Навіть не мрій!

Розділ 13

Ігнат

— Брате, збирайся. Нас кличе на зустріч моя Ксеня.

Гордій увірвався в мій кабінет у піднесеному настрої — ну хоч у когось він піднесений, хмикнув я сам про себе. Тільки до чого тут я?!

— Бляха брате, а я якого хріна там забув?! Я тепер що, на ваші побачення ходити маю? Дякую, та мені минулої зустрічі з твоєю відьмою цілком вистачило!

— Не тупи, Ігнате. Вона щодо заповіту Овруча зустрітися хоче!

Оце так! Ну що ж, тоді вперед. Я різко підіймаюся з місця й одразу шиплю, стиснувши зуби:

— На бляха, карамелька. Я ж знайду тебе, відьмочка мала! І...

— Що таке? — Гордій одразу спохмурнів, оглядаючи мене. — Чому це ти в офісі в кросівках?

— Бо взути більше, блять, нічого не можу! Задоволений?! Палець у мене, мізинний, розпух до чорта, й я взути нічого іншого не можу! Все, поїхали.

Та Гордій не відстав від мене, аж поки я дорогою до будинку Мельників не розповів йому про все, що стосувалося цієї сучки-карамельки!

— І втекла ж знову від мене — зараза така! Та ще й не просто втекла, а з усіх радарів пропала! Вже другий день знайти не можу! Навіть людей біля її квартири поставив, щоб, як повернеться, одразу мені повідомили! Нічого, мала! Я терплячий!

Гордій кілька секунд дивиться на мене шокованим поглядом, а тоді просто вибухає сміхом, згинаючись навпіл...

— Чого ти ржеш?! — не витримую я.

— Бо ти... Бо ти мені дорікав, що я у відьму закохався. А... а сам собі, схоже, ще кращу знайшов... Аха-ха...

Ледве вичавлює із себе брат, не припиняючи сміятися, а я психонувши, відвертаюся до дороги.

Нехай меле що хоче! Знайду цю малу, навчу правильно з дорослими дядьками розмовляти, задовільнюсь з нею раз чи кілька — і нехай гуляє. Ніякі відьми мені й даром не потрібні!

До будинку Мельників ми дістаємося якраз вчасно. Нас зустрічає сам господар будинку. Поруч із ним, звісно, його доня, вона ж відьма Ксеня. Знайомить нас між собою і проводить до великого кабінету, де ми розсідаємося, й Ксеня бере слово:

— Я думаю, ви вже знаєте про те, що сталося з паном Овручем? — На що ми з братом, переглянувшись, синхронно киваємо. — І, наскільки мені відомо, ви хочете отримати собі його бізнес. Це так?

— Все так, — киває брат.

— Отже, питання: наскільки сильно ви хочете його отримати і на що згодні заради цього?

Я аж пирхнув від цього питання:

— На все, окрім вбивства...

За що одразу отримав тичок між ребра від брата, який тут же сказав:

— Я працюю без криміналу, — вагомо зауважив брат. — Знаючи Овруча, він точно вказав якусь забаганку у своєму заповіті. Ми б, звісно, хотіли приєднати до себе його родовища на території Західної України й готові почути вашу пропозицію. Проте все має бути в межах закону.

Ксеня на це задоволено кивнула і продовжила:

— За умовами заповіту пана Овруча все його майно, бізнес і активи переходять у власність його онуки, яка має керувати ними сама — чого вона не хоче, або ж замість неї, її законний чоловік. І лише після досягнення нею двадцятип'ятиріччя вона зможе все це продати. Отож, Ігнате, — перевела на мене погляд Ксеня, — ви сказали, що готові на все? А чи готові фіктивно одружитися на найближчі шість років і керувати компанією моєї клієнтки, після чого вона вам її продасть?

У кабінеті повисла оглушлива тиша, а я просто шоковано витріщаюся на Ксеню, бо це ж, бляха... Та це грьобаний триндець! Я, звісно, багато на що готовий був заради родовищ Овруча, але одягти на шию шлюбне ярмо на найближчі шість років!...

Та ну нафіг це все!

Брат, схоже, відійшов від шоку швидше, ніж я, і запитав:

— Я правильно розумію, що у повну власність дівчина вступить лише у свої двадцять п'ять, а до того тільки вона або її чоловік матимуть можливість керувати бізнесом, але не продавати його?

— Все вірно.

— А якщо з нею щось станеться? Наприклад, дівчина загине? — Ну чим не вихід? Ні, я, звісно, не тварюка, щоб убивати дівку заради її спадку, та все ж мало що може статися...

Ксеня ж лише хмикнула:

— У цьому випадку всі статки пана Овруча підуть на благодійність, а родовище відійде державі.

Гордій нахмурився, потерши підборіддя, і я його розумів, бо, взявши під своє крило дівчину, ми отримаємо не лише родовища Овруча, а й усю його компанію! Яка і зараз оцінюється в семизначних зелених цифрах.

Тільки от, бляха, я ніяк не хочу одружуватися! Нахрін мені здалася та дружина! Нехай навіть фіктивна! Прийде зараз сюди якась Настя-страшко!

А раптом не страшко? — подав внутрішній голос. Та й саме що дружина фіктивна — тобто лише на папері. Нехай живе собі як хоче, аби перед очима не стирчала, — мені ж то головне компанія! Та все ж хотілося б, щоб вона бодай трохи симпатичною була...

— Ну і де ця онука? Хотілося б побачити, з ким доведеться жити й ділити ліжко шість років...

Якщо вона дотягує до того, щоб мені його зігріти, — фиркнув я про себе.

— Ви побачите її, щойно погодитеся на наші умови. І можете не хвилюватися, вам не доведеться ділити з нею ліжко. Усі умови шлюбної угоди, угоди з управління компанією та переходу її у вашу власність вказані ось тут.

Ксеня простягає нам дві об'ємні папки з документами. Відкривши свою, я бачу договір про управління компанією, який уже почав читати брат. Я ж натомість одразу відкрив шлюбний контракт і став читати його пункти. І, матір вашу! З кожним новим рядком мої брови лізли вище на лоба, а тоді взагалі на потилицю поперли!

Та це не шлюбний контракт, це якась інструкція до відкритого дроту під струмом, під назвою «Не торкнись — уб'є»! Яка хвора на голову людина це придумала?!

Ні, я розумію необхідність жити під одним дахом, ходити разом на урочисті події й зберігати видимість щасливого міцного шлюбу. Але скажіть мені, хто прописав у шлюбному договорі, що вона... Вона! Має право захищати себе від посягань на її честь будь-яким способом?! При цьому не несе жодної відповідальності, якщо мене ненароком приб'є!

Читаю далі й просто офігіваю!




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше