістав пару чашок і глиняний чайник. На одній з поличок взяв скляну банку з темним сухим листям і стручками, які насипав в чайник і залив окропом із електрочайника.

- Що ти збираєшся робити? - поцікавилася я.

- Я роблю сенегальський чай, він буде готовий через пару хвилин. Він додає сил, а якщо випити перед сном, то допомагає повністю відновитися. Хочеш спробувати?

Він налив чашки і запросив мене.

- Із задоволенням! Але чай в таку спеку, я не впевнена!

- Ти помиляєшся! Коли жарко, потрібно пити гаряче, попри те, що всі думають. Напій повинен бути адаптований до температури тіла. А ти зараз прямо іскрися, і я готовий посперечатися, що це що завгодно, але тільки не втома і не акліматизація, - він допитливо дивився на мене.

Я ж, що б нічого йому не відповідати, сховала погляд в чашці, спочатку занурила губи, боячись обпектися, потім надпила ковток.

- Це смачно! - промовила я, щоб хоч якось відповісти на його погляд.

Напевно, він зрозумів, що не витягне з мене більшого, тому що посміхнувся і сказав:

- Я радий, що тобі подобається. Я п'ю такий чай щовечора, запрошую тебе приєднатися до цієї міні чайної церемонії. Зможемо поспілкуватися, поговорити, якщо захочеш... Якщо буде потрібна допомога... або якісь проблеми...

- Яне, у мене все добре, правда, - запевнила я його з посмішкою. - Але якщо що, я буду знати, де тебе шукати.

Ми просто пили чай і розмовляли ні про що. Давно мені не було так затишно і спокійно, дивно навіть було усвідомлювати, що я знала цю людину всього нічого. Після другої чашки чаю, я відмовилася від того, щоб Ян мене проводжав, побажала йому на добраніч і пішла до себе.

Дійшовши до своїх дверей, я раптом почула хмільний сміх дівчини. Світло в коридорі було чомусь приглушене, тільки горіла тьмяна лампа біля сходів. Проте я побачила два силуети, один дуже високий та міцний, інший набагато менше перед дверима в самому кінці коридору. Ці двоє спочатку цілувалися, а потім маленька фігурка з великими труднощами спробувала відімкнути двері, вона здавалася дуже п'яною. Зрештою, їй вдалося, вона увійшла в кімнату і увімкнула світло. За нею пішов її супутник, який повернувся, щоб зачинити двері. І я побачила його обличчя... Кабір! Це був він!

Він не втрачав часу, чесно кажучи, яка ж він все-таки сволота! Він не припиняв переслідувати мене весь вечір, і як тільки зрозумів, що я не буду грати в його гру, відразу знайшов нову здобич. Просто оскаженівши, я влетіла в свою кімнату і почала бігати як лев в клітці. І чому я так реагувала? Тому що всі чоловіки – мерзотники, які тільки і вміють, що завдавати болю. Та я більше ніколи не дозволю себе обдурити! Я знаю, як стосунки закінчуються, як вони вас ламають, як ти страждаєш. Ти відкриваєш себе для когось близького, оголюєш перед ним свою душу. А цей близький може в будь-який момент вдарити в найболючіше місце. Так те, у що я завжди вірила, за що була готова віддати все не замислюючись, було зруйновано за одну ніч...

О, цей Кабір! Він був найгіршим з чоловіків-ловеласів! Це не вперше я спостерігала за подібною сценою. Скільки таких було на круїзному лайнері «Середземноморська перлина»! Кабір був з тих матросів, які працювали на палубі, і він немов спеціально намагався постійно потрапляти в поле мого зору, і обов'язково з якоюсь дівчиною. Чи люб'язно подавав руку туристкам, допомагаючи спуститися в шлюпку на стоянках, чи зачаровував розмовами і компліментами дам, що засмагали біля басейну, де він нібито щось перевіряв... Він знав, яке враження справляв на жінок і цим користувався, чим просто дратував мене. Я навіть не знала чому. Мій гнів просто зашкалював, коли, як мені здавалося, він помічав, що я спостерігала за ним, і демонстрував свій магнетизм з подвоєною силою. А може мені це просто здавалося...

Але одного разу мої нерви піддалися величезному випробуванню і не витримали. В той день лайнер підійшов до групи грецьких островів Кіклади. Тут планувалася невелика стоянка, а всіх бажаючих на шлюпках могли відвезти на безлюдний казково красивий Поліайгос або розташовані поблизу острова Мілос та Кімолос, що не поступалися йому в красі. Там передбачалася дво годинна прогулянка для туристів.

Кожен з островів приваблював по-своєму. Якби я була разом з Сашком, то обов'язково вирушила б на безлюдний Полігайос, щоб в романтичній відокремленості чудово провести час з чоловіком. Але він залишився в Дніпрі, тому я вибрала найжвавіший Мілос, щоб там купити якихось сувенірів для чоловіка, що горів на роботі. Чомусь більшість туристів нашого лайнера також обрали цей острів. І коли я прийшла до шлюпок, то в останній, яка йшла на Мілос, вже місць не залишилося. Я хотіла піти розчарована, але позаду раптом пролунав оксамитовий голос: