- Та це капець просто! - ми з дівчатами вже пів години сидимо в невеличкій кав'ярні, куди прийшли відпочити й домовитись де завтра будемо гуляти мої дев'ятнадцять, а мене досі криє від того що було біля університету - Мало того що Шева постійно до мене бараболі свої підкочує, так ще й цей бандюк десь видерся на мою голову! І як тільки знайшов мене?!
- А я тобі ще вчора говорила, що він тебе шукатиме, по очах його бачила - ти його зачепила!
Каріна звісно права, тільки, ну йому що дійсно немає більше що робити? Та і я не єдина дівчина на планеті, щоб мене шукати, що йому більше немає чим зайнятись? Невже я настільки зачепила його роздуте его, що він взявся, мене розшукувати?! І що тепер мені з цим бандюкам робити? Бо ж як вже став шукати, то тепер навряд чи просто відступить. Точно знову шукатиме, тільки от він мені ні в пень не встрався! Я його однаково знову пошлю, питання в тому, чи прийме він мою відмову..
- Ага, ще я тільки з бандюками не зустрічалась! Нехай валить лісом! Здався він..
Домовити я не встигла, бо в мене задзвонив телефон, а поглянувши хто дзвонить, я важко зітхнула, й вибачившись перед дівчатами, встала з-за столу й відійшовши до вікна підняла слухавку.
- Так, діду.
- Привіт онученько.
- Привіт.
Теплих відносин між мною і дідом так і не з'явилось, хоча звідки вони могли взятись, ми знаємо один одного менш як рік, та ще й дід, після моєї відмови ставати на чолі його бізнесу, практично звів наші зустрічі до мінімуму і заборонив кому небудь розповідати хто саме він такий. Навіть мої подруги нічого не знають, крім того, що в нас напружені відносини і він мій єдиний живий родич..
- Полю, я хочу, щоб ти сьогодні приїхала до мене, маю для тебе подарунок.
В голосі діда чулось якесь нетерпіння, тільки мене це не чіпляло, ну подарунок і що, що потім не можна буде віддати? Та й не любила я до нього їздити, знову ховатиме мене по кутках і гаркатиме на усіх, хто випадково поруч опиниться, щоб мене не дай Боже не побачили..
- Діду, може я краще в неділю приїду? Я зараз з дівчатами в кафе, а потім ми хочемо..
- Полю, це не обговорюється. Ти потрібна мені сьогодні тут. Це важливо! - з притиском і беззаперечним голосом повідомив дід - З дівчатами пізніше посидиш, а зараз скажи де тебе забрати.
Зітхнувши, я на мить прикрила очі, знаю я цей його тон - не відступиться. Теж саме було коли він вимагав, щоб я переїхала в Україну після смерті мами. Звісно я сама зарання погодилась на це, аби він тільки їй допоміг з лікуванням, але..
Я важко зітхнула, кинула вибачливий погляд на дівчат і вже хотіла сказати де знаходжусь, я потім здала що в мене мотоцикл стоїть поруч припаркований і залишати його тут я точно не буду!
- Давай за пів години біля мого будинку
- Домовились.
На задоволений голос діда я лише хмикнула - ну звісно. Все має бути по його, не дивно що мій батько з дому тікав з під такої опіки.
Вимкнувши телефон, я повернулась назад до дівчат
- Вибачайте квіточки, та на жаль наші розваги відкладаються щонайменше до неділі - дід вимагає, щоб я приїхала
Зітхнувши, я зняла зі спинки стільця свій рюкзачок й поклала до нього телефон
- Поль ну ти що?! В тебе ж день народження, він що не розуміє що ти вже доросла?
Я на це лиш знову важко зітхнула
- Я ж вам розповідала, що щоб отримати свою свободу, обіцяла йому приїздити по першій вимозі. Та й це перше моє день народження яке він проведе поруч, тож..
Я знову зітхаю й підтискаю губи - як би я не хотіла їхати, та мушу. Він не відмовив мені коли я з бухти-барахти з'явилася, чи точні подзвонила йому й огорошивши своїм існуванням - попросила допомоги. І він допоміг. Одразу. Попросивши в замін лише час поруч зі мною, і так само відгукуватись на його прохання, як і він на моє.
Дівчата вирішують теж не сидіти, а йдуть разом зі мною, щоб провести до стоянки де мене чекає моя suzuki, та ми встигаємо пройти лише кілька кроків, коли поруч нас зупиняється знайома здоровенна чорна автівка..
- І знову привіт карамелько!
Дівчата одразу зупиняються, і я сама обертаю голову, щоб таки пересвідчитись - бандюк, власною персоною.
- Та бляха, ну ти серйозно?! Ти що за мною слідкуєш?!
- Ага, робити мені більше нічого, ти взагалі знаєш, хто я такий?!
Розважливо виходить з автівки й впирається дупою об бік капота, й склавши руки на грудях, оцінювальним проходить по мені поглядом. Оце то самовпевнений кадр.
- Поки що ні. - хмикаю, й зневажливо сканую його очима з гори до низу - Але судячи з поведінки, людина, якій у дитинстві забули пояснити, що вона не центр Всесвіту.
Примруживши свої чорні очиці, ця громила видає саме тупе речення:
- Ти що мене провокуєш, дівчинко?
Пирхнувши й криво посміхнувшись, я лиш хитаю головою
- Ні, я просто розмовляю. Якщо це тебе провокує, уявляю, як ти переживаєш похід до стоматолога. І це не я за тобою бігаю й шукаю зустрічі, тож і провокувати тебе не збираюсь!
- Ти занадто зухвала і язиката мала. Зазвичай жінки втрачають дар мови, лиш від одного мого погляду
Ну так, звісно. Погляд в нього що треба, тільки в мене на таких самозакоханих індивідів імунітет.
- Бляха, ти такий упевнений у своїй чарівності, що мені навіть шкода псувати тобі статистику. Але для особливо тугодумних, пояснюю - такі типи як ти, мене не цікавлять!
Мої дівчата тільки встигають очі переводити з мене на цього бандюкам, який після моїх слів примружився, а тоді відхитнувшись від автівки, ступив на крок ближче до мене, пильно дивлячись в очі..
- Ти хоч знаєш, від кого відмовляєшся?
- Ага, від чоловіка, який чомусь вирішив, що знайомство з ним — це лотерейний виграш. Хоча я розумію, ти не звик до відмов, так? Тоді вважай, що я твій курс підвищення кваліфікації. А тепер вибачай, та я поспішаю!
Я б можливо ще з ним попащекувала, та вже скоро мене чекатиме під домом дідова охорона, щоб привезти до нього, а я ще досі тут. Тож повністю ігнорую бандюка, повертаюсь до дівчат, й зі словами:
#39 в Жіночий роман
#103 в Любовні романи
#47 в Сучасний любовний роман
кохання і породьба та протистояння, вперті сміливі герої, гумор пригоди і пристрасть
Відредаговано: 17.11.2026