Навіщо брехати? Чому ці слова
Як крига торкають до серця металом?
Хіба не простіше сказати: "Бувай",
Ніж грати любов, що давно вже в’яла?
Посмішки в очі, в спину - ножі,
Таке лицемірство вже стало звичайним.
Ми вчимося грати, ховаєм душі,
Щоб бути “добрими” хоч на вигляд правильні.
Навіщо зраджати? Хіба це дає
Хоч краплю спокою, хоч тінь забуття?
Бо правду не сховаєш, вона упаде
Як дощ на обличчя, як біль на життя.
Можна ж інакше мовчати й піти,
Без криків, без фальші, без зайвих пояснень.
Бо серце, що вміє щиро любить,
Не грає в обман, воно надто чесне