Навіть в пітьмі я бачу твою душу 2
Микола
Двері зачинились за мною тихо. Занадто тихо для того, що щойно там сталось. Я стояв у під’їзді ще декілька секунд не рухаючись. Ніби якщо зараз зроблю крок, це означатиме, що я остаточно залишив її з цим. Що тепер вона там, одна. З тишею, з порожнечею, з його відсутністю. Вона сильна, набагато сильніша ніж здається, і від цього не легше.
Я повільно спустився сходами, коли кожен крок віддавався всередині глухим стуком, ніби я відміряв новий відрізок її життя. Вийшов на вулицю. Холод одразу вдарив в лице, але він був навіть потрібний. Він тримав у реальності, та не давав розсипатись. Сів у машину, але не завів двигун одразу. Я сидів тримаючи руки на кермі, дивлячись у темряву перед собою.
«Ти зараз поїдеш до дому. У свій простір. У своє тепло. А вона залишиться в порожнечі»
Це відчувалось не справедливим, нечесним, ніби щось я у неї забрав і тепер просто їду далі. Я згадав її голос, коли вона сказала, що хоче побути сама. Він був без прохання рятувати. Я заплющив очі на секунду, після чого завів двигун. Машина тихо загуділа, повертаючи мене в звичайний світ.
Їдучі, я думав не про Артура, а про неї…
#5440 в Любовні романи
#2390 в Сучасний любовний роман
емоційна напруга, інтуїтивна жіноча оптика, чоловічі персонажі різного характеру
Відредаговано: 06.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
