Коли мене нарешті трохи відпускає, я обережно відхиляюся від жінки й, піднявши на неї очі, запитую:
— Ви мені допоможете? Я не знаю, що робити...
Зітхнувши, вона дістає телефон і викликає таксі.
— Нам, а особливо тобі, не можна тут залишатися. Зараз поїдемо до мого батька. Там ти все детально розповіси, і ми придумаємо, як тобі допомогти. А поки таксі їде — там ванна кімната, — вона вказує мені на двері ліворуч. — Вмийся, а я поки зберу необхідні мені речі.
Я роблю, як вона каже, й мало не лякаюся свого запухлого обличчя в дзеркалі. Приводжу себе до ладу, наскільки можу в цій ситуації, а за п'ятнадцять хвилин ми з Ксенею вже сідаємо в таксі.
До будинку її батька ми приїжджаємо за пів години, бо ніч і дороги пусті, а біля воріт нас зустрічає охорона.
Я схвильовано озираюся на всі боки, але без слів і зупинок прямую за Ксенею до будинку, двері якого відчиняються ще до того, як ми встигаємо стати на останню сходинку...
— Доброго ранку, тату...
Вимовляє Ксеня й одразу пірнає в обійми досить привабливого чоловіка років шістдесяти.
— Аби тільки він добрим був. Що... — він різко замовкає, побачивши мене, й одразу сканує чіпким поглядом.
— Давай зайдемо в будинок, і я, точніше, ми... — Ксеня повертається до мене, бере за руку й затягує всередину. — Все тобі розкажемо.
У них теж красивий, дорого оформлений, великий будинок, проте тут, хоч і не так розкішно, як у діда, зате дуже затишно...
Ксеня разом із батьком проводять мене широким коридором до кабінету, оформленого в темно-коричневих тонах. Батько Ксені одразу ставить перед дочкою склянку води й кидає в неї шипучу таблетку, від чого я не можу не посміхнутися. Видно, у них дуже дружні, люблячі стосунки...
— Дякую!
Ксеня вдячно посміхається батькові й одразу береться пити ліки. Схоже, у неї потихеньку відходняк...
— І часто ти так? — Ксеня дивиться на мене запитально, тож я додаю: — Ну, наклюкуєшся?
— То в тебе, виявляється, гострий язик, коли не тремтиш від страху?
— Я... вибач... Це все нерви. Ви мені допомагаєте, а я...
Ну дійсно, причепилася до людини. Вона ж справді намагається мені допомогти, не вигнала, за поріг не виставила, а я...
— Та нормально все. Краще зубоскаль, ніж сирість почнеш розводити. А щодо цього... — жінка підіймає склянку. — Просто вчора в мене був дуже важкий і нервовий день. Потрібно було трохи розслабитися, ну от і не розрахувала...
Ми обидві посміхаємося, і я розумію, що Ксеня мені подобається. Цікава жінка.
У цей момент до кабінету повертається її батько, несучи на таці чашки з кавою, канапки та цукерки.
— Бачу, ви посміхаєтесь? Це добре. Прошу, пригощайтесь, бо, не знаю, як вам, а мені ще потрібно прокинутися!
О Боже, я вже готова цього чоловіка розцілувати, бо ж через сварку з дідом не вечеряла, і зараз відчуваю, як тягне шлунок. Тому з радістю беру в руки чашку з ароматним напоєм і канапку...
— Не познайомиш мене з нашою гостею? — звертається чоловік до Ксені, оцінюючи мене поглядом.
— Звісно, — киває вона. — Тату, це Поліна, онука Овруча. Того самого, якому трохи менше тижня тому я складала заповіт і якого вчора вночі, зі слів Поліни, вбили в його маєтку. Поліно, це мій тато, Анатолій Петрович.
Від слів Ксенії обличчя чоловіка спершу витягується, а тоді його аж підриває з крісла, і він, грубо лаючись, робить кілька кроків по кабінету, наче не знає, куди себе подіти. А тоді йде до невеликого бару, дістає звідти, схоже, коньяк і щедро плескає собі в каву. Очевидно, його новина теж «потішила»...
— Розповідайте. Детально. Обидві.
Ксеня спокійно відкидається на кріслі й, узявши до рук чашку з кавою, робить ковток...
— Ти ж пам'ятаєш, як я тобі дзвонила, що до мене прийшли троє? — її тато киває, і Ксеня продовжує: — Вони прийшли у вихідний день і практично змусили мене поїхати з ними до важливого клієнта. Хоча я чесно хотіла їх гарненько послати, але ж таких людей не посилають, тож мене завезли до Овруча, в маєток. Твій дід, Полю, зустрів мене дуже привітно й пояснив, що хоче скласти заповіт. А звернувся саме до мене, бо я чесна, справедлива, совісна. І головне те, що в мене немає сім'ї, на яку можна надавити, щоб мене залякати. Ну і мій тато далеко не проста людина — саме тому його вибір упав на мене.
Так, тепер я розумію, чому саме вона...
Далі Ксеня береться розповідати батькові основні пункти заповіту, не вдаючись у подробиці, особливо щодо вибору майбутнього чоловіка. А ще про те, що вже наступного дня до неї заявилися брати Бученки й хотіли вивідати умови заповіту!
Ого, вони швидкі! Ця інформація дивує і добряче насторожує! А раптом це вони вбили діда?
Ксенія закінчує свою розповідь тим, як зустріла мене, й передає слово мені...
— Про заповіт я дізналася лише сьогодні, чи точніше, вчора ввечері...
Я берусь детально розповідати про весь свій вчорашній вечір, розмову з дідом і вже більш детально — про сам заповіт, про те, що вирішила втекти звідти, і, схоже, саме це мене й врятувало. Розповідаю, як на власні очі побачила, як убили діда... І наче знову наживо бачу, як він падає... Вириваю себе з цих спогадів і продовжую розповідати, як тікала, як приїхала додому, і закінчую тим, як шукала адресу самої Ксенії.
Ксеня киває, й у кабінеті западає тиша. Кожен думає про своє, кожен по-своєму шукає рішення проблеми, бо ж і Ксенія тепер теж у це все втягнута. Потрібно терміново щось придумувати, бо, схоже, за моїм спадком полюватимуть в під ударом опинюсь не одна я. Очолювати компанію діда я не збираюся, а тому мені таки доведеться шукати собі чоловіка, або...
— Ви знаєте! — я аж сама готова сміятися від того, що вигадав мій мозок. — А в мене є ідея!!
— Мені вже не подобається!..
Чомусь одразу насторожено вигукує Ксеня.
— Так я ще й нічого не сказала!
— Поліно, я розумію твою ситуацію, але зараз не можна поспішати й робити якісь висновки чи приймати рішення на гарячу голову.
Додає її тато, а я на це одразу пирхаю:
#46 в Жіночий роман
#117 в Любовні романи
#55 в Сучасний любовний роман
кохання і породьба та протистояння, вперті сміливі герої, гумор пригоди і пристрасть
Відредаговано: 17.11.2026