Навіть не мрій!

Розділ 12

Зупинившись за три кроки від моєї ластівочки, я зневажливо окинула поглядом цього бандюка й, зітхнувши, запитала в дівчат:

— От скажіть мені, чому він ходить сюди, як під пень срати?

Дівчата одразу пирснули зі сміху, а цей здоровань, примруживши очі, лише хижо посміхнувся…

— І я радий тебе бачити, карамелько. Я прийшов за сплатою боргу.

— Чого? — У мене аж очі на лоба полізли. — Не пам'ятаю, щоб ти мені був щось винен…

— Та я і не винен. А от ти маєш розрахуватися зі мною за подряпаний бампер і розбиту фару. Як відробляти будеш, крихітко? М?

І так пошло це голомозе посміхається, що мені його, чесно, вдавити хочеться! Я ж пошкодувала потім, що підрізала його так. Автівку його дорогу шкода стало, а воно, бачите, яке сучесько?

Бандюк стає на крок ближче до мене, обдаючи своїм збіса привабливим ароматом бергамоту, дорогого тютюну й лісової свіжості, від якої на мить аж у голові паморочиться. Схилившись до мене, тихо гуркоче біля вуха:

— Я люблю бути з-заду…

Ох ти ж падлюча морда! Весь туман із голови в одну секунду випарувався. Ну козлятина ж! Я голосно, обурено пирхаю, а тоді мої губи розтягуються в хижій посмішці.

— Скажи-но мені, шановний! Ти на права коли здавав? Давно? Певно, старість на носі, ось і не пам'ятаєш, що той, хто з-заду, той і винен. Дистанція — наше все! Тож не порушуй, мужичку, правила дорожнього руху, і буде тобі щастя!

Ох, я, схоже, щось надломила в мужика, бо очі в нього вмить спалахнули. Він глухо рикнув і, миттю скоротивши відстань між нами, різко смикнув мене на себе, буквально вкарбовуючи у своє тіло. Однією рукою стискає мою талію, не даючи ворухнутися, а іншою охоплює мене за шию, запустивши пальці у волосся й натягнув його, змушуючи мене закинути голову, щоб подивитися в його чорні очі, що зараз палали якимось первісним голодом.

— Ох і язичок у тебе, мала. Ти завжди така колюча?

Він видає мені це просто в губи, й мені б вириватися, а я натомість намагаюся зібрати мізки докупи, бо вони від його дій пливуть, зрадники…

— Ні. Іноді я буваю ніжною.

— І зі мною теж будеш?

Він проводить носом від моєї скроні до вуха, вдихаючи мій запах, і мені здається — чи він реально гарчить, немов звір?

— Якщо ти раптом станеш кактусом. У мене до них професійна повага.

Чоловік встигає тихо розсміятися, а тоді…

— Негайно відійдіть від дівчини!

Гуркотить поряд голос Сергія. От же чорт, я ж геть про нього забула! А він, виявляється, був поряд і, схоже, коли мене схопив цей бандюк, одразу прибіг на допомогу! А ще до мене нарешті дійшло, у якій ситуації я зараз опинилася і що таки мало не попливла від дій цього самозакоханого придурка!

— Відвали, мужику… — різко гарикає йому цей бандюк. А я підсікаю цей момент, коли він відволіктись на Сергія, послаблює хватку на моїй талії та волоссі, й з усієї сили не просто наступаю, а буквально гепаю йому каблуком на ногу. Влучаю якраз на край туфлі, де пальці, від чого чоловік одразу розтискає руки й починає лаятися так, що в мене аж вуха скручуються…

— Ось ти, сучка білобриса!

Я ж, не чекаючи й секунди, застрибую на свою ластівку й, гучно заревівши мотором, зі сміхом зриваюся з місця, залишаючи цього бандюка знову ні з чим!

Ну от чого цей мужик до мене причепився?! Йому що, жінок свого віку мало?! Він же старший за мене набагато, це добре видно, а він реально переслідує мене! Відробити я маю! Ага, розбіглася, спішу і падаю!

Задоволена собою, вже за двадцять хвилин я заїжджаю на територію будинку Анатолія Петровича й, скинувши шолом, заходжу в будинок. Проходжу в їдальню, звідки чути уривки розмови, вітаюся з Ксенею й сідаюза стіл. Одразу беру до рук канапку й із найзадоволенішим виглядом вгризаюся в неї зубами.

— Ти чого така задоволена? — примружившись, запитує в мене Ксеня.

А я не можу стримати широку посмішку принижуючи лютий погляд цього голомозого бандюка, якого я знову обламала!

— Та так, змогла помститися одному пришелепкуватому гуманоїду за те, що лізе до хороших дівчат…

Ксеня з татом на це починають сміятися, і далі обід проходить у теплій атмосфері, аж поки до будинку не під'їжджає ще одне авто.

— Це адвокат, — звертається до мене Анатолій Петрович і йде зустрічати чоловіка, а я підводжуся зі стільця, глибоко вдихаючи..

— Ну що, готова?

Ксеня одним поглядом виражає і підтримку, і заряджає мене впевненістю, що все буде добре. Я безмежно їй зараз за це вдячна, тому згідно киваю, і ми знову йдемо в кабінет.
Олександр Вікторович виявився досить приємним чоловіком сорока років, із чіпким поглядом і впевненим голосом. Вислухавши спершу Ксеню, потім мене, він на мить задумався:

- Випадок у вас особливий, Поліно. Шлюбні договори зараз — розповсюджена практика, але, щоб ваш майбутній чоловік не обманув вас щодо управління компанією вашого діда, краще скласти окремо шлюбний договір і договір управління компанією на період до вашого двадцять п'ятого дня народження.

Батько Ксені на це теж згідно киває, тож вирішуємо так і робити. Вони вдвох починають накидати план договору, обговорюючи кожен пункт щодо управління компанією за моєю участю, щоб застрахувати мене й саму компанію від будь-яких проблем і щоб цей «чоловік» не спустив компанію, яку потім просто викупить за безцінь.

Так, тепер я маю отримувати щоквартальний звіт про роботу компанії. Маю отримувати щомісячні дивіденди. А також фіксується вартість компанії на цей час, як мінімально допустима сума на момент її продажу через шість років!

Розібравшись із цим, ми з адвокатом переходимо до складання шлюбного договору. Перші пункти — ті самі, що вказані в заповіті діда: жити під одним дахом, ходити на зустрічі, свята і тому подібне. Створювати образ «щасливої» родини… Після їх внесення адвокат повертається до мене:

— Які пункти від себе ви хочете додати від себе Поліно? — запитує в мене Олександр Вікторович, а мої губи одразу розтягуються в широченну посмішку, від чого чоловік чомусь нервово ковтає.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше