1.

****

Літак приземлився в аеропорту Хургади вчасно, строго за розкладом. Хоч тут пощастило. Рейс був з пересадкою, тому подорожувати довелося майже сім годин. А це ще те задоволення, особливо для людини, яка панічно боїться літати. Хоч це і не перший мій політ, проте щоразу, піднімаючись по трапу на борт залізного птаха, я даю собі обіцянку, що це в останнє, що більше не полечу ні за яку ціну.

Незважаючи на втому, мозок ще не відмовлявся реагувати, очі намагалися асимілювати нову атмосферу навколо мене. Не зважаючи на пізню годину, нестерпна спека відразу поглинула мене, щойно я вийшла з літака. Розпечене повітря немов обпікало зсередини, не дозволяючи легеням передати в кров достатню кількість кисню. І як тільки в мою дурну голову прийшла ідея вдягнути джинси і сорочку! Могла б хоч поцікавитися кількістю градусів вище нуля у вересневому Єгипті! Але все закрутилося дуже швидко, часу все гарненько спланувати і обдумати не було. І ось результат – я одягнена для прохолодного в цьому році вересневого Дніпра.

Я машинально пішла за натовпом через будівлю аеропорту. В голові пронісся потік питань, та тільки одне затрималося:

«Лоло, що, чорт забирай, ти робиш? Як ти дозволила Алісі тебе вмовити?»

Я знаходилася в трьох з половиною тисячах кілометрів від рідного дому, і вже було запізно коливатися. До того ж, я не могла більше залишатися у Дніпрі, в тому місті, яке бачило, як я народилася, росла, домагалася успіхів, будувала свою сім'ю, але яке також відібрало у мене все... Я боляче прикусила нижню губу, щоб фізичний біль не дозволив знову повертатися до тих спогадів, які не давали спокою всі довгі години перельоту.

Очікування багажу здавалося нескінченним, і не тільки мені одній, поруч був натовп прагнучих курортного відпочинку туристів. Знічев'я я детально розглядала кожного з пасажирів, які розділили мій рейс. Серед них було кілька пар у відпустці. Одні були напружені, погано приховували свою втому і роздратування, особливо ті, хто подорожував з дітьми. Інші, які проживали пік своїх романтичних стосунків, обіймалися або цілувалися, не помічаючи нікого і нічого навколо. Дивлячись на них, до мене мимоволі повернулися спогади, і неприємний холод потік по моєму хребту. Ще не так давно ми з Сашком, моїм чоловіком, були схожі на них. Тільки тепер уже з колишнім чоловіком... До того ж, не любив він всю цю східну екзотику, зазвичай відпустку ми проводили на найкращих курортах Європи, особливо він любив французький Лазурний берег... А ще він дуже кохав мене... Принаймні так казав. Від цих думок біль душевний вибрався назовні. Швидко я постаралася переключити всю увагу на валізи.

«Чому мої завжди останні?»

Нарешті, і мій багаж з`явився на стрічці, я схопила сумки і відразу ж зрозуміла, наскільки багато непотрібних речей навантажила. Обливаючись потом, ледве вдалося протягнути їх через митницю. Я страшенно втомилася, у мене зростало занепокоєння, адже я навіть не знала, що на мене чекає... А все Аліска з її геніальними ідеями!

Там в Дніпрі в один з нестерпно сірих дощових вечорів ми з подругою сиділи в директорському кабінеті мого вже закритого ресторану і заливали горе вином. Точніше сказати, його заливала я, а подруга приїхала мене підтримати, знаючи, що після процедури розлучення я буду не в найкращій формі. Ми з Сашком прожили разом майже сім років, через стільки пройшли... Мені здавалося, що я його знаю, як свої п'ять пальців, проте ні... Я, напевно, ще й досі не дізналася б, що у нього дві жінки, якби так невчасно не повернулася з круїзу. Тур на двох мені подарувала одна постійна клієнтка ресторану, але Сашко не зміг зі мною поїхати. Точніше, він збирався, та коли ми вже були в аеропорту, йому зателефонували з його фірми, трапився якийсь форс-мажор, тому він залишився, а мене умовив поїхати. А потім була ситуація гідна анекдоту: повертається дружина, а чоловік з коханкою в ліжку...

Розлучення і всі процедури по розділу майна я витримала спокійно, як бездушний робот. Просто підписала всі папери, які підсовував мені адвокат чоловіка, відмовилася від усього, залишивши собі тільки свою квартиру, яка мені дісталася в спадок від бабусі, і ресторан, мою «Тантру», моє дітище, Сашка на нього навіть не претендував. А коли все було закінчено, ось тоді можна було дати волю сльозам, що я і зробила, зачинившись в своєму кабінеті.

- Лоло, запам'ятай, коли доля заганяє в глухий кут, якщо здається, що ніколи не з`явиться світло в кінці довгого темного тунелю, саме час зважитися на щось відчайдушне, зробити те, чого від тебе ніхто не очікує. Тоді навіть біди, здивувавшись, відступлять, - так філософствувала моя не зовсім твереза ​​подруга.

А я, хто в той момент знаходилася саме в темряві того тунелю, з опухлим носом і червоними заплаканими очима, тільки кивала, погоджуючись.

- Може, ти і права. Що мені тепер втрачати? Сім'ї немає. Завагітніти так і не вийшло...

- Ей, з таким настроєм не можна жити! - різко перервала Аліса. - Все ще у тебе буде. Які твої роки!

- Ти ж сама говорила, що годинник цокає, - похитала я хмільною головою. - Чим ближче я до своїх тридцяти п'яти, тим менше у мене шансів на зачаття і благополучну вагітність та пологи.

- Я не розумію, хто з нас гінеколог? Ти чи я? - стукнула по столу подруга. - І взагалі тобі тільки нещодавно було тридцять два, ще є час. І я тобі настійно рекомендую змінити клімат і заодно статевого партнера. І все буде ОК.

- Ну, так, - дозволила я своїм сумнівам вирватися назовні. - Після всіх твоїх страшних процедур, резекцій і стимуляцій, гормональної терапії нічого не вийшло, а клімат, значить, допоможе...

- Давай так, - примирливим тоном заявила подруга. - Ти поїдеш до Єгипту, попрацюєш там хоч три-чотири місяці. Я зі своїм знайомим домовилася, тебе візьмуть в кращий туристичний комплекс в Сома-Бей. А головне пам'ятай, що всі неодружені чоловіки навколо тебе – потенційні батьки твоєї дитини. Хоча чому тільки неодружені? Ти ж не збираєшся їх з сім'ї забирати...